ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
22 жовтня 2024 року
справа №260/8694/23
адміністративне провадження № К/990/36789/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
cуддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року (колегія у складі суддів: Нос С.П., Кухтей Р.В., Шевчук С.М.)
у справі №260/8694/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Закарпатській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 20 вересня 2022 року №0901410-2413-0704, яким на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України нараховано позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік в сумі 60528,00 гривень;
- від 28 квітня 2023 року №0379663-2413-0704, яким на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України нараховано ОСОБА_1 податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік в сумі 65572,00 гривень.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що нерухоме майно, на яке було нараховане податкове зобов`язання, знаходиться у напівзруйнованому стані та не використовується позивачем взагалі. Про вказані обставини контролюючий орган був належним чином повідомлений, однак вказаний факт не був ним врахований при прийнятті оскаржуваних рішень. Звертає увагу суду на те, що питання неналежного визначення розміру податкового зобов`язання на вказаний об`єкт нерухомого майна за попередній податкові періоди вже було предметом розгляду в судових органах, за результатами чого прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення були скасовані в судовому порядку.
Рішенням Закарпатської окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2022 року №0901410-2413-0704 та від 28 квітня 2023 року №0379663-2413-0704 Головного управління ДПС в Закарпатській області.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі №260/8694/23, залишивши в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано справу з Закарпатського окружного адміністративного суду та з Восьмого апеляційного адміністративного суду.
03 жовтня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив податкового органу, в якому відповідач просить Суд відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача.
15 жовтня 2024 року справа №260/8694/23 надійшла на адресу Верховного Суду.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 вересня 2022 року Головне управління ДПС у Закарпатській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0901410-2413-0704, яким на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України нараховано ОСОБА_1 податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік в сумі 60528,00 гривень.
Таке податкове повідомлення-рішення було скероване на адресу позивача засобами поштового зв`язку, однак повернулося до контролюючого органу без вручення.
Також 28 квітня 2023 року податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №0379663-2413-0704, яким на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України нараховано ОСОБА_1 податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік в сумі 65572,00 гривень.
Вказані податкові зобов`язання були нараховані за об`єкт нежитлової нерухомості - будівлю хлібозаводу, загальною площею 2017,6 кв.м., що перебуває у власності ОСОБА_1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з правомірністю таких податкових повідомлень-рішень, ОСОБА_1 оскаржила їх в адміністративному порядку. Так, у поданих скаргах позивач повідомила, що будівля хлібозаводу, на яку було нараховано податкове зобов`язання, знаходиться у напівзруйнованому стані та не придатна до експлуатації, що свідчить про необхідність проведення перерахунку нарахованої суми податкових зобов`язань з врахуванням реальної загальної площі об`єкту.
Однак за результатами розгляду отриманих від платника податків скарг рішеннями Державної податкової служби України №26587/6/99-00-06-01-03-06 від 11 вересня 2023 року та №26589/6/99-00-06-01-03-06 від 11 вересня 2023 року оскаржені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями контролюючого органу, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що з Акту обстеження будівлі бувшого хлібозаводу №91 від 26 грудня 2019 року, будівля хлібозаводу знаходиться в аварійному стані, не придатна до експлуатації та являється небезпечною для оточуючих. Для подальшої експлуатації необхідна повні заміна даху та перекриття, а також капітальний ремонт цілої будівлі або демонтаж 1/2 частини будівлі.
У зв`язку з тим, що площа вказаного вище об`єкта нерухомості - хлібозаводу у повному розмірі не придатна до експлуатації, суд першої інстанції дійшов до висновку, що сума податкового зобов`язання в даному випадку розрахована контролюючим органом помилково та підлягає перерахунку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наданий позивачем акт обстеження будівлі від 26 грудня 2019 року №91 та технічний паспорт на будівлю, де зазначено площу нерухомого майна, на якій може здійснюватися господарська діяльність позивачем та ту частину, яка зруйнована і не підлягає використанню, не є правовстановлюючими документами. Вони лише містять основні характеристики об`єкта та його складові.
Крім того, суд вказав на те, що Податковий кодекс України не містить норм щодо припинення виконання податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно за об`єкти, що перебувають у власності суб`єкта господарювання, однак тимчасово не використовуються у зв`язку з реконструкцією або простоєм. В свою чергу позивач у встановленому законодавством порядку право власності на такий об`єкт нерухомості не припинив.
Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Позивач наголошує на відсутності висновків Верховного Суду:
- щодо можливості виокремлення із загальної площі майна (вказаної у реєстрі речових прав на нерухоме майно, договорі купівлі-продажу, рішенні суду про визнання права власності, тощо), окремої частини такої площі з метою у подальшому - визначити її як базу оподаткування усього об`єкта нерухомого майна;
- щодо можливості визначити базою оподаткування виключно придатну до експлуатації площу об`єкта нерухомого майна;
- щодо належності акту обстеження будівлі (у конкретному випадку акт обстеження КП «Великоберезнянський РБТІ») як належного засобу визначення її площі.
Крім того, зіславшись на положення частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, позивач вказав на те, що судами не враховані обставини встановлені у судових рішеннях у справах №260/3915/20 та №260/374/23.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України зазначає об`єкти, які не є об`єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Зокрема в підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказано, що не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у власності ОСОБА_1 перебуває об`єкт нежитлової нерухомості - будівля хлібозаводу, загальною площею 2017,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Сторонами у справі не заперечується, що будівля хлібозаводу не використовується за призначенням, зокрема з тієї причини, що будівля хлібозаводу знаходиться в аварійному стані, не придатна до експлуатації та являється небезпечною для оточуючих.
Враховуючи, що будівля хлібозаводу не використовується за призначенням, відсутні підстави стверджувати, що вказана будівля не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Також Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що Податковий кодекс України не містить норм щодо припинення виконання податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно за об`єкти, що перебувають у власності суб`єкта господарювання, однак тимчасово не використовуються у зв`язку з реконструкцією або простоєм. Позивач у встановленому законодавством порядку право власності на такий об`єкт нерухомості не припинив.
Щодо посилання на обставини встановлені у судових рішеннях у справах №260/3915/20 та №260/374/23, то Суд не ставить під сумнів правильність встановлених обставин у цих справах, а лише наголошує на тому, що у позивача відсутні підстави для звільнення його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за будівлю хлібозаводу.
Суд наголошує на тому, що рішення у справах №260/3915/20 та №260/374/23 не були предметом перегляду касаційною інстанцією.
За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі №260/8694/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: Л.І. Бившева
І. Я. Олендер