№ 265/8379/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа №265/8379/19

провадження № 61-8716св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Четверта маріупольська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області, у складі судді Козлова Д. О., від 24 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Попової С. А., Мироненко І. П., Пономарьової О. М., від 06 травня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемності заповіту.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_4 . Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті баби їй стало відомо про існування заповіту ОСОБА_4

від 01 березня 2011 року, згідно з яким вона заповіла: житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 , вклади у філіях та відділеннях

АТ «Ощадбанк» - ОСОБА_5 ; квартиру АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 ; квартиру АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Посилалася на те, що всупереч положень статей 1247 1248 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) пунктів 156, 157 розділу 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року

(далі - Інструкція № 20/5, тут і надалі по тексту в редакції чинній на час посвідчення спірного заповіту), глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5) в заповіті не зазначено час його складання (години і хвилини), ОСОБА_4 в тексті заповіту вчинила запис про його прочитання вголос та власноручний підпис, при тому, що не володіла українською мовою. Нотаріус вказала на здійснення усного перекладу тексту заповіту з української мови на російську мову, однак відсутній письмовий переклад заповіту на російську мову, що, на думку позивача, свідчить про нікчемність заповіту.

З урахуванням викладеного, позивач просила суд застосувати наслідки нікчемності заповіту, складеного за життя ОСОБА_4 , посвідченого

01 березня 2011 року державним нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори Одерій Г. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-292, шляхом позбавлення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права на спадкування за цим заповітом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення 01 березня 2011 року заповіту від імені ОСОБА_4 відбулося з додержанням вимог чинного на момент його складення законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 24 лютого 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що твердження позивача про нікчемність заповіту ОСОБА_4 від 01 березня 2011 року у зв`язку з недотриманням нотаріусом процедури його складання та посвідчення є необґрунтованими. Заповідач на момент складання заповіту мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним, відповідало внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у заповіті щодо розпорядження належним їй майном на випадок своєї смерті. В заповіті зазначено дату його складання. Також апеляційним судом враховано, що ОСОБА_4 за життя неодноразово вчиняла правочини викладені українською мовою, а в тексті заповіту власноручно підтвердила факт ознайомлення з ним, клопотань з приводу здійснення письмового перекладу тексту заповіту на російську мову не заявляла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши при цьому нове рішення про задоволення її позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

06 червня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 травня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі № 265/8379/19 та витребувано її матеріали з районного суду.

У липні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які, на думку заявника, ухвалюючи оскаржувані судові рішення застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17,від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16, та у постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі

№ 6-2424цс16, від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, ухвалі Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі № 6-15249св09.

Вважає, що висновки апеляційного суду не відповідають предмету її позову. Наголошує на тому, що нею обрано належний спосіб захисту, порушеного права - застосування наслідків нікчемності заповіту в силу вимог статті 1257 ЦК України, при цьому нею не ставилось під сумнів наявність волевиявлення та дієздатність заповідача.

Також звертає увагу, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не дослідив належним чином докази, що стосуються факту не володіння заповідачем українською мовою та факту не прочитання нею заповіту вголос.

Наполягає на тому, що заповіт, посвідчений 01 березня 2011 року від імені ОСОБА_4 є нікчемним, як такий, що складений з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення.

Вважає, що висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 повинна була володіти українською мовою, оскільки була громадянкою України є припущенням, а висновок про те, що ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_4 передчасний.

Інформація щодо подання відзиву на касаційну скаргу

Касаційний суд не враховує доводи поданого 17 серпня 2021 року відзиву ОСОБА_2 , оскільки він поданий з пропуском встановленого законом та судом строку на його подання, при цьому клопотань про продовження цього строку відповідачем не заявлено. Крім того, всупереч вимог частини четвертої статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до відзиву не додано доказів надсилання його копій іншим учасникам справи.

Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно заповіту від 01 березня 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори

Одерій Г. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1-292, ОСОБА_4 :

- житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 , належні їй вклади з відповідними до них відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться у філії 5362/030 Новоазовського відділення Донецької області ВАТ «Державний Ощадний банк України» у с. Виноградне на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , у Жовтневій центральній ощадній касі № 171 ВАТ «Державний Ощадний банк України» м. Жданова Донецької області на рахунку№ НОМЕР_5 , у Орджонікідзевському відділенні ВАТ «Державний Ощадний банк України» м. Маріуполя № НОМЕР_6 на рахунку № НОМЕР_7 , у філії

ВАТ «Державний Ощадний банк України» в м. Маріуполі № 8013/074 на рахунку № НОМЕР_8 заповіла ОСОБА_5 ;

- квартиру АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_6 ;

- квартиру АДРЕСА_3 , належні їй вклади з відповідними до них відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться у філії № 6362 Чортковського відділення Тернопільської області ВАТ «Державний Ощадний банк України» в м. Маріуполі № 8013/045 на рахунках № НОМЕР_9 , № НОМЕР_11, № НОМЕР_10 заповіла ОСОБА_2 ;

Згідно тексту заповіту від 01 березня 2011 року зміст статей 1241 1254 1307 ЦК України заповідачу роз`яснено нотаріусом. Заповіт посвідчено і підписано у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні в справах державної нотаріальної контори, а другий, виконаний на нотаріальному бланку, видається заповідачу.

В заповіті зазначено, що його текст прочитано заповідачем вголос та власноручно підписано.

Заповіт містить дату його складення - 01 березня 2011 року.

В посвідчувальному написі нотаріуса міститься інформація про те, що заповіт записано нотаріусом зі слів ОСОБА_4 , до підписання заповіт прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_4 і власноручно підписаний нею у присутності нотаріуса об 11 годині 05 хвилин. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Усний переклад з української на російську мову зроблено нотаріусом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла

Четвертою маріупольською державною нотаріальною конторою 02 липня 2019 року заведена спадкова справа № 258/2019 щодо майна ОСОБА_4 .

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулися:

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Позиція Верховного Суду

Згідно положень пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1247 ЦК України встановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦПК України. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що заповіт

від 01 березня 2011 року складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а саме: в заповіті не вказано час його складення, заповіт складено українською мовою, якою ОСОБА_4 не володіла, заповіт не був зачитаний заповідачем вголос та не містив письмового перекладу на російську мову.

Відповідно до статті 20 Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про мови в Українській РСР» (в редакції на час посвідчення заповіту

від 01 березня 2011 року) нотаріальне діловодство в державних нотаріальних конторах і виконавчих комітетах міських, селищних і сільських Рад народних депутатів ведеться тією мовою, якою в даній місцевості здійснюється судочинство. Якщо особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути складені також в перекладі (переклад здійснюється в установленому законом порядку) російською чи іншою мовою.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на час посвідчення заповіту від 01 березня 2011 року) мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року № 8312-XI «Про мови в Українській РСР». Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

Відповідно до пункту 9 Інструкції № 20/5 про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції на час посвідчення заповіту

від 01 березня 2011 року) мова нотаріального діловодства визначається у відповідності до статті 15 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат». Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

Згідно пункту 24 Інструкції № 20/5 при посвідченні правочинів, засвідченні вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, при посвідченні часу пред`явлення документа, при видачі дублікатів на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи за формами, установленими установленими Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України

від 22 грудня 2010 року № 3253/5 (далі - Правила № 3253/5, тут і надалі в редакції чинній на час посвідчення спірного заповіту).

Надаючи оцінку доводам позивача щодо викладення заповіту українською мовою та відсутністю письмового перекладу на російську мову, судами правильно враховано, що за своє життя ОСОБА_4 неодноразово вчиняла правочини, тексти яких викладено українською мовою (зокрема і попередній заповіт від 05 березня 2009 року), а крім того безпосередньо на заповіті міститься запис від імені заповідача: «Текст заповіту мною прочитано вголос та власноручно підписано».

Відповідно до пункту 157 Інструкції № 20/5 заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.

Зі змісту заповіту від 01 березня 2011 року вбачається, що його посвідчено уповноваженою особою (державним нотаріусом), складено у письмовій формі, із зазначенням місця та дати складання, а посвідчувальний напис нотаріуса містить час підписання заповіту заповідачем (11 годин 05 хвилин), які узгоджуються із датою та часом вчинення нотаріусом дій щодо реєстрації заповіту в Спадковому реєстрі (01 березня 2011 року, 11 годин 32 хвилини).

Таким чином, розглядаючи позов ОСОБА_1 , суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав вважати заповіт ОСОБА_4

від 01 березня 2011 року нікчемним та відповідно, відсутність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 щодо застосування наслідків нікчемного правочину шляхом позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права спадкування за заповітом від 01 березня 2011 року після смерті ОСОБА_4 .

Вказане свідчить, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами, суди попередніх інстанцій вірно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, які стосуються предмета спору та не допустили таких порушень норм процесуального права, які тягнуть за собою скасування судових рішень, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17,від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі

№ 357/3394/16-ц, та у постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2424цс16, від 02 березня 2016 року у справі

№ 6-308цс16, ухвалі Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі № 6-15249св09, на які ОСОБА_1 посилалася, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі.

При цьому, твердження заявника про те, що Верховний Суд України в ухвалі від 28 квітня 2010 року в справі № 6-15249св09 вказав, що не зазначення в заповіті часу (години та хвилини) його складання призводить до нікчемності заповіту, є довільним тлумаченням вказаного судового рішення, яким справу про визнання заповіту недійсним передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами та загалом аналогічні доводам позовної заяви й апеляційної скарги які обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта