Постанова

Іменем України

11 липня 2022 року

місто Київ

справа № 264/5462/18

провадження № 61-12846св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 вересня 2020 року, ухвалене суддею Пустовойт Т. В., та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Ткаченко Т. Б., Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернулася до суду із позовом про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 23 лютого 2016 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 липня 2017 року.

Сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу вони проживають окремо, дитина фактично проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні.

Позивач зазначала, що вона як мати виконує провідну роль в житті сина, здійснює належний догляд за ним. ОСОБА_1 звертала увагу на те, що їхній син періодично гостює у батька, перешкод в їх спілкуванні вона не створює, проте згоди щодо визначення його постійного місця проживання сторони не досягли.

Стислий виклад заперечень відповідача

Заперечуючи проти позову ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_2 у липні 2019 року звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання сина з батьком.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що син проживає з ним та повністю перебуває на його утриманні. Піклуючись про фізичний та духовний розвиток дитини, він постійно проводить з сином час, вони разом гуляють у парках, грають у футбол, їздять на рибалку, відпочивають на морі. Син прагне до спілкування з ним.

Зазначав, що право дитини на отримання виховання з боку матері він не обмежує, проте вважав, що мати дитини зневажливо ставиться до виконання батьківських обов`язків та зловживає батьківськими правами, кошти, належні дитині, витрачає без погодження з батьком.

Позивач звертав увагу на те, що ОСОБА_1 самовільно забрала дитину з місця реєстрації та на його неодноразові вимоги не повертає сина.

Вважав, що проживання сина в с. Виноградне суперечить найкращим інтересам дитини, оскільки в цій місцевості постійно проводяться бойові дії. Житлові умови за місцем проживання батька є значно кращими, ніж за місцем проживання матері. Дитячий садочок, який відвідує дитина, знаходиться на відстані двох кілометрів від місця проживання матері, тоді як за місцем проживання батька садочок знаходиться на відстані 500 метрів.

Також ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_5 не має самостійного доходу, веде аморальний спосіб життя, вживає тютюнові вироби та алкогольні напої.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 14 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 24 червня 2021 року, Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визначив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_6 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за браком доказів того, що визначення місця проживання з матір`ю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, та дійшов висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю.

Суд першої інстанції першочергово виходив з інтересів дитини та врахував тривалість проживання малолітньої дитини з матір`ю, забезпечення сталості її соціальних зв`язків з матір`ю, добросовісне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, створення для дитини потрібних умов для проживання й розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також невстановлення виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю чи негативно впливали на її виховання та розвиток.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 29 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 14 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 336/1205/19-ц (провадження № 61-2560св20), від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження

№ 61-12667св20), від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20);

- суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, поданих ОСОБА_7 , зокрема, довідки про склад сім`ї, акта, складеного депутатом. Інші докази є недопустимими, оскільки всупереч частині другій статті 83 Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України) подані із порушенням процесуальних строків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_7 у жовтні2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 14 вересня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ухвалою від 20 вересня 2021 року визнав наведені ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на подання доповнень до касаційної скарги неповажними, вирішено не враховувати під час касаційного розгляду зміни та доповнення до касаційної скарги. Ухвалою від 04 квітня 2022 року Верховний Суд залишив без задоволення клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін цієї справи народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 , виданим 11 лютого 2016 року Іллічівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 79.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Виноградненської сільської ради Волноваського району Донецької області від 06 вересня 2016 року ОСОБА_8 проживає в АДРЕСА_1 , разом із сином ОСОБА_3 , 2016 року народження.

Відповідно до довідки Виноградненської сільської ради м. Маріуполя, датованої квітнем 2018 року, ОСОБА_8 проживає разом із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою про склад сім`ї Виноградненської сільської ради м. Маріуполя від 13 вересня 2018 року № 473 за адресою: АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_9 зі своєю матір`ю ОСОБА_10 , батьком ОСОБА_11 , братом ОСОБА_12 , бабою ОСОБА_13 та сином ОСОБА_3 . Дитина проживає разом із матір`ю.

Згідно з актом Виноградненської сільської ради від 24 липня 2019 року дитина ОСОБА_3 , 2016 року народження, мешкає в АДРЕСА_1 , з вересня 2016 року разом із матір`ю ОСОБА_8 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 18 січня 2019 року № 42 за місцем проживання матері, на АДРЕСА_1 , у малолітньої дитини ОСОБА_3 є всі умови, потрібні для гармонійного розвитку, навчання та виховання. Будинок складається з чотирьох кімнат, також в будинку проживають баба ОСОБА_10 та дідусь ОСОБА_11 . Стосунки у сім`ї доброзичливі.

За інформацією Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 02 березня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_2 , разом із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У довідці про склад сім`ї від 19 березня 2019 року № 345 зазначено, що до складу сім`ї ОСОБА_2 належить син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 26 березня 2019 року № 372 до складу сім`ї ОСОБА_2 належать батьки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також син ОСОБА_16 .

Відповідно до інформації Управління з оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 16 березня 2021 року № 17-13.07-0394 ОСОБА_2 зареєстрований разом із сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 15 грудня 2018 року за місцем проживання батька на АДРЕСА_2 для проживання, виховання та розвитку дитини є необхідні умови. Будинок складається з шістьох кімнат, також в будинку проживають батьки ОСОБА_2 ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . На час перевірки дитини в будинку не було. Зі слів ОСОБА_2 , між членами родини стосунки доброзичливі.

12 грудня 2019 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_17 та змінила прізвище на « ОСОБА_18 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 12 грудня 2019 року Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 801.

Згідно з актом обстеження умов проживання малолітньої дитини від 13 січня 2020 року проведено обстеження за адресою: АДРЕСА_3 . За цією адресою проживають ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 , чоловіком ОСОБА_17 та його батьками. Житло складається з чотирьох кімнат, у дитини є окрема кімната, створені всі необхідні умови для гармонійного розвитку, навчання та виховання. Стосунки в сім`ї доброзичливі.

Також суди встановили, що згідно з довідкою Комунального дошкільного навчального закладу «Ясла-садок № 159 «Веселка» від 25 лютого 2019 року № 27 ОСОБА_3 , 2016 року народження, зараховано до садочка 06 червня 2018 року. Переважно життям дитини цікавиться мати ОСОБА_8 . До дошкільного закладу приводить та забирає дитину мати, іноді бабусі ОСОБА_10 , ОСОБА_14 та дідусі ОСОБА_11 і ОСОБА_15 . Батько дитини за сином не приходив та не забирав його.

Відповідно до відповіді Комунального дошкільного навчального закладу «Ясла-садок № 159 «Веселка» від 31 січня 2020 року № 11 стосовно факту отримання ушкоджень дитиною ОСОБА_19 подряпини на гомілковостопних суглобах обох ніг з`явилися у результаті того, що дитина носила тапочки, які були йому малі, тобто натер ніжки, мати дитини замінила його взуття на більш підходящий розмір. Приводить і забирає дитину з закладу мати. В листопаді ОСОБА_16 не відвідував садочок з 03 листопада 2019 року до 13 листопада 2019 року у зв`язку з хворобою, 26 та 27 грудня 2019 року - у зв`язку з припиненням роботи дошкільного закладу.

Згідно з відповіддю Комунального дошкільного навчального закладу «Ясла-садок № 159 «Веселка» від 21 квітня 2021 року № 47 ОСОБА_3 , 2016 року народження, зараховано 06 червня 2018 року. До дошкільного закладу дитину приводить та забирає мати ОСОБА_1 , але іноді ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 . Іноді приводить та забирає дитину ОСОБА_2 , переважно у п`ятницю, а у понеділок приводить в дошкільний заклад.

Рішенням від 26 жовтня 2016 року у справі № 265/5152/16-ц Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти на сина ОСОБА_16 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 06 вересня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

Судовим наказом від 01 червня 2018 року у справі № 265/4428/18 Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу щомісячно, починаючи з 21 травня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням від 17 грудня 2019 року Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області задовольнив заяву ОСОБА_8 про перегляд судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 червня 2018 року у цивільній справі № 265/4428/18 за нововиявленими обставинами, скасував зазначений наказ та відмовив ОСОБА_2 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_8 на його користь аліментів на утримання сина ОСОБА_16 . Зазначене рішення набрало законної сили.

Згідно з довідкою Приватного підприємства «БМТ Південь-Схід» від 29 березня 2019 року № 2903/1 ОСОБА_8 працює на підприємстві з 26 березня 2019 року з випробувальним терміном три місяці на посаді мерчендайзер.

ОСОБА_8 звільнилася з Приватного підприємства «БМТ Південь-Схід» за власним бажанням 31 травня 2019 року, що підтверджується записами в трудовій книжці.

01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кью.Еф.Ем.Сервіс» договори про надання послуг № КС-00000103, КС-00000399, КС-00000599,

КС-00000820, відповідно, з приводу підтримання порядку в службових приміщеннях. Строк дії кожного договору становив 25 днів.

Згідно з випискою з особового рахунку ОСОБА_1 за період з жовтня 2019 року до травня 2020 року вона отримала кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кью.Еф.Ем.Сервіс» в сумі 11 406, 03 грн.

Згідно зі свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданим 19 листопада 2020 року Лівобережним районним у м. Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_20 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки ОСОБА_17 та ОСОБА_1 .

Відповідно до повідомлення Департаменту соціального захисту Маріупольської міської ради про надання державної допомоги сім`ям з дітьми ОСОБА_1 призначені допомога по вагітності та пологах непрацюючим жінкам з 01 серпня 2020 року до 31 серпня 2020 року в розмірі 2 287, 89 грн, допомога при народженні дитини з 01 грудня 2020 року до 30 листопада 2023 року - 860, 00 грн.

Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-промсервіс» від 14 січня 2020 року № 00000000025 ОСОБА_17 працює на посаді електрозварника, дохід за період з 01 липня 2019 року до 31 грудня 2019 року склав 74 810, 98 грн.

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-промсервіс» від 09 квітня 2021 року № 00000000387 ОСОБА_17 працює на посаді електрогазозварника, дохід з 01 жовтня 2020 року до 31 березня 2021 року склав 88 232, 79 грн.

Відповідно до відповіді Лівобережного відділення поліції Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17 березня 2020 року ОСОБА_17 не затримувався за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, не був обвинувачений у вчинені кримінального правопорушення та його не було взято під варту, також не накладалися стягнення у виді адміністративного арешту. ОСОБА_17 не є особою, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду. За минулий рік адміністративні правопорушення не скоював. Зброя у його користуванні не перебуває.

Згідно з довідками Приватного акціонерного товариства «ММК імені Ілліча» від 05 березня 2019 року № № 1067, 1074, 1075 ОСОБА_2 працює провідним фахівцем у відділі управління комбінату. Загальна сума доходу за період з грудня 2016 року до листопада 2017 року склала 73 180, 24 грн, за період з грудня 2017 року до листопада 2018 року - 92 014, 59 грн, за період з грудня 2018 року до лютого 2019 року - 28 043, 70 грн.

Відповідно до довідки про прибутки від 08 лютого 2021 року № 386, виданої Приватним акціонерним товариством «ММК імені Ілліча» ОСОБА_2 , його заробіток за період з січня 2020 року до грудня 2020 року включно складає 166 612, 20 грн (нарахована заробітна плата) та 1 796, 61 грн (нараховані інші доходи).

Згідно з довідкою про доходи від 21 березня 2021 року № 6100181177750115 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Лівобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Маріуполя в Донецькій області і отримує пенсію по інвалідності, за період з березня 2020 року до лютого 2021 року включно сума пенсії склала 18 750, 00 грн.

Відповідно до довідки про прибутки та стягнуті аліменти від 17 вересня 2020 року № 3286, виданої Приватним акціонерним товариством «ММК імені Ілліча», ОСОБА_2 з 22 серпня 2005 року працює на підприємстві, займає посаду провідного фахівця спеціального відділу, сплачує аліменти у розмірі 25 % доходу згідно з виконавчим листом № 265/5125/16-ц від 08 листопада 2016 року на користь ОСОБА_8 . За період з 01 січня 2020 року до 31 серпня 2020 року сплачено аліментів у загальній сумі 22 448, 35 грн.

За змістом характеристики ГО «Дитина має право» від 03 червня 2019 року ОСОБА_2 є головою цієї організації, головним напрямом діяльності якої є захист прав дитини. Йому визначено як відповідальну та надійну людину, яка володіє всіма якостями керівника, що дають можливість ефективно їх використовувати в своїй діяльності.

У характеристиці за місцем проживання відповідача від 27 лютого 2019 року зазначено, що ОСОБА_2 зарекомендував себе позитивно, спиртними напоями не зловживає.

Згідно з характеристикою за місцем роботи ОСОБА_2 має вищу освіту, проявив себе як професійний, грамотний, ініціативний і відповідальний працівник, бере участь у спортивних змаганнях, неконфліктний, витриманий і коректний.

Відповідно до пенсійного посвідчення ОСОБА_2 він є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства, термін дії довічно.

Згідно з довідками Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський наркологічний диспансер м. Маріуполя» від 04 жовтня 2018 року № 2778 та Міської лікарні № 7 м. Маріуполя від 18 жовтня 2018 року ОСОБА_2 на обліку в цих установах не перебуває.

У довідці Територіального сервісного центру № 1441 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області зазначено, що станом на 16 листопада 2018 року ОСОБА_2 судимості не має.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що на підтвердження виконання обов`язку з утримання сина сторонами у справі надані чеки на придбання продуктів харчування та ліків. 06 грудня 2017 року ОСОБА_2 уклав з Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» договір № 19149409006 про відкриття фізичною особою на користь третьої особи поточного рахунку в національній валюті та його обслуговування в інтересах сина ОСОБА_16 .

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2019 року ОСОБА_8 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 170, 00 грн. Позивачку притягнуто до відповідальності у зв`язку з тим, що 21 червня 2019 року приблизно, о 11 год. 00 хв., ОСОБА_8 зателефонувала колишньому чоловіку ОСОБА_2 , використовувала нецензурну лайку, висловлювала образи та принижувала його.

Згідно з талонами-повідомленнями єдиного обліку від 09, 10 травня 2020 року надійшли повідомлення від ОСОБА_2 на номер «102» про те, що колишня дружина забрала дитину, не дає бачитися з дитиною та він не має відомостей щодо місця перебування сина.

Висновком від 04 червня 2019 року № 13-31-66 орган опіки та піклування Маріупольської міської ради вважав за можливе визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку від 12 травня 2021 року № 01.1.-01-23-122 Виконавчий комітет Маріупольської міської ради вважав доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_2 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 09 квітня 2021 року № 647, складеним комісією управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, за адресою: АДРЕСА_3 , житло розміщене

на 9-ому поверсі 9-поверхового будинку, складається з 4 кімнат: вітальня, 3 спальні, кухня, ванна кімната та туалет; санітарно-побутові умови хороші, в квартирі чисто, наявні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: окрема кімната, спальне місце, місце для ігор, парта для занять, іграшки, книжки, одяг за сезоном, в кімнаті зроблено косметичний ремонт. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_17 . Стосунки в сім`ї хороші. Для дитини створені умови для проживання, виховання та розвитку.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 19 квітня 2021 року № 685, складеного комісією управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради, за адресою: вул. Солдатська, 35, житло розміщене на 1 поверсі одноповерхового будинку, складається з 6 кімнат, в будинку є опалення, водопостачання, електроенергія. Умови проживання хороші, в будинку є потрібні меблі, побутова техніка, в будинку чисто. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: у дитини є окрема кімната, дитяче ліжко, стіл для занять та ігор, шафа для одягу, речі за сезоном в достатній кількості, полиця для книжок, книжки, іграшки відповідно до віку. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Стосунки в сім`ї доброзичливі. Для дитини створені всі умови для проживання, перебування та виховання.

У листі Маріупольського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 16 квітня 2021 року № 43/15060 повідомлено, що проведено оцінку потреб матері ОСОБА_6 та батька ОСОБА_2 неповнолітнього ОСОБА_3 . За результатами оцінки потреб від 07 квітня 2021 року № 04- 11- 318 сім`ї ОСОБА_6 умов чи обставин, що негативно впливають на життя, стан здоров`я та розвиток дитини, не виявлено. Стан матері не перешкоджає задоволенню потреб дитини, виховний потенціал належний. Жінка разом із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донькою ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та чоловіком ОСОБА_17 проживають у 4-кімнатній квартирі батьків чоловіка. У ОСОБА_16 є окрема кімната, місце для сну, облаштовано місце для ігор. Дитина забезпечена необхідними засобами для догляду та одягом відповідно до віку і погодних умов. В сім`ї створені умови, які забезпечують базову підтримку життєдіяльності та сприяють здоровому розвитку малолітньої дитини відповідно до її потреб. Членам сім`ї ОСОБА_6 надано послуги консультування та інформування. Щодо оцінки родини ОСОБА_2 зазначено, що вони мешкають у 4-кімнатному будинку, санітарно-гігієнічні умови задовільні. Для дитини забезпечені всі умови для навчання та розвитку. ОСОБА_2 має достатній батьківський потенціал, стан здоров`я, зайнятість на роботі не перешкоджають виконанню батьківських обов`язків. Наявний факт вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_2 з боку колишньої дружини ОСОБА_6 (дитина не була присутня).

Право, застосоване судом

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Наведена норма права встановлює наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У статті 19 СК України встановлено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю, що відповідатиме найкращим інтересам дитини. Верховний Суд погоджується із наведеними висновками судів з огляду на таке.

Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, зокрема тому, що і позивач, і відповідач можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини, суд першої інстанції врахував при цьому тривалість проживання малолітньої дитини з матір`ю, забезпечення сталості її соціальних зв`язків з матір`ю, добросовісне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, а також брак доказів існування виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю, чи негативно впливали на її виховання та розвиток.

Суд першої інстанції не врахував висновок органу опіки та піклування Маріупольської міської ради від 04 червня 2019 року № 13-31-66 провизначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 , оскільки в судовому засіданні представник органу опіки та піклування зазначила, що після надання цього висновку змінилися істотні для вирішення цього спору обставини, а саме: мати працевлаштувалася, вийшла заміж та має постійне місце проживання, де створені належні умови для виховання дитини.

Суд апеляційної інстанції дав відповіді на всі істотні доводи апеляційної скарги, зокрема суд не погодився з доводами скарги ОСОБА_2 про неможливість визначити місце проживання дитини разом з матір`ю, яка не працює та не має самостійного доходу.

Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 до народження сина працювала та мала дохід. ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина ОСОБА_3 , за яким здійснювала догляд, та до лютого 2019 року отримувала допомогу по догляду за дитиною, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, повідомленням про надання державної допомоги сім`ям з дітьми.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 народила доньку ОСОБА_21 та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

До народження другої дитини ОСОБА_1 працювала та отримувала дохід, що підтверджується записами в трудовій книжці, договорами про надання послуг, банківськими виписками з рахунку, на який зараховані кошти від роботодавця.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції та його перегляду в апеляційному суді позивач не працювала з поважної причини.

Суд апеляційної інстанції встановив, що чоловік ОСОБА_1 ОСОБА_17 , який працевлаштований та отримує дохід,утримує позивача та дітей, зокрема й дитину від першого шлюбу ОСОБА_3 .

Надаючи оцінку відомостям про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за несплату аліментів за частиною першою статті 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі постанови Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2019 року у справі № 265/946/19, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на таке.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2019 року скасовано судовий наказ Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 червня 2018 року у цивільній справі № 265/4428/18, виданий за заявою ОСОБА_2 , за нововиявленими обставинами та відмовлено йому у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_8 на його користь аліментів на утримання сина ОСОБА_16 , оскільки встановлено, що дитина проживає з матір`ю. Внаслідок скасування судового наказу про стягнення аліментів постановою державного виконавця від 24 червня 2020 року на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 265/4428/18, виданого 07 червня 2018 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області, про стягнення з ОСОБА_8 аліментів на сина.

Надаючи оцінку відомостям про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі постанови Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2019 року у справі № 265/2973/19, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував таке. Між сторонами наявний конфлікт щодо визначення місця проживання дитини, її виховання та утримання, внаслідок чого мав місце єдиний випадок достатньо емоційної відповіді ОСОБА_8 на висловлювання ОСОБА_2 , який відбувся телефоном та не у присутності інших осіб. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вчинений позивачем факт домашнього насильства стосовно відповідача не вплинув негативно на виховання матір`ю дитини і формування її як особистості у контексті урахування найкращих інтересів дитини.

Суд апеляційної інстанції також дав оцінку висновкам органу опіки та піклування від 04 червня 2019 року № 13-31-66 та від 12 травня 2021 року № 01.1.-01-23-122 про доцільність проживання дитини з батьком. Суд зазначив, що орган опіки та піклування взагалі не навів будь-якого обґрунтування, а лише обмежився викладенням наданих сторонами документів, складеним службою у справах дітей актам обстеження умов проживання та вислухав пояснення сторін. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що ці висновки не є належними, оскільки не містять будь-якого обґрунтування надання переваги батьку у визначенні місця проживання дитини.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини з матір`ю, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що ОСОБА_1 у листопаді 2020 року народила другу дитину, доньку ОСОБА_21 , яка доводиться рідною сестрою ОСОБА_3 по материнській лінії, а тому визначення місця проживання останнього разом із батьком призведе до роз`єднання сімейних відносин між братом та сестрою.

ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження того, що залишення малолітнього ОСОБА_3 у матері ОСОБА_1 є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини. Отже, на час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, яке призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. З огляду на такі обставини суди правильно врахували інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, і не встановили вагомих підстав змінювати місце її проживання.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, дійшли обґрунтованих висновків про те, що зазначене відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу між батьками, визначене судами місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій виходили з пріоритету прав матері та залишили поза увагою необхідність при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини першочергово враховувати якнайкращі інтереси дитини.

Такі доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не керувалися та не стверджували про наявність пріоритету прав матері під час розгляду справи. Суди врахували, що у Конвенції про права дитини реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини та, оцінивши подані учасниками справи докази, зробили висновки про те, що проживання дитини з матір`ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її вихованню та розвитку. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проживання сина з матір`ю - за встановлених обставин - відповідає принципу забезпечення та врахування найкращих інтересів дитини та є пріоритетним під час вирішення цієї справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без врахування висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у

справі № 336/1205/19-ц (провадження № 61-2560св20), від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20), від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20).

Так, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 336/1205/19-ц (провадження № 61-2560св20) Верховний Суд зробив такі висновки: «Відповідачем не надано суду жодних доказів щодо умов фактичного проживання малолітньої доньки, наявності дитячих предметів побуту, створення належних умов для проживання та навчання, а також характеристики осіб, що будуть проживати з дитиною та займатися її вихованням. Доводи про те, що відповідач позбавлена можливості надати такі докази, не заслуговують на увагу, оскільки, надавши договір оренди квартири, при цьому укладений не від її імені, вона не була позбавлена можливості надати суду фотознімки облаштування кімнати, спального місця дитини та місця, де дитина мала б можливість займатися духовним розвитком. Документів на підтвердження права проживання відповідача за адресою зазначеною нею у поясненнях останньою не надано».

Фактичні обставини справи, що переглядається, є відмінними від обставин справи № 336/1205/19-ц, оскільки позивача у цій справі надала докази, які підтверджують створення належних умов для проживання та розвитку дитини за місцем проживання матері, та які не спростовані відповідачем.

У постановах від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) та від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20) Верховний Суд зробив такі висновки: «Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У справі, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, сформульованим Верховним Судом у справах № 487/2001/19-ц та № 727/3856/18, оскільки відповідач не довів та суди не встановили існування виключних випадків, за яких неможливо було б визначити місце проживання дитини з матір`ю.

Водночас суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд, обґрунтовано зазначив, що брак самостійного доходу у позивача, яка працювала як до народження сина так і після цього, зумовлена поважною причиною, народженням другої дитини та доглядом за нею до досягнення трирічного віку.

Також про порушення інтересів дитини не свідчить визначення місця проживання з матір`ю, яка притягнута до адміністративної відповідальності, оскільки позивачка піддана адміністративній відповідальності за несплату аліментів за судовим наказом, який в подальшому скасовано, та за домашнє насильство, вчинене стосовно відповідача, яке полягало у надмірно емоційній відповіді ОСОБА_8 на висловлювання ОСОБА_2 телефоном та не у присутності інших осіб, з урахуванням того, що це був єдиний випадок та того, що між сторонами існує конфлікт щодо визначення місця проживання дитини, її виховання та утримання.

ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження зловживання ОСОБА_1 спиртними напоями, наркотичними засобами, невиконання нею батьківських обов`язків, ведення аморального способу життя, тому доводи касаційної скарги про неможливість визначити місце проживання дитини з матір`ю та про те, що таке визначення не відповідає найкращим інтересам дитини, є безпідставними.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що довідки про склад сім`ї та акт, складений депутатом, є недопустимими доказами, оскільки, на переконання заявника, не можуть підтверджувати факт проживання дитини з матір`ю. Так, довідки про склад сім`ї видаються уповноваженими на це органами та містять інформацію про зареєстрованих за певною адресою осіб, а також осіб, які фактично проживають за цією адресою без реєстрації місця проживання, їх родинні зв`язки із заявником. Акт від 24 липня 2019 року, складений комісією в складі депутата Виноградненської сільської ради та сусідів ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , засвідчений їх підписами та печаткою Виноградненської сільської ради. У цьому акті зазначено, що ОСОБА_3 , 2016 року народження, мешкає в АДРЕСА_1 з вересня 2016 року разом з матір`ю ОСОБА_8 .

Інформація, викладена в довідках про склад сім`ї, які надані позивачем, та акті від 24 липня 2019 року, не спростована відповідачем та узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи. Зокрема, обставина проживання дитини з матір`ю досліджувалася при ухваленні рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліментів на сина та при скасуванні судового наказу про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину за нововиявленими обставинами, оскільки згідно з частиною третьою статті 181 СК України аліменти стягуються на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина, тому підстав вважати зазначені докази неналежними та недопустимими немає.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини на підставі доказів, які подано позивачем з порушенням процесуальних строків, з таких підстав.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною п`ятою статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Ухвалою від 16 січня 2020 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області закрив підготовче провадження у справі.

Після закриття підготовчого провадження позивачем подано договори про надання послуг від 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня2020 року № № КС- 00000103, КС-00000399, КС-00000599, КС-00000820, відповідно, та виписки за рахунком, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2019 року, повний текст якого складено 26 грудня 2019 року, у справі № 265/4428/18 про скасування судового наказу про стягнення аліментів з позивача за нововиявленими обставинами, довідку Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-промсервіс» від 14 січня 2020 року про доходи ОСОБА_17 .

Зазначені докази подані позивачем в судових засіданнях, призначених на 05 березня та 15 травня 2020 року, на підтвердження фактів працевлаштування, отримання доходу, проживання дитини з матір`ю. Питання про долучення цих документів до матеріалів справи вирішено протокольною ухвалою суду першої інстанції від 15 травня 2020 року.

Інформація, зазначена у наведених доказах, ОСОБА_2 не спростована, докази отримання позивачем доходу потрібні для розгляду справи з урахуванням положень частини другої статті 161 СК України та не могли бути подані позивачем до 16 січня 2020 року, оскільки перша оплата за договорами про надання послуг здійснена на картковий рахунок ОСОБА_1 28 лютого 2020 року. Враховуючи викладене, у судів першої та апеляційної інстанцій не було підстав для неврахування цих доказів, поданих позивачем та прийнятих судом першої інстанції з метою встановлення дійсних фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

ОСОБА_2 у жовтні 2021 року звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України.

Зазначене клопотання обґрунтовував тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини - можна досягти миру і згоди.

Заявник вважав, що наведений висновок унеможливлює ефективний судовий захист, створює правову невизначеність і не сприяє формуванню єдиної правозастосовчої практики, оскільки у Єдиному державному реєстрі судових рішень є постанови Верховного Суду, висновки викладені у яких суперечать один одному.

Так, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 27 грудня 2018 року у справі № 522/7893/17 (провадження № 61-16068св18), від 18 грудня 2018 року у справі № 610/2531/17 (провадження № 61-38148св17), від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), щодо неможливості суду заслухати думку дитини, яка не досягла віку, в якому вона здатна сформулювати власні погляди та вільно висловлювати їх.

Проте, у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19), від 24 квітня 2019 року у справі № 520/13963/17 (провадження № 61-47945св18), від 18 березня 2020 року у справі № 534/1578/18 (провадження № 61-13812св19) зроблено висновки про нез`ясування через відповідні органи та за участю психолога думки дитини на предмет того, яке у неї ставлення до кожного з батьків та чи є у неї прихильність до одного з них.

ОСОБА_2 зазначав, що суди та адміністративні органи не забезпечили права ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вільно висловити свої погляди з усіх питань, які його торкаються, в тому числі, для з`ясування обставин щодо прихильності до кожного із батьків, його думок про те, з ким він бажає проживати, та інших відносин, які його зачіпають.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що свідчать про існування виключної правової проблеми та необхідності відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Жодні висновки Верховного Суду, викладені в наведених заявником постановах, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, оскільки неможливість суду заслухати думку дитини, яка не досягла віку, в якому вона здатна сформулювати власні погляди та вільно висловлювати їх, не свідчить про неможливість з`ясувати думку такої дитини через відповідні органи та за участю психолога на предмет того, яке у неї ставлення до кожного з батьків та чи є у неї прихильність до одного з них.

Отже, судова практика у подібних правовідносинах є сталою та послідовною.

Крім того, в касаційній скарзі відсутні доводи про неврахування думки дитини при розгляді судами справи, що переглядається, та незастосування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, у наведених у цьому клопотанні постановах. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи викладене, в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду потрібно відмовити.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали стосовно суддів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалили оскаржувані рішення

ОСОБА_2 у жовтні 2021 року звернувся до Верховного Суду з клопотанням про постановлення окремої ухвали, якою повідомити Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, голову зборів суддів Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області, голову зборів суддів Донецького апеляційного суду про допущені порушення норм матеріального та процесуального права суддею Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 вересня 2020 року ОСОБА_25 та суддями Донецького апеляційного суду Ткаченко Т. Б., Биліною Т. І., Лопатіною М. Ю.

Як на підстави для постановлення окремої ухвали заявник посилається на недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів, неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, незастосування практики ЄСПЛ, недотримання процесуальних строків розгляду справи, ненадання відповіді на всі доводи зустрічної позовної заяви та апеляційної скарги.

Відповідно до статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Судом касаційної інстанції не встановлено порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які слугували б підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі.

Аналізуючи наведені ОСОБА_2 підстави для постановлення окремої ухвали, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими та такими, що зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями у справі. Тривалий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій зумовлений переважно поданням учасниками справи клопотань та їх вирішенням судами задля встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак