№ 274/8383/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 року

м. Київ

справа № 274/8383/24

провадження № 61-4970св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Бердичівська міська рада Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ковальчук Андрій Олександрович, на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Хуторної І. Ю.

від 28 січня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Борисюка Р. М., Шевчук А. М., від 17 березня

2025 року і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем більше п`яти років до дня його смерті, заінтересована особа - Бердичівська міська рада Житомирської області.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 13 вересня 2024 року вона звернулась до приватного нотаріуса Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчука В. А. з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчуком В. А. 13 вересня 2024 року була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з тим, що її та ОСОБА_2 родинні зв`язки не підтверджені.

3. Заявниця вказувала, що ОСОБА_2 був для неї далеким родичом по батьківській лінії. Матір ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримувала з нею гарні та дружні відносини, а вона допомагала їм по господарству, купувала ліки, допомагала у приготуванні їжі, прибиранні будинку. Оскільки ОСОБА_3 перебувала у похилому віці, а її син ОСОБА_2 був особою з інвалідністю другої групи, йому встановлено діагноз шизофренія параноїдальної форми, вона допомагала їм як по господарству, так і матеріально. Враховуючи, що з часом здоров`я ОСОБА_3 лише погіршувалося, він потребував опіки, ОСОБА_3 просила її про допомогу та з 2019 року вона стала проживати разом з ними та доглядати їх. З часу спільного проживання, вона почала посилено їм допомагати та окрім побутових справ, підтримувала нормальне функціонування їхнього здоров`я, водила до лікарів, купувала ліки тощо.

4. Згідно з доводами заявниці, 08 лютого 2022 року ОСОБА_3 зверталася до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області із заявою про визнання її сина ОСОБА_2 недієздатним, встановлення над ним опіки і призначення його опікуном ОСОБА_1 . Проте, ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_3 померла та ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 лютого 2024 року у цивільній справі про визнання ОСОБА_2 недієздатним було закрито. Заявниця стверджувала, що вона продовжила піклуватися про ОСОБА_2 , оскільки його діагноз не дозволяв йому повноцінно здійснювати та підтримувати свою життєдіяльність. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що організацією похорон

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 займалася вона за власні кошти.

5. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01 січня 2019 року і до дня смерті остатнього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 28 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем більше п`яти років до дня його смерті відмовлено.

7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала достатньо переконливих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем більше п`яти років до дня його смерті. Наданий ОСОБА_1 акт міського комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 7 (МК ВЖРЕП № 7) про її проживання без реєстрації з ОСОБА_2 з 2019 року не є достатнім доказом для підтвердження доводів поданої заяви. Свідки не ствердили категорично, що заявниця проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 більш як п`ять років до дня смерті останнього. Заявниця не надала суду доказів, що вона фактично не проживала з 01 січня 2019 року однією сім`єю із своїм чоловіком за місцем реєстрації. Доказів на підтвердження наявності спільного бюджету, ведення спільного господарства, утримання житла, купівлі ліків, інших обставин, які б засвідчували реальність сімейних відносин заявниці та ОСОБА_2 з 01 січня 2019 року до дня смерті останнього, заявницею також надано суду не було.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

8. Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 січня 2025 року- без змін.

9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем більше п`яти років до дня його смерті, оскільки наданий позивачкою акт МК ВЖРЕП № 7 про її проживання без реєстрації з ОСОБА_2 з 2019 року не підтверджує доводів заяви. Зокрема, в акті не вказано з якого місяця 2019 року ОСОБА_1 проживала спільно з ОСОБА_2 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , до смерті останнього, а сама вказівка в акті про факт проживання заявниці без реєстрації не є безумовним доказом, що вона та ОСОБА_2 складали одну сім`ю. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Заявницею не надано доказів на підтвердження наявності спільного бюджету, ведення спільного господарства, утримання житла, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі. Також взято до уваги, що заявниця зареєстрована за іншою адресою та перебуває у шлюбі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. 16 квітня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат

Ковальчук А. О., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 січня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .

11. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 10 травня 2022 року у справі № 761/34780/19, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14, від 10 січня 2019 року у справі № 487/747/17, від 25 березня 2020 року у справі № 219/10482/16, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 761/40889/20, від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, від 12 січня 2022 року у справі № 147/78/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 198/132/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 365/455/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. У касаційній скарзі заявниця зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки поданим доказам, а також показам свідків, які доводять факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01 січня 2019 року і до дня смерті остатнього. Судами також не було надано оцінки тому, що заінтересована особа подала заяву, у якій не заперечувала проти задоволення заяви.

13. Згідно з доводами заявниці, апеляційний суд помилково вважав, що її перебування у шлюбних відносинах виключає можливість встановлення факту її проживання з померлим ОСОБА_2 однією сім`єю. Вказує, що вона проживала із спадкодавцем ОСОБА_2 , допомагала та утримувала його, піклувалася про нього, вони мали спільний бюджет та були пов`язанні спільним побутом. Судами також не було враховано того факту, що ОСОБА_3 (мати ОСОБА_2 ) зверталась до суду першої інстанції із заявою про визнання її сина недієздатним та призначення опікуном саме її - ОСОБА_1 , що свідчить про теплі стосунки та проживання однією сім`єю.

14. Під час вирішення справи судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1264 ЦК України, статті 3 СК України. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється на осіб, а саме чоловіка або жінку, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі, проте не поширюється на інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім`єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

15. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

16. Бердичівська міська рада Житомирської області надіслала до Верховного Суду заяву про розгляд справи без її участі, у якій просить прийняти законне й обґрунтоване рішення.

17. 15 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18. ОСОБА_6 зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_2 .

19. Відповідно до довідки завідувача психоневрологічного диспансерного відділення Добровольського Е. В. від 02 жовтня 2024 року ОСОБА_2 перебував під наглядом у міському психоневрологічному диспансері з 28 серпня 1997 року безтерміново з діагнозом шизофренія параноїдної форми, безперервний тип перебігу.

20. Відповідно до акту МК ВЖРУП № 7 від 03 жовтня 2024 року, комісія

МК ВЖРЕП № 7 по заяві ОСОБА_1 провела перевірку з приводу факту проживання її за адресою: АДРЕСА_1 , та встановила, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 до дня його смерті -

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Нижче за текстом в графі «адреса» доповнено «з 2019 року до дня смерті ОСОБА_2 ». ОСОБА_1 не зареєстрована за вказаною адресою. Факт проживання підтверджують свідки ОСОБА_8 та

ОСОБА_4 .

21. Ухвалою Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

від 15 лютого 2022 року було відкрито провадження у справі № 274/478/22 за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради, ОСОБА_1 , про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуном ОСОБА_1 . Провадження у справі № 274/478/22 було закрито ухвалою суду від 07 лютого 2023 року у зв`язку зі смертю заявниці.

22. Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23. Постановою приватного нотаріуса Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчука В. А. від 13 вересня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті

ОСОБА_2 , оскільки їх родинні відносини не підтверджені.

24. ОСОБА_2 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 10 серпня 2004 року.

25. Відповідно до матеріалів спадкової справи відносно майна

ОСОБА_2 , єдиним спадкоємцем, яка звернулася із заявою про прийняття спадщини, є заявниця.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

26. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

27. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

29. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

30. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

31. Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

32. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

33. В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення

(постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

34. За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

35. Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

36. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

37. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

38. Подібні за змістом висновки виклав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

39. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

40. Необхідною умовою для встановлення заявленого факту є доведеність факту спільного проживання заявниці та спадкодавця, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

41. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).

42. У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі

№ 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року

у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року

у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

43. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

44. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

45. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

46. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем більше п`яти років до дня його смерті, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи заявниці та подані нею докази, дійшов загалом мотивованого висновку, що заявниця не довела належними, достатніми та допустимими доказами факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю та ведення з ним спільного господарства, спільного побуту, наявності у них взаємних прав та обов'язків більше п'яти років до моменту його смерті спадкодавця (у період із 01 січня 2019 року і до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою:

АДРЕСА_3 . Під час вирішення спору судами попередніх інстанцій надана належна оцінка поданим доказам, зокрема акту МК ВЖРЕП № 7 про проживання заявниці без реєстрації з ОСОБА_2 з 2019 року, в якому не вказано з якого місяця 2019 року ОСОБА_1 проживала спільно з ОСОБА_2 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , до дня смерті останнього. Зміст вказаного акту не підтверджує факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як осіб, які складали сім`ю.

48. Також судами надано оцінку показам свідків, які не підтвердили конкретні факти та обставини, на які посилалася заявниця.

49. Посилання заявниці на те, що у справі № 274/478/22 були заявленні вимоги про призначення її опікуном ОСОБА_2 не доводять факт спільного проживання з ним у розумінні статті 3 СК України.

50. Апеляційний суд також слушно зауважив, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за іншою адресою, ніж був зареєстрований ОСОБА_2 , а також взяв до уваги, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі, що не заперечувалося останньою.

51. Вказані обставини спростовують доводи заявниці про її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з 01 січня 2019 року і до дня смерті остатнього.

52. Відсутність заперечень зі сторони заінтересованої особи - Бердичівської міської ради Житомирської області щодо задоволення заяви ОСОБА_1 не можуть бути беззаперечною підставою для її задоволення.

53. Доводи касаційної скарги заявниці фактично зводяться до переоцінки доказів у справі.

54. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

55. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.

56. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.

57. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

58. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ковальчук Андрій Олександрович, залишити без задоволення.

2. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 28 січня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 17 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович