№ 263/15643/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 263/15643/18

провадження № 61-6766св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Київський відділ поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Мальцевої Є. Є., Мироненко І. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Київський відділ поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, про визнання правочину недійсним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у зв`язку з бойовими діями на сході України вона наприкінці 2014 року була вимушена переїхати до м. Одеси. В подальшому у неї виникла необхідність перегнати з м. Донецька до м. Одеси належний їй автомобіль марки Аcura MDX, кузов № НОМЕР_1 , у зв`язку з чим вона звернулася до чоловіка на ім`я ОСОБА_3 та передала йому техпаспорт, ключі від автомобіля і гаража. Проте, через деякий час, вона не змогла зв`язатися з ОСОБА_3 та знайти свій автомобіль, у зв`язку з чим в травні 2015 року звернулася до правоохоронних органів та дізналася про те, що її автомобіль переоформлений на ОСОБА_2 . Переоформлення здійснювалось на підставі довідки-рахунку від 14 січня 2015 року, яку вона не бачила та не підписувала. З відповідачем вона не знайома, перший раз побачила після порушення кримінальної справи.

Із посиланням на статті 203 215 ЦК Україна просила визнати недійсним договір купівлі-продажу, оформлений довідкою-рахунком ВІА № 548447 від 14 січня 2015 року, яка була видана на підставі договору комісії № ААЕ 538447 від 14 січня 2015 року, на підставі якої належний їй автомобіль було продано ОСОБА_2 та визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу за відповідачем.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року у складі судді Ковтуненка В. О. позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, оформлений довідкою-рахунком BIA № 548447 від 14 січня 2015 року, яка була видана на підставі договору комісії № АЕЕ 538447, на підставі якої автомобіль Acura MDX, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , був проданий

ОСОБА_2 изнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , згідно з яким право власності на автомобіль Acura MDX, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на момент вчинення правочину сторонами не було додержано вимог, які встановлені у статті 203 ЦК України.

Постановою Донецького апеляційного суду від 16 січня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 серпня 2019 року скасовано. В задоволені позовних вимог про визнання правочину недійсним відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договір доручення від 15 грудня 2014 року не містить підписів сторін, а відтак є неналежним доказом. Перереєстрація спірного автомобіля відбулась відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області.

16 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 263/81/17.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи в повному обсязі не дослідив фактичні обставини справи.

Доводи інших учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що слідчим відділом Київського відділ поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області проводиться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 26 травня 2015 року № 12015160480002516, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 289 КК України.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2016 року у справі № 520/6075/16-к, провадження № 1-кс/520/1210/16 зобов`язано слідчий відділ Київського відділу поліції в м. Одесі передати ОСОБА_1 на відповідальне зберігання автомобіль марки Аcura MDX, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_1 , який зберігається на території майданчика тимчасового утримання транспортних засобів при органі досудового розслідування (а. с. 12).

З вказаної ухвали вбачається, що 25 травня 2015 року до Київського районного відділу Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області надійшла заява ОСОБА_1 про те, що 02 січня 2015 року, невстановлена особа, знаходячись на площі Незалежності в м. Одесі, шляхом обману незаконно заволоділа належним їй автомобілем марки Acura MDX, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 . За даним фактом розпочато вищезазначене кримінальне провадження.

Досудовим розслідуванням встановлено, що після незаконного заволодіння транспортним засобом марки Acura MDX, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , вказаний автомобіль було знято з реєстраційного обліку та зареєстровано на іншу особу.

Підставою для перереєстрації вказаного транспортного засобу стала довідка-рахунок серії ВІА № 548447 від 14 січня 2015 року, яка була видана на основі договору комісії від 14 січня 2015 року № ААЕ 538447, а також акту технічного стану та оцінки транспортного засобу і номерного агрегату, яку ОСОБА_1 не підписувала.

Відповідно до договору доручення від 15 грудня 2014 року ОСОБА_1 довірила ОСОБА_4 транспортувати автомобіль марки Acura MDX, 2007 року, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 (VIN НОМЕР_6 ) (який належить ОСОБА_1 за техпаспортом) в м. Маріуполь на підконтрольну територію, за адресою митного посту: вул. Купріна, 10, м. Маріуполь, Донецька область, для подальшого зберігання на термін 5 місяців. У разі потреби виконавець зобов`язується транспортувати автомобіль до м. Одеси, по закінченню терміну зберігання на митному терміналі за додаткову винагороду (а. с. 10, 11).

Вказаний договір доручення не містить підписів сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаний договір доручення не містить підписів сторін, а відтак є неналежним доказом. Будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог позивачем до суду першої інстанції надано не було.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що відповідачем до апеляційної скарги було додано договір комісії від 14 січня 2015 року № ААЕ 538447, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Віколь» який містить підписи сторін, акт технічного стану та оцінки транспортного засобу і номерного агрегату, підписаний представником ТОВ «Віколь» та ОСОБА_1 , довідку-рахунок від 14 січня 2015 року серії ВІА № 538447, відповідно до якої ОСОБА_2 продано та видано автомобіль марки Acura MDX, кузов № НОМЕР_6 (а. с. 127, 129, 130).

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачає вчинення одного або кількох правочинів, за винятком правочинів, які мають особистий характер. Тобто, предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, а саме послуга, яка ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

За змістом пункту 8 наведеного Порядку (в редакції, чинній станом на час отримання довідки-рахунку) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документом, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Відповідно до абзацу другого пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 «Про затвердження Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) бланки довідок-рахунків, акти приймання-передачі та відповідно номерні знаки для разових поїздок та номерні знаки «Транзит» є документами суворої звітності і повинні зберігатися суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Тобто, довідка-рахунок - це документ, який виконує функції договору купівлі-продажу автотранспортного засобу, згідно з якою власник автомобіля зобов`язується передати права на володіння транспортним засобом покупцеві, а той, у свою чергу, повинен сплатити власнику заздалегідь узгоджену суму і вступити в права власності.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 686/9750/15-ц(провадження № 61-23496св18).

З довідки-рахунку, виданої ТОВ «Віколь» 14 січня 2015 року серії ВІА № 538447 вбачається, що спірний автомобіль марки Acura MDX, кузов № НОМЕР_6 , вартістю 110 000,00 грн продано та видано ОСОБА_2 (а. с. 127).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 право власності на автомобіль Acura MDX кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 зареєстровано за ОСОБА_2 (а. с. 131).

Враховуючи вищезазначене, є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що перереєстрація спірного автомобіля відбулась відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано доказів неукладення договору комісії від 14 січня 2015 року (а. с. 129).

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що купівля-продаж спірного транспортного засобу відбулася з додержанням норм ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Цей правочин було вчинено у формі, встановленій законом, та він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Доводи стосовно того, що судами не було належним чином досліджено докази у даній справі до уваги Верховним Судом не беруться, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 263/81/17, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

У липні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_2 надіслав клопотання про участь у судовому засіданні у якому просив судовий розгляд вказаної справи провести з його участю у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Згідно із частинами першою, другою, сьомою, восьмою статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п`ять днів до відповідного судового засідання.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), тому підстав для задоволення клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції немає.

Щодо клопотання про долучення доказів

ОСОБА_2 також надіслав до Верховного Суду клопотання про подання до суду касаційної інстанції доказів, у якому просить прийняти докази до матеріалів справи для їх оголошення та дослідження під час розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи зазначені положення частини першої статті 400 ЦПК України, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових письмових доказів та долучення їх до матеріалів цивільної справи на стадії перегляду справи в касаційному порядку.

Таким чином, суд касаційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про долучення нових доказів до матеріалів справи.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про долучення доказів.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко