Постанова

Іменем України

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 266/5602/19

провадження № 61-14332 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного суду від 11 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Биліни Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна в натурі.

Позовна заява мотивована тим, що їм на підставі договору купівлі-продажу від 27 липня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненком С. В. за реєстровим № 3277, в рівних частках на праві спільної часткової власності по 13/100 часток кожному належить 13/50 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Співвласником 37/50 часток зазначеного домоволодіння є ОСОБА_3 .

Вказували, що фактично 13/50 частки домоволодіння АДРЕСА_1 є самостійною частиною домоволодіння та реально окремим об`єктом нерухомого майна, який складається з: житлової прибудови літ. А1-1, сараїв літ. Б та літ. Ж, вбиральні літ. К, та який вони фактично використовують як окреме домогосподарство, не зачіпаючи інтересів сусідів по будинку. В свою чергу, у власності та користуванні відповідача знаходиться житловий будинок літ. А, сараї літ. В та літ. Д, вбиральня літ. Г.

Той факт, що домоволодіння знаходиться у спільній частковій власності, не дозволяє їм вільно, без згоди іншого співвласника, розпоряджатися та використовувати належну їм частину домоволодіння. Крім того, ураховуючи, що у матеріальному (фізичному) аспекті їх частка та частка відповідача є майже рівними, це відповідним чином впливає на порядок користування земельною ділянкою та її подальшої приватизації. Оскільки згоди із відповідачем з цього питання у добровільному порядку не досягнуто, позивачі звернулися із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними спорудами та побудовами АДРЕСА_1 шляхом поділу в натурі, виділивши у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 окреме індивідуально визначене нерухоме майно: житлову прибудову літ. А1-1, загальною площею 47,5 кв. м, житловою площею 29,1 кв. м, сараї літ. Б, літ. Ж, вбиральню літ. К - по 1/2 частці кожному; виділити у власність ОСОБА_3 окреме індивідуально визначене нерухоме майно: житловий будинок літ. А, сараї літ. В, літ. Д, вбиральню літ. Г; судові витрати покласти на відповідача.

У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виділ у натурі частки з майна.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на підставі договору від 27 серпня 2002 року йому належить 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 із відповідною часткою господарських та побутових будівель і споруд. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 липня 2019 року в рівних частках належать 13/50 часток цього ж домоволодіння із відповідною часткою господарських та побутових будівель і споруд.

Вказував, що домоволодіння будинку АДРЕСА_1 фактично розділено між співвласниками, будинок має ізольовані житлові та інші приміщення із самостійними входами. У його користуванні знаходиться житловий будинок літ. А-1, площею 58,3 кв. м; погріб літ. а/п, площею 3,7 кв. м; веранда літ. а-1, площею 7,6 кв. м; літня кухня літ. В-1, площею 21,5 кв. м; гараж літ. Л-1, площею 18, 6 кв. м; сарай літ. Д-1, площею 8,8 кв. м; ганок літ. а4, площею 2,1 кв. м. У користуванні відповідачів знаходиться житлова прибудова літ. А1-1, площею 35,5 кв. м; тамбур літ. а1-1, площею 7,8 кв. м; прибудова літ. а2-1, площею 14,9 кв. м; тамбур літ. а3-1, площею 4,3 кв. м; сарай літ. Б-1, площею 22,6 кв. м; сарай літ. Ж-1, площею 5,6 кв. м; вбиральня літ. К-1, площею 1,0 кв. м.

Таким чином, його ідеальна частка у домоволодінні у відсотках становить 74 %, а частка інших співвласників - 26 %, проте фактична частка, що знаходиться у його користуванні, становить 52,66 %, а фактична частка відповідачів складає 47,34 %.

Вважав, що виділення в натурі майна сторонам по справі в частках, що пропорційні майну, яке знаходиться у їх фактичному користуванні, призведе до суттєвого відхилення від ідеальних часток. Зазначав, що відповідачі обмежили можливість користуватись огорожею шляхом заміни замків на воротах огорожі, та, вважаючи себе власниками майже половини спірного домоволодіння, здійснювали спроби приватизувати земельну ділянку таким чином, що їх частка має дорівнювати половині площі земельної ділянки без узгодження з ним цього питання. Вказував, що між тим та відповідачами склались недобросусідські стосунки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 шляхом його поділу в натурі, виділивши йому у власність окреме індивідуально визначене нерухоме майно: житловий будинок літ. А-1, площею 58,3 кв. м; погріб літ. а/п площею 3,7 кв. м; веранду літ. а-1, площею 7,6 кв. м; літню кухню літ. В-1, площею 21,5 кв. м; сарай літ. Д-1, площею 8,8 кв. м; ґанок літ. а4, площею 2,1 кв. м; виділити у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 окреме індивідуально визначене нерухоме майно: житлову прибудову літ. А1-1, площею 35,5 кв. м; тамбур літ. а1-1, площею 7,8 кв. м; прибудову літ. а2-1, площею 14,9 кв. м; тамбур літ. а3-1, площею 4,3 кв. м; сарай літ. Б-1, площею 22,6 кв. м; сарай літ. Ж-1, площею 5,6 кв. м; вбиральню літ. К-1, площею 1,0 кв. м, - по 1/2 частці кожному; стягнути з відповідачів на його користь в рахунок компенсації 21,34125 % частки у праві спільної часткової власності та судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в натурі частку домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається з: житлової прибудови А1-1, тамбуру а1-1, прибудови а2-1, тамбуру а3-1, загальною прощею 47,5 кв. м; сарай Б-1, сарай Ж-1, вбиральню К-1, визнавши за ними право власності на 47/100 частки домоволодіння по 1/2 за кожним.

Виділено ОСОБА_3 в натурі частку домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається з: житлового будинку А-1 з погребом а/п, верандою а-1, ґанку а4, загальною площею 49,7 кв. м; сарай Д-1, літню кухню В-1, визнавши за ним право власності на 53/100 частки домоволодіння.

Припинено право власності ОСОБА_3 на зменшену частку у домоволодінні АДРЕСА_1 . Припинено право спільної часткової власності між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на виділене майно.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 54 369 грн з кожного в рахунок компенсації припинення права власності на частку в домоволодінні та судовий збір по 384,20 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до положень статтей 183 358 364 379 380 382 ЦК України виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Відтак визначальним для вирішення справи і виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

При вирішенні справи суд врахував висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14 вересня 2020 року № 10/с, у якому експерт вказав на можливість поділу в натурі домоволодіння за фактичним користуванням, із виділенням власнику 37/50 часток домоволодіння житлового будинку літ. А-1 з погребом літ. а/п, верандою літ. а-1, ґанком літ.а4, загальною площею 49,7 кв. м, а власникам 13/50 часток - житлової прибудови літ. А1-1, загальною площею 47,5 кв. м, сараю літ. Б-1, сараю літ. Ж-1, вбиральні літ. К-1. При цьому експерт зазначив, що частини співвласників є окремими та не потребують переобладнання. Експерт також вказав, що при такому поділі майна в натурі частки у фізичному втіленні не відповідатимуть розміру ідеальних часток та на долю власника 37/50 часток домоволодіння фактично припадає на 22,2 кв. м майна менше, ніж приходиться на його ідеальну частку, компенсація власнику 37/50 часток домоволодіння за зменшення частки складає 108 738 грн.

Суд вважав варіант виділу частки за запропонованим у зустрічному позові ОСОБА_3 таким, що відповідачами не спростований, підтверджений висновком експерта і такий порядок виділу не порушує майнових прав сторін та відповідає інтересам кожного із співвласників спірного нерухомого майна та фактичним часткам, які використовуються співвласниками домоволодіння.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 березня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними спорудами та побудовами АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в натурі по 1/2 частці кожному - частку домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається з: житлової прибудови А1-1, прощею 47,5 кв. м і жилою площею 29,1 кв. м.; сарай Б-1, сарай Ж-1, вбиральню К-1, що складає 13/50 частки домоволодіння.

Виділено ОСОБА_3 у натурі частку домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається з: житлового будинку А-1, який включає погреб а/п, веранду а-1, ґанок а4, загальною прощею 49,7 кв. м; сарай В-1, сарай Д-1, вбиральню Г, що складає 37/50 частки домоволодіння.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості часток відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 27 серпня 2002 року ОСОБА_3 придбав у власність 37/50 часток жилого будинку АДРЕСА_1 , жила площа якого складає 33,9 кв. м. Із технічного паспорту на вказаний будинок убачається, що будівля літ. А-1 включає жилу площу 33,9 кв. м.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 липня 2019 року придбані інші 13/50 часток вказаного житлового будинку, до складу яких, згідно технічного паспорту, увійшла прибудова літ. А1-1.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 5657 на домоволодіння АДРЕСА_1 , розрахунок ідеальних часток будинку був виконаний у 1966 році на підставі вартості основного будинку, який протягом часу був повністю перебудований, та на підставі вартості жилої прибудови, яка не змінювалася, не ремонтувалася. Цей розрахунок не був пов`язаний із розмірами та площею будівель, які входили до складу домоволодіння, а базувався на їх вартості. Отже, фактично частки співвласників змінювалися з часом фізично, але це не впливало на їх визначення в ідеальному вираженні. Таким чином, для вирішення справи не має значення розмір ідеальних часток сторін, тому невірним є рішення суду про поділ будинку із визначенням компенсації за різницю у вартості майна, фактичний об`єм і вартість якого неможливо порівнювати пропорційно розміру ідеальних часток, які при цьому залишаються незмінними. За вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про поділ майна в натурі та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про виділ в натурі частки із майна, відмовивши у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 в частині стягнення компенсації вартості часток.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 11 червня 2021 року й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 734/2499/16, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 266/5602/19 із Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» судам роз`яснено, що при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить у ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради і за згодою решти учасників спільної власності. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.

Заявник вказував, що інвентарна справа спірного домоволодіння з 1966 року не містить даних про збільшення у будинку власниками 13/50 часток за свій рахунок корисної площі будинку або його вартості (вартості 13/50 частки будівлі) (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу відповідного органу, що свідчить про невірний висновок суду апеляційної інстанції про фактичну зміну часток співвласників фізично внаслідок повної перебудови спірного будинку протягом часу, що, в свою чергу, не дає змоги зробити висновок, що 13/50 часток спірного домоволодіння АДРЕСА_1 складається з житлової прибудови А1-1, загальною прощею 47,5 кв. м і жилою площею 29,1 кв. м; сараю Б-1, сараю Ж-1, вбиральні К-1.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просили касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу частини будинку від 27 липня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненком С. В. за реєстровим № 3277, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали в особисту приватну спільну часткову власність по 13/100 часток кожний - 13/50 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд та побудов, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До складу житлового будинку в цілому увійшли: житловий будинок літ. А-1, житлова прибудова літ. А1-1, сарай літ. Б-1, сарай літ. В-1, сарай літ. Д-1, сарай літ. Ж-1, вбиральня літ. Г-1, вбиральня літ. К-1, огорожа № 1-3, замощення І (а. с. 5-7, т. 1).

Згідно інформації комунального комерційного підприємства «Міське бюро технічної інвентаризації-Маріупольська нерухомість» від 18 жовтня 2019 року № 4200, 13/50 частки домоволодіння АДРЕСА_1 згідно матеріалів інвентаризаційної справи за № 5657 складаються з: житлової прибудови літ. А1-1, прибудови літ. а2-1, тамбура літ. а3-1, тамбура літ. а1-1 (загальною площею 47,5 кв. м, житловою площею 29,1 кв. м), убиральні літ. К-1, сараю літ. Ж-1, сараю літ. Б-1, огорожі № 3, 1/2 частки вимощення І (а. с. 164, т. 1).

Згідно договору купівлі-продажу від 27 серпня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Танаджи Г. Г. за реєстровим № 6317, зареєстрованого 05 вересня 2002 року у Маріупольському бюро технічної інвентаризації за № 9021, ОСОБА_3 придбав у власність 37/50 часток жилого будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарчих та побутових будівель і споруд. Жилий будинок, частка якого продається, має розмір жилої площі 33,9 кв. м (а. с. 46, т. 1).

Із технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , виготовленого Маріупольським бюро технічної інвентаризації 25 липня 2019 року, убачається, що вказаний будинок фактично розділений між співвласниками, у користуванні ОСОБА_3 знаходиться житловий будинок літ. А-1, площею 58,3 кв. м; погріб літ. а/п, площею 3,7 кв. м; літня кухня літ. В-1, площею 21,5 кв. м; гараж літ. Л-1, площею 18,6 кв. м; сарай літ. Д-1, площею 8,8 кв. м; ґанок літ. а4, площею 2,1 кв. м, загальною площею 49,7 кв. м. Відповідно, у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходиться житлова прибудова літ. А1-1, площею 35,5 кв. м; тамбур літ. а1-1, площею 7,8 кв. м; прибудова літ. а2-1, площею 14,9 кв. м; тамбур літ. а3-1, площею 4,3 кв. м; сарай літ. Б-1, площею 2,6 кв. м; сарай літ. Ж-1, площею 5,6 кв. м; вбиральня літ. К-1, площею 1,0 кв. м (а. с. 40-45, т. 1).

Домоволодіння АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці Маріупольської міської ради.

Під час розгляду справи за клопотанням представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 по справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта від 14 вересня 2020 року № 10/с за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, ринкова вартість будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , становить 665 694 грн, ринкова вартість 21,34125 % - 142 067 грн.

Розподіл в натурі будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , на 13/50 та 37/50 ідеальних часток кожного співвласника не можливий згідно ДБН В 2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» тому, що загальна площа, що приходиться на ідеальну 13/50 частку менш мінімальної межі площі однокімнатної квартири.

Експертом запропоновано розподіл в натурі будинку з урахуванням фактичного користування. Власнику 37/50 частки пропонувалося виділити житловий будинок літ. А-1 з погребом літ. а/п, веранду літ. а-1, ґанок літ. а4, а саме: 1-2 коридор, площею 11,4 кв. м; 1-3 кухню, площею 8,3 кв. м; 1-4 житлову кімнату, площею 14,9 кв. м; 1-5 житлову кімнату, площею 7,6 кв. м; І веранду, площею 7,5 кв. м; загальною площею 49,7 кв. м, що на 22,2 кв. м менше, ніж приходиться на ідеальну 37/50 частку; сарай літ. Д-1; літню кухню літ. В-1; гараж літ. Л-1, 37/50 частин огорожі № 1, ринковою вартістю 350 591 грн, що складає 53/100 частки.

Власнику 13/50 частки згідно висновку експерта пропонувалося виділити житлову прибудову літ. А1-1, тамбур літ. а1-1, прибудову літ. а2-1, тамбур літ. а3-1, а саме: 2-3 житлову кімнату, площею 11,9 кв. м; 2-4 житлову кімнату, площею 10,0 кв. м; 2-5 житлову кімнату, площею 7,2 кв. м; 2-6 кухню, площею 8,3 кв. м; 2-7 ванну, площею 1,9 кв. м; ІІ тамбур, площею 3,4 кв. м; ІІІ коридор, площею 3,2 кв. м; ІУ комору, площею 1,6 кв. м, загальною площею 47,5 кв. м, що на 22,2 кв. м більше ніж приходиться на ідеальну 13/50 часток; сарай літ. Б-1, сарай літ. Ж-1, вбиральню літ. К-1, 13/50 частин огорожі № 1, ринковою вартістю 315 103 грн, що складає 47/100 частки.

Компенсація власнику 37/50 частки за зменшення частки складає 142 023 грн.

У висновку експерта також зазначено, що частини співвласників є окремими та не потребують переобладнання. В приміщенні 1-2 власника 37/50 частки влаштовано ванну, а в приміщенні 1-3 - туалет (а. с. 120-134, т. 1).

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції експерт ОСОБА_5 пояснив, що під час проведення експертизи від 14 вересня 2020 року № 10/с ним було враховано фактичне користування часками сторін. Так, 13/50 часток домоволодіння АДРЕСА_1 фактично складає 47/100 частки, відповідно 37/50 становить фактично 53/100 частки. При розрахунку ринкової вартості компенсації ним було зроблено розрахунок між фактичними частками і первісними частками, враховано всі наявні будівлі, в тому числі і гараж літ. Л-1. Оскільки до його компетенції не входить перевірка наявності самовільно побудованих будівель, при визначенні вартості компенсації було враховано гараж літ. Л-1. Також експерт вказав про можливість проведення коригування за зменшенням вартості частки без врахування гаражу літ. Л-1.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Приморської районної адміністрації від 27 квітня 2005 року № 56/2 надано дозвіл ОСОБА_3 на будівництво гаражу по АДРЕСА_1 (а. с. 47, т. 1). Проте гараж, який міститься у технічному паспорті, не було введено в експлуатацію, тому за клопотанням представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 по справі було призначено додаткову судову будівельно-технічну експертизу.

Додатковим висновком експерта від 03 березня 2021 року № 10/с/д вартість грошової компенсації власнику 37/50 частки будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , за зменшення частки без врахування гаражу літ. Л-1 складає 108 738 грн (а. с. 160-161).

З приводу узгодження меж земельної ділянки та її приватизації у сторін виникають суперечки, що підтверджується скаргами та заявами ОСОБА_3 . Крім того у зв`язку із виникненням конфліктів між сторонами маються звернення до органів поліції (а. с. 50-55, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статі 356 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

У спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

При поділі жилого будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , апеляційний суд, з урахуванням вказаних вище норм матеріального права, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для поділу спірного домоволодіння з урахуванням фактичного порядку користування сторонами спірним домоволодінням, який сторонами не оспорювався, виділивши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі частку домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається з: житлової прибудови А1-1, прощею 47,5 кв. м і жилою площею 29,1 кв. м; сарай Б-1, сарай Ж-1, вбиральню К-1, що складає 13/50 частки домоволодіння, виділивши ОСОБА_3 у натурі частку цього ж домоволодіння, яка складається з: житлового будинку А-1, який включає погреб а/п, веранду а-1, ґанок а4, загальною прощею 49,7 кв. м; сарай В-1, сарай Д-1, вбиральню Г, що складає 37/50 частки домоволодіння, припинивши право спільної часткової власності сторін на спірне домоволодіння.

Вирішуючи спір, апеляційний суд врахував, що частини співвласників є окремими та не потребують переобладнання, сторони за первісним та зустрічним позовами просили про однаковий варіант поділу домоволодіння, який складався по фактичному користуванню та не ставили питання про зміну ідеальних часток співвласників домоволодіння.

Апеляційним судом також враховано, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 5657 на домоволодіння АДРЕСА_1 розрахунок ідеальних часток будинку був виконаний у 1966 році на підставі вартості основного будинку, який протягом часу був повністю перебудований, та на підставі вартості жилої прибудови, яка не змінювалася, не ремонтувалася, а отже, розрахунок ідеальних часток не був пов`язаний із розмірами та площею будівель, які входили до складу домоволодіння, а базувався на їх вартості. Фактично частки співвласників змінювалися з часом фізично, але це не впливало на їх визначення в ідеальному вираженні.

Дослідивши інформацію комунального комерційного підприємства «Міське бюро технічної інвентаризації-Маріупольська нерухомість» від 18 жовтня 2019 року № 4200, апеляційний суд зробив висновок, що 13/50 частки домоволодіння АДРЕСА_1 згідно матеріалів інвентаризаційної справи за № 5657 складаються саме з житлової прибудови літ. А1-1, прибудови літ. а2-1, тамбура літ. а3-1, тамбура літ. а1-1 (загальною площею 47,5 кв. м, житловою площею 29,1 кв. м), убиральні літ. К-1, сараю літ. Ж-1, сараю літ. Б-1, огорожі № 3 та частки вимощення І, якими фактично користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 734/2499/16, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 11 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович