Постанова

Іменем України

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 263/11337/19

провадження № 61-10706св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Биліни Т. І.,

Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П., від 10 червня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу за договором позики-застави-поруки на загальну суму

2 443 200 грн, яка складається із: 160 000 грн - сума позики, 931 200 грн - відсотки за користування позикою; 257 600 грн - інфляційні втрати за період з 30 серпня 2011 року по 30 серпня 2019 року; 38 400 грн - 3% річних;

1 056 000 грн - пеня у розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення з 30 серпня 2011 року до 14 квітня 2014 року.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 вказав, що 27 липня 2011 року між ним і відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3

був укладений договір позики-застави-поруки на суму 160 000 грн із строком повернення до 30 серпня 2011 року. Зобов`язання щодо повернення суми боргу відповідачі в добровільному порядку не виконали, тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з боржників у солідарному порядку вказаної суми заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

у складі судді Соловйова О. Л. від 10 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того,

що позивач надав грошові кошти у позику строком на один місяць, а до суду звернувся через вісім років після укладення договору. Суд не взяв до уваги зміст пункту 4.4 укладеного сторонами договору від 27 липня

2011 року, яким збільшено строк загальної і спеціальної позовної давності до восьми років щодо стягнення сум позики, відсотків, пені, інфляційних збитків за вказаним договором, оскільки така умова договору штучно продовжує для позикодавця період стягнення суми позики, а також нарахування відсотків і штрафних санкцій. Суд дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 10 березня 2020 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1

до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики задоволено частково.

Стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 липня

2011 року в сумі 483 404, 25 грн, яка складається із: 160 000 грн - сума позики; 7 731, 20 грн - відсотки за користування позикою; 3 328 грн - пеня; 38 400 грн - 3% річних; 267 545, 10 грн - інфляційне збільшення боргу.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції відносно застосування наслідків спливу позовної давності, вказавши, що сторони договору досягли домовленості про встановлення позовної давності тривалістю вісім років. У зв`язку із порушенням позичальником умов договору суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, провівши розрахунок сум, які підлягають до стягнення.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 червня

2020 року виправлено описку у постанові від 10 червня 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У липні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подав касаційну скаргу,

в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду

від 10 червня 2020 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 березня 2020 року, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також

не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Основні доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги той факт, що при зверненні 29 липня 2019 року до суду ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору позики-застави-поруки від 27 липня 2011 року та мало бути виконаним у строк до 30 серпня 2011 року. Також заявник вказує на те, що сума позики була повернута позикодавцю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити, вказуючи на правильність висновків суду апеляційної інстанції по суті спору, який виник між сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

27 липня 2011 року між ОСОБА_1 (позикодавець), ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_3 (поручитель) укладено договір позики-застави-поруки, згідно умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 160 000 грн, які останній зобов`язався

повернути у строк до 30 серпня 2011 року (пункт 1.1 договору).

Пунктом 1.2 вказаного договору встановлено, що позичальник сплачує позикодавцю 4 % від суми позики за кожен місяць користування позикою.

У разі несплати відсотків у встановлений строк їх розмір збільшується до 6% від суми боргу.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що поручитель бере на себе зобов`язання перед позикодавцем за виконання позичальником всіх його зобов`язань перед позикодавцем за цим договором та в разі їх невиконання безпосередньо позичальником зобов`язується у встановлений договором строк на вимогу позикодавця виконати всі невиконані зобов`язання позичальника за вказаним договором.

Строк дії поруки встановлено сторонами до 30 серпня 2019 року, порука припиняється фактичним виконанням всіх зобов`язань за цим договором (пункт 3.3 договору).

Відповідно до пункту 4.4 договору позики-застави-поруки від 27 липня 2011 року сторонами збільшується позовна давність щодо захисту прав сторін із стягнення пені, позики, відсотків, інфляційних збитків й інших прав та зобов`язань за цим договором загальною тривалістю у вісім років.

Відповідно до пункту 1.4 договору позики у разі несвоєчасного повернення позики або сплати відсотків позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочки, відшкодувати збитки, повернути позику з урахуванням індексу інфляції та 3% відповідно до статті 625 ЦК України, а також відшкодувати всі необхідні витрати із стягнення боргу.

Вказаний договір 27 липня 2011 року підписаний сторонами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)

у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із частинами першою, третьою статті 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник

і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною першою статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Строки давності виконують декілька функцій, в числі яких - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли мати місце у випадку, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції

про наявність у позивача права на стягнення на його користь у примусовому поряду суми позики у розмірі 160 000 грн, нарахованих протягом строку позики відсотків у розмірі 7 731, 20 грн, а також пені.

Судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про те, що строк позовної давності за вказаними вимогами збільшений за домовленістю сторін договору до восьми років, і цей строк станом на момент звернення позивача до суду не закінчився.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно

з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц.

Суд апеляційної інстанції, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши, що відповідачі не виконали своїх зобов`язань за договором позики-застави-поруки від 27 липня 2011 року щодо повернення у визначений договором строк на користь позивача отриманої суми позики, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування позикою, пенею, а також інфляційних втрат й трьох відсотків річних від простроченої суми. Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності визначення судом апеляційної інстанції сум, які підлягають примусовому стягненню.

Доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а також не свідчать про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження 14-10цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 10 червня 2020 року

залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович