Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 263/11677/17

провадження № 61-14623св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Васильченко О. Г., та постанову Донецького апеляційного суду від 26 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Билини Т. І., Мальцевої Є. Є., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним та витребування майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його

мати - ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на праві власності. Спадкоємцями першої черги за законом є він та його сестра -

ОСОБА_2 , яка за їх спільні грошові кошти здійснила поховання матері і батька, проживає зі своєю сім`єю в успадкованій квартирі та в установлений законом строк подала заяву про прийняття спадщини до Першої маріупольської державної нотаріальної контору.

Позивач вказував, що у зв`язку зі знаходженням за межами України, він не мав можливості своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 25 листопада 2016 року у справі № 263/12664/16-ц йому було встановлено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 терміном в три місяці, яким він скористався 13 лютого 2017 року. Проте отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири він не зміг, оскільки ОСОБА_2 вже отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на всю квартиру.

Позивач вказував, що після успадкування квартири ОСОБА_2 подарувала її ОСОБА_3 , а останній 28 січня 2016 року подарував 1/2 частку спірної квартири своїй дружині ОСОБА_6 .

За таких обставин позивач просив суд визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 квітня 2015 року, видане Першою маріупольською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 щодо 1/2 частки вказаної квартири; витребувати у ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ) по 1/4 частці спірної квартири, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування

від 03 листопада 2015 року, а ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 28 січня 2016 року, зареєстрованих приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкиною О. В., а витребувані частки передати у його власність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 02 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом

від 27 квітня 2015 року, видане Першою маріупольською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 після смерті

ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 , реєстровий № 9-229 в 1/2 частині вказаної квартири.

Витребувано у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 1/4 частці вказаної квартири, яка їм належить на підставі договорів дарування від 03 листопада 2015 року (серія та номер 1370) та від 28 січня 2016 року (серія та номер 71), зареєстрованих приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкиною О. В. Вилучені частки передано у власність ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , тому фактично є

власником 1/2 частки квартири, проте позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися нерухомим майном внаслідок того, що відповідач ОСОБА_2 без урахування його частки отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на всю квартиру, після чого подарувала її ОСОБА_8 , який в свою чергу подарував 1/2 частку спірної квартири своїй дружині ОСОБА_9 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 квітня 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 26 червня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що вона не є єдиним спадкоємцем, успадкувала усе майно без урахування частки позивача, та не маючи для цього підстав ним розпорядилася. За таких обставин апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 червня 2019 року і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.

Вказувала, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а заявник, як спадкоємець першої черги, прийняла спадщину. При цьому, позивач своєчасно не звернувся до нотаріальної контори для прийняття спадщини і лише 06 жовтня 2016 року виявив бажання її прийняти звернувшись до суду із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

На думку заявника, після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом вона мала всі права власника щодо розпорядження належним їй майном, а отже мала право відчужувати квартиру, оскільки позивач не пред`являв і не висловлював ніякого бажання отримати спадкове майно.

Вважає, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В поданому у вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу

ОСОБА_1 вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства.

Просив врахувати, що відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини, тому він володіє 1/2 часткою спірного майна з часу відкриття спадщини, а момент звернення із заявою про прийняття спадщини не має правового значення для вирішення справи.

Також зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не оскаржували рішення в апеляційному та касаційному порядку, тому фактичного погодились із висновками судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для витребування майна з їх володіння.

У вересні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали заяви в яких підтримали касаційну скаргу ОСОБА_2 , однак вказані заяви не можуть бути враховані ні як заяви про приєднання до касаційної скарги, на як відзив на касаційну скаргу, оскільки не відповідають вимогам частини четвертої статті 395 та частини третьої статті 397 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно актового запису про смерть № 1877

від 06 жовтня 2014 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі свідоцтва про народження від 04 вересня 1969 року суди встановили, що ОСОБА_10 є сином ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про справо на спадщину за законом від 27 квітня 2015 року, ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що відповідно до договору дарування квартири

від 03 листопада 2015 року ОСОБА_2 передала у дар ОСОБА_3 спірну квартиру, а останній на підставі договору дарування частки квартири від 28 січня 2016 року передав у дар

ОСОБА_11 1/2 частку цієї квартири.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 вересня 2017 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_7 та ОСОБА_3 в рівних частках.

Також суди встановили, що рішенням Жовтневого районного суду

м. Маріуполя Донецької області від 25 листопада 2016 року, яке набрало законної сили набрало чинності 31 січня 2017 року, визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 в три місяці від дня набрання рішенням суду законної сили.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України визначено спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що підставами для визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Отже, прийнявши в установленому законом порядку спадщину після смерті матері, ОСОБА_1 , з часу її відкриття, набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною часткою квартири виникає у позивача з часу державної реєстрації його права власності.

Встановивши, що після смерті ОСОБА_5 залишилось два спадкоємці за законом першої черги, а видачею свідоцтва про право на спадщину на квартиру одному спадкоємцю порушені права

ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину виданого ОСОБА_2 .

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим, відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно із положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених

статями 387 та 388 ЦК України.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові

від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам

(пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Задоволення вимоги про витребування майна із незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині витребування 1/2 частки квартири на користь позивача, оскільки спірна частка квартири вибула з володіння власника поза його волею, тому витребування цього майна у добросовісного набувача є ефективним способом захисту прав власника.

Доводи касаційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку із пропуском ОСОБА_1 строку для звернення із заявою про прийняття спадщини є безпідставними, оскільки відповідно до вимог

частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 25 листопада 2016 року, що набрало законної сили 31 січня 2017 року, ОСОБА_1 визначено додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 в три місяці від дня набрання рішенням суду законної сили. 13 лютого 2017 року, тобто в межах визначеного судом додаткового строку, позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини

При цьому, суди попередніх інстанцій врахували, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був усунутий від права на спадкування або відмовився від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Посилання заявника на правовий висновок Верховного Суду України в справі № 6-2233цс16 не спростовує висновків судів попередніх інстанцій у розглядуваній справі.

Верховний Суд України у постанові від 21 грудня 2016 року в справі

№ 6-2233цс16 зробив висновок, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Таким чином у даній справі можна зробити висновок, що скасування виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 квітня 2015 року щодо 1/2 частки спірної квартири, свідчить, що вказане майно (частка квартири) вибуло із володіння ОСОБА_1 , як спадкоємця, поза його волею.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення позовних вимог та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що б призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 02 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 26 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович