Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 263/7338/17

провадження № 61-14306св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - виконавчий комітет Маріупольської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Керуюча компанія «Західна», відділ у справах дітей Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Маріупольської міської ради на постанову Донецького апеляційного суду від 27 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Лісового О. О., Попової С. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Керуюча компанія «Західна», відділ у справах дітей Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі службового ордеру № 003634 від 01 вересня 2003 року, виданого виконавчим комітетом Маріупольської міської ради ОСОБА_1 на сім`ю із трьох осіб, яка складалася із дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_5 , надана квартира АДРЕСА_1 як службове житло.

Ордер видано ЖКП «Житло «Центр» на підставі рішення Виконкому Маріупольської міської ради № 333 від 20 серпня 2003 року «Про затвердження списків із надання житлової площі у будинках повторного заселення».

Станом на 12 січня 2017 року у спірній квартирі зареєстровано 6 осіб: ОСОБА_1 - квартиронаймач, ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_3 - донька, ОСОБА_4 - донька, ОСОБА_6 - брат дружини.

Відповідно до акта обстеження житлового приміщення від 27 лютого 2017 року у спірній квартирі ніхто не проживає приблизно з січня 2016 року. У квартирі відключено газ, воду та електроенергію. Крім того, станом на лютий 2017 року існує заборгованість за послуги з оплати комунальних послуг: за послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території - 6 253,88 грн; КП «Комунальник» - 1 526,94 грн; КП «МПУ ВКХ» - 90,98 грн; ККП «Маріупольтепломережа» - 12 029,39 грн.

У зв`язку з тим, що відповідачі не проживають у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, не працюють на підприємстві «Житло «Центр», яке надавало службове житло, не сплачують комунальні послуги та не забезпечують належне утримання квартири, виконавчий комітет Маріупольської міської ради просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - службовою квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2018 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі положення статей 71 72 124 ЖК України виходив із того, що оскільки відповідачі не проживають у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, не працюють на підприємстві «Житло «Центр», яке надавало службове житло, не сплачують комунальні послуги та не забезпечують належне утримання квартири, яке б відповідало санітарним нормам, а тому є такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 лютого 2018 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову виконавчого комітету Маріупольської міської ради відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду із позовом та не надано доказів поважності причин пропуску такого строку, а тому відповідно до положень статті 267 ЦК України позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Постановою Верховного Суду від 08 липня 2020 року касаційну скаргу виконавчого комітету Маріупольської міської ради задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Донецького апеляційного суду від 27 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову виконавчого комітету Маріупольської міської ради відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відсутність відповідачів за місцем їх реєстрації обумовлена конкретними життєвими обставинами, а отже причини відсутності у квартирі наймачів понад встановленні статтею 71 ЖК УРСР строки є поважними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга виконавчого комітету Маріупольської міської ради.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 березня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі виконавчий комітет Маріупольської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 735/598/17, провадження № 61-35023св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що особливістю користування службовим приміщенням є безпосередній зв`язок особи, якій надано право користування цим житлом, із підприємством (установою, організацією), за клопотанням якого орган місцевого самоврядування виділив житло працівнику. Службове житло надається особі тимчасово, тобто на час перебування із роботодавцем у трудових відносинах. Після припинення трудових відносин службове житло має бути повернуто для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Зазначає, що судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві з 23 жовтня 2012 року по 16 листопада 2012 року, а отже правові підстави для користування відповідачами житловим приміщенням припинились у зв`язку із припиненням трудових відносин між ЖКП «Житло «Центр» та ОСОБА_1 . Крім того, тривалість його працевлаштування виключає можливість застосування до правовідносин пункт 1 частини першої статті 125 ЖК УРСР.

Також посилається на те, що з січня 2016 року у спірній квартирі ніхто не проживає, а тому, враховуючи відсутність доказів поважності непроживання у квартирі понад строки, встановлені статтею 71 ЖК УРСР, є підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Вказує, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності відповідачів перебуває декілька житлових приміщень. Вказані приміщення були набуті наймачем та членами його сім`ї на праві приватної власності з часу видачі ордера на спірну квартиру. Вважає, що наймач та члени його сім`ї забезпечені житловим приміщенням та фактично не потребують службового житла.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 вересня 2003 року ОСОБА_1 та його сім`ї: дружині ОСОБА_2 та сину ОСОБА_5 , надано квартиру АДРЕСА_1 як службове житло на підставі ордеру № 003634, виданого виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.

Ордер видано ЖКП «Житло «Центр», на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 20 серпня 2003 року № 333 «Про затвердження списків із надання житлової площі у будинках повторного заселення».

Із копії особового рахунку від 12 січня 2017 року № 1810 та довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг від 05 жовтня 2017 року № 29.3/135131 встановлено, що у спірній квартирі зареєстровано 6 осіб: ОСОБА_1 - квартиронаймач, ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_3 - донька, ОСОБА_4 - донька, ОСОБА_6 - брат дружини.

Відповідно до листа ЖКП «Житло «Центр» від 23 лютого 2017 року № 395, ОСОБА_1 працював на підприємстві з 23 жовтня 2012 року до 16 листопада 2012 року, ОСОБА_2 на підприємстві не працювала.

Підприємство із позовом про виселення сім`ї ОСОБА_4 не зверталося.

Актом обстеження житлового приміщення від 27 лютого 2017 року встановлено, що у спірній квартирі ніхто не проживає приблизно з січня 2016 року. У квартирі відключено газ, воду та електроенергію. Крім того, станом на лютий 2017 року у відповідачів існує заборгованість за послуги з оплати комунальних послуг: за послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території - 6 253,88 грн; КП «Комунальник» - 1 526,94 грн; КП «МПУ ВКХ» - 90,98 грн; ККП «Маріупольтепломережа» - 12 029,39 грн.

Згідно із довідкою Департаменту міського майна Маріупольської міської ради від 28 вересня 2017 року № 36-56511-36.1 квартира АДРЕСА_1 виділена ЖКП «Житло «Центр» та включена до числа службової житлової площі підприємства відповідно до пункту 3 рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 20 серпня 2003 року № 332 «Про розподіл квартир первинного та повторного заселення». Рішення про переведення із службової в ордерну вищевказаної квартири не приймалося.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За частиною першою статті 318 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положенням частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом зазначених норм права власник, за наявності для того законних підстав, має право вимагати усунення порушень свого права на житлове приміщення будь яким шляхом, зокрема як шляхом виселення осіб, що проживають у цьому приміщення так і шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування цим приміщенням, якщо такі особи не проживають, а також шляхом зняття їх з реєстрації у цьому приміщенні.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Верховний Суд виходить із того, що вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про неможливість одночасного застосування двох норм житлового законодавства, що регулюють різні житлові правовідносини, а саме: статті 124 ЖК УРСР, яка передбачає підстави для виселення зі службових житлових приміщень без надання іншого жилого приміщення, та статей 71 72 ЖК УРСР, які передбачають порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Разом із тим, суд першої інстанції послався на статтю 124 ЖК УРСР у контексті того, що відповідач не перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, при цьому вмотивовано застосувавши до спірних правовідносин статтю 71 ЖК УРСР.

В той же час, оскільки предметом позову є вимога про визнання осіб такими, що втратили право на користування, а не виселення із службового приміщення, слід керуватися статтями 71 72 ЖК УРСР.

Отже, статтею 71 ЖК УРСР визначено умови відповідно до яких особу може бути визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Аналіз статті 71 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин для такого непроживання.

У вказаній категорії справ на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.

Вирішуючи справу, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі наголошував, що він та його сім`я проживали в цьому жилому приміщенні, проте в зимовий період дане житло не використовувалось з поважних причин, оскільки незадовільний стан житла (поганий стан вікон та відсутність опалення) позбавляло їх можливості проживати у квартирі.

До матеріалів апеляційної скарги додано акт обстеження від 21 квітня 2018 року квартири АДРЕСА_1 , який був складений співробітниками ОСББ «Сонячний» та підтверджує факт часткового проживання відповідачів у спірній квартирі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, врахувавши, що обставини, на які посилається відповідач щодо тимчасового непроживання у спірній квартирі, є обґрунтованими та поважними, дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 71 ЖК УРСР.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відповідач вивільнився із підприємства, а тому зобов`язаний звільнити квартиру відповідно до положень статті 124 ЖК УРСР, не можуть бути прийняті судом, оскільки позивач звернувся до суду із позовом відповідно до статей 71 72 ЖК УРСР, тобто просив відповідачів визнати такими, що втратили право користування спірною квартирою, вимог до відповідачів про виселення із службового приміщення без надання іншого жилого приміщення заявлено не було.

Доводи заявника про те, що відповідачі володіють декількома житловими приміщеннями на праві власності, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції в силу положень статті 400 ЦПК України, оскільки вказані обставини не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 735/598/17 не можуть бути прийняті судом, оскільки позивач у вказаній справі просив, серед іншого, виселити відповідача із службової квартири з підстав, передбачених статтею 124 ЖК України, а у справі, яка переглядається, позивач просив лише визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовою квартирою.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив виконавчому комітету Маріупольської міської ради у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 27 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович