ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 274/2839/18
провадження № 51 - 5068 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_17
суддів ОСОБА_18, ОСОБА_19
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_20
прокурора ОСОБА_21
представника потерпілої ОСОБА_22
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_23
засудженого ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_24 та засудженого ОСОБА_1 на вирок Житомирського апеляційного суду від 29 липня 2021 року стосовно
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
уродженки та мешканки
АДРЕСА_1 ),
засудженої за вчинення злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 29 вересня 2020 року:
- ОСОБА_1 :
засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;
визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 189 КК України та виправдано;
- ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 189 КК України та виправдано.
Житомирський апеляційний суд 29 липня 2021 року вирок суду першої інстанції скасував, ухвалив новий, яким визнав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 винуватими у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначив кожному з них покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
За вироком суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 року приблизно о 20:00 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , маючи умисел на вбивство, під час конфлікту на ґрунті неприязних стосунків за попередньою змовою нанесли численні удари кулаками обох рук по тілу та обличчю ОСОБА_3 та, подолавши таким чином її опір, вчинили умисне вбивство останньої шляхом задушення. При цьому ОСОБА_1 тримав за руки ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 у цей час руками душила її за шию. В результаті вказаних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заподіяли ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Смерть ОСОБА_3 настала від механічної асфіксії внаслідок здавлення шиї руками при задушенні.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_25, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:
- необґрунтовано визнав показання малолітнього свідка ОСОБА_4 належним та допустимим доказом, вибірково взявши до уваги висновок експерта № 79-2018 від 27 лютого 2018 року, при цьому не надавши йому належної оцінки;
- безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про проведення після допиту вказаного свідка судово-психіатричної експертизи;
- не дослідив план-схему до протоколу огляду місця події від 19 січня 2018 року;
- не допитав свідка ОСОБА_5 і не оцінив його показання, надані в суді першої інстанції;
- не врахував того, що слідчі дії проводились неуповноваженими особами - слідчими ОСОБА_26 і ОСОБА_27, які не входять до складу групи слідчих;
- не встановив умислу і мотиву вчинення засудженими інкримінованого злочину та не обґрунтував свого висновку про те, що засуджені діяли за попередньою домовленістю.
За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги обґрунтовує доводами, аналогічними до доводів касаційної скарги захисника.
Від представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_28 надійшли заперечення, в яких він просить вирок Житомирського апеляційного суду від 29 липня 2021 року стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Позиція учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_25 і засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор і представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_29 заперечили проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Частиною 2 статті 420 КПК України визначено, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
У поданих касаційних скаргах захисник ОСОБА_25 та засуджений ОСОБА_1 порушують питання про допущення судом апеляційної інстанції істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, покликаючись на недопустимість доказів, безпідставну відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи й ненадання оцінки окремим доказам у справі.
Зокрема, викладені в касаційній скарзі сторони захисту доводи про ненадання належної оцінки висновку експерта № 79-2018 від 27 лютого 2018 року, показанням свідка ОСОБА_5 , наданим у суді першої інстанції, та недослідження плану-схеми до протоколу огляду місця події від 19 січня 2018 року стосуються переоцінки доказів і неповноти судового розгляду, що не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК України.
Як убачається з вироку, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції дотримався в повному обсязі.
Викладені стороною захисту в касаційних скаргах доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.
Так, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою вчинили умисне вбивство ОСОБА_3 , при цьому обґрунтовано врахував:
- показання свідка ОСОБА_7 про те, що він, будучи лікарем, виїжджав на виклик. Коли зайшов у квартиру ОСОБА_3 , побачив хлопчика, який сидів на дивані. У кімнаті на підлозі на мокрому килимі лежала мертва ОСОБА_3 . Там також знаходились два чоловіки та жінка, які пояснили, що хвора задихалася і вони надавали допомогу. Оглянувши хвору, він повідомив, що жінка мертва, але присутні цьому не повірили і наполягали на наданні допомоги. Тоді він з фельдшером ОСОБА_8 почали проводити реанімаційні заходи. Присутні повідомили, що перед ними приїздила швидка з приводу підвищеного тиску у хворої, а після від`їзду швидкої через деякий час у неї знову почала боліти голова, була блювота, жінка падала у ванній, потім втратила свідомість, а вони намагались привести її до свідомості та, так як язик у хворої западав, намагались його дістати. У хворої при огляді виявив численні крововиливи на склерах обох очей, що вказувало на настання смерті від асфіксії, у ротовій порожнині пошкоджень не виявив. За станом зіниць, які були розширені, визначив, що смерть жінки настала більше, ніж за десять хвилин до їх приїзду;
- показання малолітнього свідка ОСОБА_4 про те, що ввечері ІНФОРМАЦІЯ_3 року після того, коли поїхала перша швидка, він бачив крізь отвір у дверях, як тітка ОСОБА_9 ( ОСОБА_2 ) душила його маму руками за шию, а його батько ОСОБА_1 у цей час тримав ОСОБА_3 за руки. Перед цим між мамою та тіткою була сварка із-за того, що ОСОБА_2 щось шукала у комоді, та мама спитала її: «Чому ти крадеш мої гроші?». Він бачив, як його батько ОСОБА_1 та тітка ОСОБА_2 били його маму. ОСОБА_2 стягнула ОСОБА_3 за шию з ліжка на підлогу та душила її за шию, а ОСОБА_1 у цей час тримав ОСОБА_3 за руки та ноги. Потім тітка ОСОБА_9 засовувала ложку в горло його мамі, а батько тримав її за голову. Раніше батько часто бив маму, а тітка раніше сварилася з мамою;
дані:
- протоколів огляду місця події від 18 та 19 січня 2018 року, згідно з якими на підлозі у квартирі АДРЕСА_2 слідчим СВ Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_35 було виявлено труп ОСОБА_3 з явними тілесними ушкодженнями та слідами крові на обличчі; у цій же квартирі слідчим були виявлені численні сліди крові;
- висновку експерта № 11 (експертиза проведена у період 19.01.2018-13.03.2018), згідно з яким смерть ОСОБА_3 настала від механічної асфіксії внаслідок здавлення органів шиї руками при задушенні, на трупі ОСОБА_3 були виявлені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, та знаходяться у прямому причинному зв`язку зі смертю;
- висновку експерта № 56, згідно з яким експертною комісією обласного бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради з 23.04.2018 до 23.05.2018 за матеріалами справи та наслідками огляду ексгумованого трупа встановлено, що виявлені первинною судово-медичною експертизою численні тілесні ушкодження на трупі ОСОБА_3 могли виникнути у проміжок часу між 19:12 год та 20:42 год ; виявлені на трупі тілесні ушкодження у вигляді синців та саден не могли викликати сильних больових відчуттів; причиною смерті ОСОБА_10 є механічна асфіксія, яка могла розвинутись від комбінації кількох чинників, конкретно оцінити роль кожного чинника являється неможливим, так як кожний із них міг самостійно визвати асфіктичний стан: 1) від здавлення верхньої частини шиї і закриття отворів рота і носа, на що вказують численні тілесні ушкодження на обличчі і верхній частині шиї; 2) від кровотечі з верхніх дихальних шляхів, ротової порожнини і т. п., на що вказує наявність вільної крові в бронхіолах від пошкоджень слизової верхніх дихальних шляхів при введенні стороннього тіла; 3) від уведення стороннього тіла (ложка, руки) в ротову порожнину з подразненням кореня язика, гортані, що могло викликати рефлексогенний спазм;
- висновку експерта № 247/19 ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» (з 31.07.2019 до 12.11.2019) за всіма матеріалами кримінального провадження (з урахуванням показань обвинувачених про їхні дії з надання допомоги ОСОБА_3 та всіх наявних у справі медичних документів стосовно неї), відповідно до якого причиною смерті ОСОБА_3 є механічна асфіксія від стиснення органів шиї, найбільш ймовірно, руками;
- висновку експерта № 79-2018 від 27 лютого 2018 року, згідно з яким малолітній свідок ОСОБА_11 , з урахуванням його віку, емоційного стану та рівня розумового розвитку здатний правильно сприймати лише зовнішню сторону обставин, без глибокого аналізу подій, що мають значення по справі, і давати відповідні показання. До його показань треба відноситись як до показань здорової малолітньої дитини. ОСОБА_11 не виявляє ознак підвищеного навіювання, будь-якими психічними захворюваннями не страждає. Викладення інформації носить конкретний, поверхневий характер.
Також суд апеляційної інстанції врахував показання потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та дані, що містяться у картці швидкої медичної допомоги № 31 від 18 січня 2018 року, висновках експертів № 19/10-3/114-СЕ/18 від 27 квітня 2018 року, № 19/10-3/115-СЕ/18 від 27 квітня 2018 року, № 19/10-3/116-СЕ/18 від 27 квітня 2018 року, №№ 219, 220 від 21 травня 2018 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції взяв до уваги показання свідка ОСОБА_5 , надані ним в суді першої інстанції, та вжив заходів щодо його безпосереднього допиту під час апеляційного провадження, однак не зміг допитати через неможливість встановлення місця проживання цього свідка.
Суд апеляційної інстанції обґрунтував свої висновки зазначеними доказами у справі, визнав їх допустимими і достовірними та вказав на те, що після сумісного позбавлення життя ОСОБА_3 за попередньою змовою групою осіб шляхом задушення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з метою приховання своєї причетності до вбивства повторно викликали швидку медичну допомогу та імітували надання ними невідкладної допомоги шляхом діставання язика ОСОБА_3 за допомогою пальців рук та ложки. Разом із тим, апеляційний суд визнав не доведеним стороною обвинувачення того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 діяли з метою заволодіння майном ОСОБА_3 , вимагали у неї кошти чи заволоділи будь-яким чужим майном.
Водночас суд апеляційної інстанції визнав допустимими доказами показання малолітнього свідка ОСОБА_14 , надані ним під час досудового розслідування та судового розгляду, оскільки вони отримані з дотриманням вимог статей 44 225-227 КПК України, та під час його допиту ніхто з учасників провадження не заявляв про тиск на нього, будь-яких зауважень також не надходило.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та вважає його переконливим.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.
Суд апеляційної інстанції навів достатнє обґрунтування наявності у діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 прямого умислу та мотиву на вбивство ОСОБА_3 за попередньою змовою, тобто правильності кваліфікації їхніх дій саме за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційної інстанції.
Таким чином, з установлених судом апеляційної інстанції обставин справи вбачається, що, застосовуючи фізичне насильство до ОСОБА_3 та позбавляючи її життя шляхом задушення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяли за попередньою змовою групою осіб на ґрунті особистих неприязних стосунків та раптово виниклої словесної суперечки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з приводу того, що остання без дозволу ОСОБА_3 щось шукала в шухляді комоду. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усвідомлювали небезпечний характер своїх дій і передбачали, що наслідками таких дій може стати смерть останньої, та бажали цього. У момент позбавлення життя ОСОБА_3 . ОСОБА_1 утримував її за руки, щоб вона не могла чинити опір, а ОСОБА_2 у цей час стискала її шию руками. Подальші спільні та узгоджені дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що були спрямовані на приховання своєї причетності до вбивства, свідчать про те, що до початку здійснення дій, направлених на позбавлення життя ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попередньо домовилися про сумісне вчинення вбивства та діяли як співвиконавці, об`єднані єдиним умислом на умисне вбивство ОСОБА_3 , і кожен здійснив частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.
Спростовуючи доводи сторони захисту щодо неповноважності слідчих ОСОБА_30 та ОСОБА_31. у кримінальному провадженні, що тягне за собою недопустимість доказів, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що в постанові про склад слідчої групи від 19 січня 2018 року слідчий на прізвище ОСОБА_15 з ОСОБА_16 вказаний помилково, а слідчий ОСОБА_27 входить до складу слідчої групи згідно з даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
При цьому захисник і засуджений в апеляційних скаргах не вказували на те, яким саме чином зазначені обставини вплинули на допустимість чи достовірність зібраних цими слідчими конкретних доказів.
Колегія суддів із таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22), про те, що суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, суд апеляційної інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості та роль кожного з обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм злочину, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особи винних, зокрема те, що вони вперше притягуються до кримінальної відповідальності, ОСОБА_2 має на утриманні неповнолітню дитину, їхні характеристики, тобто дотримався положень статей 50 65 КК України та принципу співмірності й індивідуалізації покарання.
Колегія суддів касаційного суду уважає, що призначене засудженим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 покарання у визначеному апеляційним судом виді та розмірі є справедливим, необхідним і достатнім для їхнього виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.
Що ж стосується викладених у касаційних скаргах доводів сторони захисту про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, то вони також є безпідставними з огляду на таке.
Приписами ч. 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.
Як убачається з матеріалів провадження, під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 350 КПК України розглянув заявлене захисником ОСОБА_24 клопотання про призначення повторної судової психологічної експертизи та, вислухавши думки учасників провадження, відмовив у його задоволенні через відсутність обґрунтованих підстав, достатньо переконливо умотивувавши своє рішення.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд
постановив:
Касаційні скарги захисника ОСОБА_24 та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Житомирського апеляційного суду від 29 липня 2021 року стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_32 ОСОБА_33 ОСОБА_34