Постанова

Іменем України

19 березня 2021 року

м. Київ

справа № 263/6309/19

провадження № 61-11670св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 січня 2020 року в складі судді Васильченко О. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 24 березня 2020 року в складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., Єфремова О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача на його користь завдаток в розмірі 666 800 грн.

Позов мотивований тим, що 31 серпня 2018 року між сторонами укладений договір завдатку, за умовами якого з метою забезпечення виконання зобов`язань він передав відповідачу задаток, який становить 10 % від договірної вартості (3 334 000 грн) в сумі 333 4000 грн, а відповідач зобов`язався передати йому право власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю, розташовану по АДРЕСА_1 .

Пунктом 3 вищевказаного договору встановлений графік погашення суми заборгованості в розмірі 3 000 000 грн та порядок розрахунку. Згідно з пунктом 3.1. ОСОБА_2 зобов`язався в строк до 01 березня 2019 року передати право власності на об`єкт, а він оплатити залишок вартості в розмірі 3 000 000 грн. Пунктами 3.1.2, 3.1.4 передбачений порядок та спосіб передачі суми заборгованості.

Відповідно до пункту 3 договору завдатку у разі порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань, відповідач зобов`язався компенсувати позивачу двійну суму завдатку, а саме 666 800,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач порушив встановлений договором завдатку строк передачі права власності на об`єкт та не повернув суму завдатку, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму задатку в розмірі 666 800 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції вважав встановленим факт передачі відповідачу під час підписання договору завдатку від 31 серпня 2018 року суми завдатку в розмірі 333 400 грн.

Встановивши, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами договору, не передав позивачу у визначений строк об`єкт нерухомого майна, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 2.2. та частиною першою статті 571 ЦК України, для компенсації ОСОБА_2 подвійної суми завдатку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 24 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 333 400 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що сторони не уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, а тому передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 333 400 грн не є завдатком, який підлягає поверненню у подвійному розмірі, а є авансом, який підлягає відшкодуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року року в справі № 373/2054/16-ц, відповідно до якого на підтвердження укладення договору може бути надана розписка або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми. Крім того, вважає помилковим посилання апеляційного суду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 липня 2018 року, оскільки відсутні докази реальної передачі грошових коштів. Також відповідач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що сторонами не оскаржується факт укладення 31 серпня 2018 року договору завдатку, який за своїм змістом підтверджує факт передачі відповідачу грошових коштів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 31 серпня 2018 року між завдаткоотримувачем ОСОБА_2 та завдаткодавцем ОСОБА_1 у простій писмьмовій формі укладений договір застави, який підписаний сторонами.

Пунктом 1.1. вищевказаного договору встановлено, що сторони домовилися про передачу права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю, розташовану по АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.1. договірна ціна становить 3 334 000 грн. Як забезпечення зобов`язань по договору завдатку завдаткодавець передає завдаткоотримувачу завдаток у розмірі 10 % від загальної суми вартості 333 400 грн.

У випадку порушення умов договору завдатку завдаткоотримувач зобов`язується компенсувати подвійну суму завдатку, а саме 666 800 грн (пункт 2.2.).

Завдаткоотримувач зобов`язується в строк до 01 березня 2019 року передати право власності на «Об`єкт», а завдаткодавець сплатити залишену вартість «Об`єкту» у розмірі 3 000 000 грн (пункт 3.1.).

Підпункт 3.1.1. договору передбачає порядок сплати залишку вартості предмету договору при переході у власність завдаткоотримувача, якщо право власності на об`єкт перейде раніше обумовленого строку, тобто у залежності від настання такої події, а саме - якщо вона настане з 01 жовтня 2018 року, з 01 листопада 2018 року, з 01 грудня 2018 року, з 01 січня 2019 року та з 01 лютого 2019 року до 01 березня 2019 року.

Підпунктом 3.1.2. передбачено, що сторони домовились передавати грошові кошти шляхом складення акту прийому передачі або розпискою про отримання про отримання коштів.

Договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості між сторонами укладений не був.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення йоговиконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладений не був, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору і така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення позивачу забезпечуваного платежу у розмірі 333 400 грн.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2018 року в справі № 592/9068/17 (провадження № 61-10197св18), що спростовує доводи касаційної скарги.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року зупинено виконання постанови Донецького апеляційного суду від 24 березня 2020 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 24 березня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Донецького апеляційного суду від 24 березня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко