Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 265/2413/18

провадження № 61-1434св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Зайцевої С. А., Попової С. А., від 11 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову вказала, що вона перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Станція Донецьк» структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» з 22 серпня 1989 року. Наказом № 2974/ДН-ос від 10 липня 2017 року її звільнено з 17 липня 2017 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. У день звільнення з роботи їй видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість з заробітної плати за період з лютого 2017 року по липень 2017 року у сумі 17 305,53 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 27 727,68 грн та вихідну допомогу у розмірі 7 960,49 грн.

Враховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати у сумі 53 855,52 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 72 905,64 грн.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Мельник І. Г. від 21 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 17 305,53 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 27 727,68 грн, вихідну допомога у розмірі 7 960,49 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 77 992,08 грн без утримання податку й інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні ОСОБА_1 їй належала до сплати сума невиплаченої заробітної плати, яка відповідно до довідок-розрахунків заробітної плати за період з лютого по липень 2017 року складає 53 855,52 грн. Відповідачем не надано доказів на спростування зазначених довідок та на відсутність заборгованості перед позивачем. Твердження відповідача щодо причин виникнення заборгованості з заробітної плати перед позивачем у зв'язку з тим, що ПАТ «Українська залізниця» внаслідок форс-мажорних обставин позбавлена можливості виконувати свої обов`язки, судом не взято до уваги.

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 рокузадоволено апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця», скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 серпня 2018 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться на території міста Донецька Донецької області і Донецької області, у тому числі до первинних документів з обліку трудових відносин з працівниками і припинення фактичної господарської діяльності підприємства з 20 березня 2017 року, що підтверджено висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року, знівелювала можливість відповідача виконати зобов`язання перед його працівниками, в тому числі і позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на отримання невиплаченої заробітної плати. Відповідач не довів підстав звільнення від обов'язку своєчасно провести всі розрахунки із позивачем та вжити всі необхідні заходи для збереження первинної бухгалтерської документації підприємства.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями 18 січня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 21 серпня 1989 року прийнята на роботу до вагонного депо станції Ясинувата Донецької залізниці, а з 01 лютого 2007 року призначена начальником станції Менчугове.

11 липня 2016 станція Донецьк ДП «Донецька залізниця» реорганізоване у виробничий підрозділ «Станція Донецьк» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» №2974/ДН-ос від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 17 липня 2017 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

В день звільнення з роботи їй видано трудову книжку, але розрахунок не проведено, не виплачено заборгованість з заробітної плати за період з лютого 2017 року по липень 2017 року у сумі 17 305,53 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 27 727,68 грн та вихідну допомога у розмірі 7 960,49 грн.

Виробничі підрозділи регіональної філії «Донецька залізниця» у звя`зку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення діяльності з 15 березня 2017 року припинили виконання своїх функцій із забезпечення перевізного процесу.

У зв`язку з захопленням 17 березня 2017 року невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Українська залізниця», розташованих, зокрема у м. Донецьку, у відповідача з 17 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), на підставі якої має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати та інших виплат, що підлягають до виплати на користь робітників.

За цим фактом за заявою відповідача від 20 березня 2013 року порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками статті 341 КК України «Захоплення державних або громадських будівель чи споруд».

Висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв`язку із цим антитерористичної операції), спричинених впливом дії форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання ПАТ «Українська залізниця» виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників (а.с. 45-77).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтями 47 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Обов`язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець.

Відповідно до постанов Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» місто Донецьк Донецької області визнано тимчасово окупованою територією України.

Унеможливлення виконання ПАТ «Українська залізниця» обов`язків передбачених законодавством України про працю, а саме: статей 47, 83, 115 і 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбаченими і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язальної сторони за трудовим договором, якою за цим висновком є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справах №№ 369/28/19 (провадження № 61-1980св20) та 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19).

Доводи касаційної інстанції, зокрема щодо неналежності висновку Торгово-промислової палати України, як доказу відсутності вини відповідача, стосуються необхідності переоцінки доказів, зокрема на предмет їх належності і допустимості, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара