Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 274/111/19
провадження № 61-5712св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня
2021 року у складі судді Корбут В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М.,
Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона та ОСОБА_2 з
23 липня 2016 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_4 . У листопаді 2017 року ОСОБА_2 вигнав її з їхнього спільного місця проживання, де вони проживали разом з його батьками, після чого сімейне життя між ними погіршувалось, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Так вони мають протилежні погляди на шлюб та сім`ю, подальше спільне життя і збереження шлюбу стало суперечити їхнім інтересам. ОСОБА_2 , вигнавши її з квартири, залишив проживати їхню дитину разом із собою та своїми батьками. Він чинить перешкоди у вільному спілкуванні з сином, обмежує таке спілкування. Відповідач не може належним чином виконувати обов`язки щодо виховання сина, оскільки з понеділка по п`ятницю перебуває на роботі, у цей час дитиною займається його мати - ОСОБА_5 . Вона (позивачка) має постійне місце проживання, постійне місце роботи, нею створені всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.
ОСОБА_1 просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 липня 2016 року Бердичівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 308 та визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , який народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовано тим, що дитина від народження проживає разом з ним, він бере активну участь у вихованні сина, у зв`язку з чим дитина більш прихильна до нього. Він має постійне місце роботи та стабільний заробіток, де характеризується позитивно. Доглядати сина допомагає його мати - ОСОБА_5 . Визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме інтересам дитини.
ОСОБА_2 просив визначити місце поживання сина - ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від
03 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , зареєстрований 23 липня 2016 року Бердичівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 308, розірвано.
Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 .
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі
1 536,80 грн.
Вирішуючи питання щодо розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що подальше спільне життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і збереження шлюбу між ними суперечило б їхнім інтересам та інтересам їхньої дитини, що мають істотне значення, такий шлюб не ґрунтувався б на їхній вільній згоді.
Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_2 та його матері (баби дитини) ОСОБА_5 , особливості їх виховної позиції негативно впливають на загальний психічний розвиток дитини. У подальшому такий стиль виховної позиції здатний пригнічувати ініціативність дитини, її волю, енергію, пізнавальну активність, позбавляючи самостійності, прививаючи покірність, тоді як індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_1 та її матері (баби дитини) ОСОБА_7 , особливості її виховної позиції є сприятливими для гармонійного психічного розвитку дитини. Поведінка баби дитини ОСОБА_5 щодо дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком, а відтак і з ОСОБА_5 , здатна негативно впливати на будову гармонійних взаємин між матір`ю та дитиною, а також обмежувати всебічний психічний розвиток самої дитини. Умови виховання ОСОБА_2 в подальшому здатні обмежувати всебічний психічний розвиток дитини. Умови ж виховання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , зокрема їх виховна позиція, є сприятливими для повноцінного психологічного розвитку дитини, тому виходячи із інтересів дитини суд дійшов висновку про те, що її слід залишити проживати із матір`ю.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гуменюка О. В. залишено без задоволення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від
03 грудня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гуменюка О. В. без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Апеляційний суд вказав, що встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітнього сина, однакову прихильність дитини до обох батьків, а також виконання обома батьками належним чином своїх обов`язків по вихованню дитини, місцевий суд дійшов достатньо обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із матір`ю.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
23 червня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гуменюк О. В. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання спільної дитини, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір?ю ОСОБА_1 , та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 та визначити місце проживання дитини з ним.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було досліджено належним чином висновок органу опіки та піклування від 24 квітня 2021 року, яким визначено доцільність місця проживання дитини саме з батьком. Суди зробили неправильний висновок про те, що дитина більш прихильна до матері. Визначення місця проживання дитини з матір?ю, фактично призведено до зміни місця проживання дитини, що впливатиме на інтереси дитини.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.
24 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від
03 грудня 2021 року та постанова Житомирського апеляційного суду від
24 травня 2022 року оскаржуються в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від
03 грудня 2021 року та постанова Житомирського апеляційного суду від
24 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу не оскаржуються, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не переглядаються.
Фактичні обставини справи
23 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 Бердичівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області зареєстровано шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_4
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу проживали спільно, разом з батьками ОСОБА_2 та його братом за адресою: АДРЕСА_1 .
З листопада 2018 року ОСОБА_1 стала проживати зі своєю матір`ю - ОСОБА_7 за адресою:
АДРЕСА_2 , дитина - ОСОБА_4 , залишилася проживати з ОСОБА_2 та його батьками і братом.
Зареєстрованою та фактичною адресою місця проживання ОСОБА_1 та її матері - ОСОБА_7 є АДРЕСА_2 .
Ця квартира належить на праві власності ОСОБА_1 (1/3 частка) та ОСОБА_7 (2/3 частки), що підтверджується довідкою КП «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради № 36 від 18 березня 2018 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2019 року та свідоцтвом про право власності на житло від 19 січня 2000 року.
ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_7 за місцем проживання характеризуються позитивно, що підтверджується характеристиками Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Всесвіт - 23А» № 145 від 26 грудня 2018 року, в одній з яких також зазначено, що з 24 листопада
2018 року через складні сімейні обставини ОСОБА_1 змушена проживати разом з матір`ю без дитини, яку не дає батько.
ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2011 року по 30 червня 2015 року навчалась у Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права, під час навчання характеризувалась позитивно, що підтверджується характеристикою б/н б/д.
ОСОБА_1 працює у ПАТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» з 16 липня 2016 року, де характеризується позитивно, що підтверджується характеристикою № 34/4 від 08 січня 2019 року.
ОСОБА_7 працює у Бердичівський музичній школі викладачем, де характеризується позитивно, що підтверджується характеристикою № 151 від 28 грудня 2018 року та довідкою № 150 від 28 грудня 2018 року.
ОСОБА_1 на обліку (під наглядом) у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що підтверджується довідками № 239 від 26 грудня 2018 року та
№ 356 від 26 грудня 2018 року, а також б/д б/н та № 35 від 01 квітня 2021 року.
За місцем проживання ОСОБА_1 є умови для проживання малолітньої дитини, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 17 січня 2019 року та актом обстеження умов проживання від 20 квітня 2021 року.
Зареєстрованою та фактичною адресою місця проживання ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 , де він проживає разом з матір`ю - ОСОБА_8 , батьком - ОСОБА_9 , братом - ОСОБА_10 , з ним проживає син - ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою № 2014 року від 14 травня 2017 року відділу з питань державної реєстрації Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області та актом обстеження умов проживання від 20 квітня 2021 року.
ОСОБА_2 працює у ПАТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» з 14 липня 2008 року, де характеризується позитивно, що підтверджується довідкою № 34/22 від 21 лютого 2019 року та характеристикою № 34/16 від
18 лютого 2019 року.
ОСОБА_2 на обліку (під наглядом) у лікаря нарколога не перебуває, що підтверджується довідкою від № 34 від 01 квітня 2021 року.
За місцем проживання ОСОБА_2 є умови для проживання малолітньої дитини, що підтверджується актом обстеження умова проживання від 20 квітня 2021 року.
З акта № 111 від 07 листопада 2019 року, складеного за участю голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Всесвіт - 23А» та двох сусідів ОСОБА_1 ( ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ) встановлено, що дитина - ОСОБА_4 , з 24 березня 2019 року у понеділок, вівторок, четвер та п`ятницю проживає за місцем проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .
У висновку від 14 березня 2019 року виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області, враховуючи малолітній вік дитини, в якому необхідність материнської любові, ніжності, турботи є важливим аспектом виховання та формування гармонійної особистості, а також той факт, що батько не дає можливості матері самостійно опікуватися дитиною, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з ОСОБА_13 .
У висновку від 26 квітня 2021 року виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визначення місця проживання ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 , який надано на виконання ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року, орган опіки та піклування Бердичівської міської ради прийшов до висновку про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_2 .
У висновку експерта Житомирського відділення Київського Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи № 411/2927/2928/2929/2930/20-25 від 30 листопада 2020 року
(далі - Висновок експерта від 30 листопада 2020 року, (т. 2, а. с. 18-26) зазначено, що, зокрема, за результатами цілеспрямованого психодіагностичного спостереження взаємодією малолітнього ОСОБА_14 з кожних із дорослих (батьками та бабусями) встановлено наступне.
В день приїзду малолітнього ОСОБА_14 (на момент обстеження повних три роки) з батьком та його матір`ю дитина поводиться доволі вимушено, на експерта переважно не реагує. Реакції на батька та бабусю ( ОСОБА_5 ) безпосередні, не яскраві (побутові). Спостерігається втома ситуацією бездіяльності (нудьга), яка ще більше з`являється після перерви (під час спілкування з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 гуляв із сином), дитина втомлена, безініціативна (зі слів батька, прогулювався на вулиці, трохи втомився, нудьгував, трохи заснув).
Взаємодія ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з дитиною формальна, що обумовлено як особливостями взаємодії дорослих з дитиною повсякденно, так ситуацією участі в психологічному обстеженні (незнання як себе поводити, ситуація стресу).
В день приїзду малолітнього ОСОБА_14 разом з ОСОБА_1 та матір`ю дитина більш жвава, весела, поводиться доволі невимушено, на експерта переважно не реагує, реакція на матір та бабусю ( ОСОБА_7 ) пожвавлена, з проявами цікавості у взаємодії.
За період перебування ОСОБА_1 із сином в кабінеті жінка більшість уваги приділяла синові, слідкуючи за кожним його проявом, реагуючи на його вигукування. При надмірній активності ОСОБА_14 , яка могла перерости ситуаційний плач (як прояв досягнення бажаного) реагувала швидко, об`єктивно, продуктивно. Заспокоювала та відволікала увагу.
Після перерви на обід дитина повернулась у гарному настрої, жвава, активна ( ОСОБА_7 привезла із собою усе необхідне для дозвілля онука, - великий пакет іграшок, книжок, підгузків).
У цілому, за результатами спостереження встановлено, що сама безпосередня, адекватна обставинам та приємна для самої дитини її взаємодія з матір`ю, ОСОБА_1 . За емоційно-поведінковими проявами ОСОБА_15 в межах проведеного часу в експертній установі більш проявляв прихильність матері - ОСОБА_1 .
Також у Висновку експерта від 30 листопада 2020 року зроблено такі безпосередні висновки:
Актуальна сімейна ситуація (продовження конфліктних відносин між
ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ) провокує непослідовність та суперечливість виховної позиції в подальшому, що не сприяє утворенню належної соціальної ситуації розвитку, необхідної для формування у малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вікових психологічних новоутворень, всебічного розвитку та формування конструктивних форм поведінки в дорослому житті задля забезпечення належного рівня соціально-психологічної адаптації до життєвих умов та у подальшій перспективі.
Індивідуально-психологічні особливості батька ОСОБА_2 та баби
ОСОБА_5 , особливості їх виховної позиції негативно впливають на загальний психічний розвиток дитини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виражається у гальмуванні виникнення та становлення у нього необхідних вікових новоутворень та навичок і вмінь. В подальшому такий стиль виховної позиції здатний пригнічувати ініціативність дитини, її волю, енергію і пізнавальну активність, позбавляючи самостійності, прививаючи покірність.
Індивідуально-психологічні особливості матері ОСОБА_1 та баби ОСОБА_7 , особливості їх виховної позиції є сприятливими для гармонійного психічного розвитку дитини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в оскаржуваних частинах відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти України»
від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з висновком органу опіки та піклування від 26 квітня 2021 року, яким вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 разом із батьком, оскільки крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, суди оцінили та врахували висновок експерта Житомирського відділення Київського Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи № 411/2927/2928/2929/2930/20-25 від 30 листопада 2020 року, за яким індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_2 та його матері (баби дитини) ОСОБА_5 , особливості їх виховної позиції негативно впливають на загальний психічний розвиток дитини - ОСОБА_4 , у подальшому такий стиль виховної позиції здатний пригнічувати ініціативність дитини, її волю, енергію і пізнавальну активність, позбавляючи самостійності, прививаючи покірність, тоді як індивідуально-психологічні особливості
ОСОБА_1 та її матері (баби дитини) ОСОБА_7 , особливості їх виховної позиції є сприятливими для гармонійного психічного розвитку дитини. Поведінка баби дитини ОСОБА_5 щодо дитини у разі визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2 , а відтак і - з ОСОБА_5 , здатна негативно впливати на будову гармонійних взаємин між матір`ю та дитиною, а також обмежувати всебічний психічний розвиток самої дитини. Умови виховання ОСОБА_2 в подальшому здатні обмежувати всебічний психічний розвиток дитини. Умови ж виховання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , зокрема їх виховна позиція, є сприятливими для повноцінного психологічного розвитку дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.При цьому, під час розгляду справи було враховано якнайкращі інтереси дитини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ
від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв?язку з вищевикладеним, Верховний Суд констатує, що аргументи, викладені у касаційній скарзі є неприйнятними, та такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а відтак касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2021 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини з батьком - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від
03 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від
24 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини з матір`ю, та позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про визначення місця проживання дитини з батькомзалишити без змін.
Поновити дію рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду
від 24 травня 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов