Постанова
Іменем України
17 березня 2020 року
м. Київ
справа № 266/6509/18-ц
провадження № 61-12866св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Маріупольська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 року у складі судді Курбанової Н. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Баркова В. М., Принцевської В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви і рішень судів
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту прийняття спадщини, заінтересована особа: Маріупольська міська рада.
Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_3 , після її смерті відкрилась спадщина на будинок АДРЕСА_1 , який належав їй на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю від 15 листопада 1991 року № 953, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 15 листопада 1991 року за № 34759. Він, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину після смерті матері і вступив у володіння зазначеним спадковим майном, одразу переїхав до спадкового будинку, де постійно мешкає до цього часу. У 2001 році звернувся до Державної нотаріальної контори Приморського району м. Маріуполя, де йому роз`яснили, якщо він мешкає за тією ж адресою, де жили його батьки, за видачею свідоцтва про право на спадщину він може звернутися у будь-який час, без прив`язки до якогось строку. Проте коли він звернувся до приватного нотаріуса Лушкіної О. В., йому усно відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що він не надав документів, які необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління та володіння спадковим майном.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що із матеріалів справи та заяви ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, вбачається спір про право, зважаючи на те, що встановлення цього факту необхідно для реалізації в подальшому права на спадкування, що є окремим предметом доказування та має здійснюватися шляхом подання до суду відповідного позову.
Постановою Донецького апеляційного суду від 23 травня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , заявив про фактичне прийняття спадщини шляхом вселення у 2000 році до спадкового будинку і проживання в ньому до цього часу. З огляду на викладене, у такому випадку об`єктивно вбачається наявність спору про право на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою, яка у разі неприйняття спадщини, зобов`язана вирішити питання про визнання її відумерлою відповідно до положень частини першої статті 1277 ЦК України. Таким чином, факт, який просить встановити заявник, не може бути встановлений у порядку окремого провадження, а ОСОБА_1 із відповідним вимогами необхідно звернутися до суду шляхом пред`явлення позову, при розгляді якого судом має бути надана оцінка зазначеним заявником обставинам.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 рокута постанову Донецького апеляційного суду від 23 травня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди при розгляді справи повинні уникати надмірного формалізму, оскільки метою судового розгляду є ухвалення законного та обґрунтованого рішення, яке ґрунтується на засадах верховенства права. Заявником у справі надані докази мирного володіння майном протягом практично 20 років, оскільки, на виконання статей 548 549 ЦК УРСР, ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті своєї матері ще у 2000 році, що виразилось у фактичному вступі в управління та володіння спадковим майном. Суд першої інстанції помилково посилається на пункт постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», оскільки спадщина після смерті матері заявника відкрилась у 2000 році і була прийнята заявником у тому ж році під час дії ЦК Української РСР. Отже, для отримання спадщини ОСОБА_1 повинен довести фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном, як це передбачено положенням ЦК Української РСР, а не факт постійного проживання зі спадкодавцем, як це передбачено ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй на праві власності нерухоме майно: будинок АДРЕСА_1 .
Згідно з відповіддю Другої маріупольської державної нотаріальної контори від 26 січня 2019 року № 148/01-16 та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 25 січня 2019 року № 54885472, спадкова справа щодо майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня.
Відповідно до листа приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіної О. В. від 02 листопада 2018 року № 634/01-16, ОСОБА_1 надані роз`яснення, що у зв`язку з тим, що заявник стверджує, що на момент смерті спадкодавця він проживав разом із ним та вважається таким, що фактично прийняв спадщину, йому необхідно звернутися до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем.
Нормативно-правове обґрунтування
За зальним правилом, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У порядку окремого провадження суд може розглянути і вирішити питання встановлення фактів, що мають юридичне значення, при цьому у заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено з якою метою заявник має бажання встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).
У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
Відповідно до положень частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.
Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням наведеного, встановивши, що заява обґрунтовується необхідністю вирішення питання про оформлення спадкових прав на майно померлої ОСОБА_3 , висновок судів про неможливість розгляду заяви у окремому провадженні Верховний Суд визнає обґрунтованим, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Заявник, будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , стверджує про фактичне прийняття спадщини шляхом вселення у 2000 році до спадкового будинку АДРЕСА_1 ,і проживання в ньому до цього часу, а отже, відсутнє беззаперечне визнання наявності, змісту та обсягу прав та обов`язків заявника.
Крім того, спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, а отже, необхідно враховувати, що відповідно до статті 555 ЦК УРСР 1963 року спадкове майно за правом спадкоємства, за умов визначених законом, переходить до держави, що свідчить про те, що вимоги ОСОБА_1 не можуть розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки з часу відкриття спадщини і до дня звернення заявника до органів нотаріату минуло 8 років, а тому питання з`ясування належності спадкового майна та спадкоємців має розглядатися у порядку позовного провадження.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цієї справи.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик