№ 278/1025/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 278/1025/19

провадження № 61-5499св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус міста Бердичів Пашинський Олександр Миколайович, Регіональний сервісний центр МВС України в Житомирській області, Бердичівський територіальний сервісний центр № 1842 Регіонального сервісного центру МВС України в Житомирській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2020 року

у складі судді Данилюк О. С. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Галацевич О. М., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус міста Бердичів Пашинський О. М., Регіональний сервісний центр МВС України

в Житомирській області, Бердичівський територіальний сервісний центр № 1842 Регіонального сервісного центру МВС України в Житомирській області, про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, припинення права власності на автомобіль, витребування автомобіля з незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що перебуваючи з родиною ОСОБА_5 в дружніх відносинах, 02 березня 2017 року на прохання останнього з метою вирішення його фінансових труднощів позивач оформив нотаріально посвідчену генеральну довіреність серії НВО № 929693 на ім`я ОСОБА_2 на право користування, розпорядження та володіння власним автомобілем марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В, після чого передав оригінал вказаної генеральної довіреності, автомобіль, технічний паспорт та ключі від автомобіля ОСОБА_6 .

Через декілька днів у ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , як вважав позивач, виник умисел на незаконне заволодіння належним йому автомобілем. З цією метою 03 березня 2017 року ОСОБА_2 зняла вказаний автомобіль з обліку та переоформила на свою племінницю ОСОБА_3

06 березня 2017 року позивач з мережі Інтернет дізнався, що його автомобіль виставлений на продаж за 374 039,00 грн. На його телефонні дзвінки з приводу продажу автомобіля ОСОБА_5 та його дружина не відповідали. Після цього, позивач звернувся до нотаріуса та припинив дію довіреності, виданої

ОСОБА_2 09 березня 2017 року позивач дізнався, що його автомобіль був знятий з обліку і оформлений на ОСОБА_4 .

На неодноразові звернення позивача до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо повернення автомобіля або надання генеральної довіреності на продаж їх квартири відповідачі на телефонні дзвінки не відповідали, а при зустрічі втікали.

У зв`язку з викладеним позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. 01 серпня 2018 року на підставі його звернення Житомирською місцевою прокуратурою зареєстровано кримінальне провадження за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 289 КК України. Крім того, слідчим суддею Богунського районного суду міста Житомира в рамках вказаного кримінального провадження було накладено арешт на вказаний автомобіль.

Позивач вважав, що його автомобіль знято з реєстрації безпідставно та відчужено без його добровільної згоди, а тому автомобіль вибув з його володіння незаконно, а набуття ОСОБА_4 права власності на нього відбулось всупереч нормам закону.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив:

визнати неправомірними дії ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В;

припинити право власності ОСОБА_4 на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В;

визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В;

витребувати у ОСОБА_4 автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В;

визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В, укладений 09 березня

2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

стягнути солідарно з відповідачів на його користь понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач просив визнати дії ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В, недійсними. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 затверджений Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, який є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов`язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень. У пункті 3 вказаного Порядку передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій. Відповідно до пункту 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Суд встановив, що 03 березня 2017 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 . Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Враховуючи, що законом передбачено право власника розпоряджатись належним йому майном, в тому числі подавати документи для державної реєстрації (перереєстрації) належного на праві власності транспортного засобу, підстав для визнання таких дій ОСОБА_3 незаконними щодо автомобіля марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 немає.

Позивач також просив припинити право власності ОСОБА_4 на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , витребувавши у нього вказаний автомобіль та визнавши за позивачем право власності на нього. Згідно з статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Суд встановив, що ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю від 02 березня 2017 року уповноважив ОСОБА_2 експлуатувати, користуватися, а також розпоряджатися від його імені (продати, подарувати, обміняти, здати в оренду), зняти та поставити на облік належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії

НОМЕР_3 автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 . Аналіз змісту вказаної довіреності свідчить, що вона була прочитана позивачем та особисто підписана, її зміст та правові наслідки її видачі йому були зрозумілі, відповідали його волі. Нотаріус також роз`яснив позивачу вимоги статті 65 СК України, статей 238, 239, 240, 244, 245,

247-250 1187 ЦК України. Дійсність цієї довіреності як правочину позивач не оскаржував. Також суд встановив, що 03 березня 2017 року право власності на спірний автомобіль набула ОСОБА_3 . Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України). Таким чином, вважати, що автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 вибув з володіння ОСОБА_1 не з його волі, немає підстав. Факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів із заявою щодо незаконного заволодіння ОСОБА_5 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належним йому автомобілем та внесення за його заявою відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо цього факту висновків суду не спростовує, оскільки доказів засудження вказаних осіб за вчинення злочину позивач суду не надав. Скасування позивачем 07 березня 2017 року виданої ним на ім`я ОСОБА_2 довіреності не свідчить про незаконність вибуття автомобіля з володіння позивача протягом терміну її дії з 02 до 07 березня 2017 року. Тому підстав для припинення права власності ОСОБА_4 на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 та витребування у нього вказаного автомобіля, визнання за позивачем права власності на нього немає.

Не підлягають задоволенню також позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, укладеного 09 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки позивач не надав суду доказів укладення такого договору. Суди врахували, що станом на

03 березня 2017 року власником спірного автомобіля була ОСОБА_3 . Крім того, відповідач ОСОБА_4 у відзиві на позов стверджував, що 09 березня

2017 року він придбав спірний автомобіль у ОСОБА_3 .

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга, з урахуванням її уточнення, мотивована тим, що:

під час розгляду справи судом першої інстанції позивач неодноразово заявляв клопотання про витребування додаткових доказів (протоколу допиту свідка ОСОБА_7 та матеріалів досудового розслідування

№42017061020000140 щодо незаконного заволодіння транспортним засобом, який належить ОСОБА_1 ), проте ці клопотання не були задоволенні судом. Крім того, суди не встановили інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, чого в цій справи сторонами зроблено не було;

довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається договором укладеним відповідно до норм закону та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала;

особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права. Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

У червні 2021 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що аргументи касаційної скарги

є безпідставними та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада

2020 року у справі № 752/10011/17, від 27 березня 2019 року у справі

№ 263/11267/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від

11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 та постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14.

Фактичні обставини справи

02 березня 2017 року приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Пашинський О. М. посвідчив довіреність, згідно з якою

ОСОБА_1 відповідно до усного договору доручення уповноважив ОСОБА_2 експлуатувати, користуватися, а також розпоряджатися від його імені (продати, подарувати, обміняти, здати в оренду), зняти та поставити на облік належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого та зареєстрованого Бердичівським МРЕВ УДАІ УМВС України в Житомирській області 28 серпня 2009 року, автомобілем марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В. Вказана довіреність була видана на три роки з правом передоручення вказаних повноважень.

03 березня 2017 року право власності на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe,

2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В, було зареєстровано

за ОСОБА_3 .

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, 07 березня 2017 року дія довіреності, виданої ОСОБА_1 02 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 , була припинена.

09 березня 2017 року право власності на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe,

2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ: легковий універсал-В, було зареєстровано

за ОСОБА_4 .

Житомирською місцевою прокуратурою за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження від 11 серпня 2017 року № 4201706120000140 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України.

Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду міста Житомира від 20 квітня 2018 року за результатами розгляду клопотання слідчого СВ Житомирського

ГУ НП в Житомирській області у кримінальному провадженні від 11 серпня

2017 року № 4201706120000140 накладено арешт на автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 та встановлено заборону розпоряджатись та використовувати вказаний автомобіль.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу слідчого судді Богунського районного суду міста Житомира від 20 квітня 2018 року в частині заборони розпоряджатись та використовувати автомобіль марки HYUDAI Santa Fe,

2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , скасовано.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги

з таких мотивів.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на спірний автомобіль

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі

№ 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що:

«ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі № 333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання).

Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження

у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року

у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі

№ 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі

№ 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня

2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від

28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену

у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі

№ 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що:

«обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб. Втім, нотаріальна дія з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є одномоментною та не має самостійного значення, оскільки завершується виданням свідоцтва. Тому оскарження нотаріальної дії з його видачі не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду

в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема,

у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада

2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі

№ 688/2479/16-ц (пункт 30)). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила і щодо словосполучень «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті

109 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт

1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) та «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 157 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 238 КАС України

у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) (постанови від 21 листопада 2018 року

у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42 і 66), від 13 березня 2019 року у справі

№ 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня

2019 року у справі № 826/2323/17 (пункт 34), від 26 лютого 2020 року у справі

№ 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19

(пункт 20)).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовну вимогу про те, щоби визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій, як і відповідні доводи позивача, наведені у його касаційній скарзі, про можливість розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства є помилковими.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що Господарський суд Львівської області визнав недійсними прилюдні торги, протокол від 16 серпня 2013 року й акт від 22 серпня 2013 року, та зауважує, що порушене чи оспорюване право або інтерес зазвичай мають бути ефективно захищені в одному судовому процесі та в одному виді судочинства. Відсутність юридичної можливості використати для захисту права чи інтересу позивача вимогу визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів за наявності іншого ефективного способу захисту є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі

№ 127/18934/18 (провадження № 14-83цс20) зазначено, що: «судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У справі, що переглядається:

позивач пред`явив позовну вимогу про визнання неправомірними дій

ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на спірний автомобіль. Така позовна вимога не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу за наявності іншого передбаченого законом способу захисту прав позивача шляхом пред`явлення вимоги про витребування спірного майна;

позовна вимога про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на спірний автомобіль може складати сутність доводів сторони у межах спору щодо наявності підстав для витребування спірного автомобіля з володіння іншої особи. При цьому відповідні аргументи сторони, за наявності для цього підстав, має перевірити суд у межах спору про витребування спірного автомобіля;

не відповідає завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовною вимогою про неправомірними дій особи щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на спірний автомобіль і така позовна вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, як і взагалі не підлягає судовому розгляду;

відсутність у позивача юридичної можливості пред`явити позовну вимогу про визнання неправомірними дій фізичної особи щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на спірний автомобіль є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про можливість розгляду по суті зазначеної позовної вимоги.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

Ураховуючи наведене оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на спірний автомобіль підлягають скасуванню із закриттям провадження в справі у цій частині з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_4 на автомобіль та визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 757/40111/19-ц (провадження № 61-15131св20) зазначено, що «за положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно

з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього. Згідно

з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок злочинних дій. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача».

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61-17082св20) вказано, що «віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України».

У справі, що переглядається, позивач пред`явив вимоги щодо припинення права власності ОСОБА_4 на автомобіль та визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль. Суди відмовили у задоволенні вказаних позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовних вимог, проте помились щодо мотивів такої відмови, оскільки не врахували, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є обов`язковим.

Суди повинні були відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог у зв`язку з неефективністю обраного способу захисту, тому рішення судів в частині вирішення цих позовних вимог необхідно змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_4 автомобіля та визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного 09 березня

2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Згідно з статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (стаття 237 ЦК України).

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 нотаріально посвідченою 02 березня 2017 року довіреністю уповноважив ОСОБА_2 експлуатувати, користуватися, а також розпоряджатися від його імені (продати, подарувати, обміняти, здати в оренду), зняти та поставити на облік належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 . Відповідно до змісту вказаної довіреності вона була прочитана позивачем та підписана ним, її зміст та правові наслідки її видачі йому були зрозумілі, відповідали його волі. Нотаріус також роз`яснив позивачу зміст норм статті 65 СК України, статей 238 239 240 244 245 247-250 1187 ЦК України;

видачу довіреності від 02 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 позивач не оспорював;

03 березня 2017 року під час дії зазначеної довіреності право власності на спірний автомобіль набула ОСОБА_3 .

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що автомобіль марки HYUDAI Santa Fe, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 вибув з володіння ОСОБА_1 не з його волі.

Водночас суди правильно вважали, що факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів із заявою щодо незаконного заволодіння ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належним йому автомобілем та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не мають правового значення, оскільки доказів засудження вказаних осіб за вчинення зазначених протиправних дій матеріали справи не містять. Крім того, скасування позивачем 07 березня 2017 року довіреності, виданої ним на ім`я ОСОБА_2 , не свідчить про незаконність вибуття спірного автомобіля із володіння позивача у період її дії

(з 02 до 07 березня 2017 року).

Таким чином, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_4 на його користь спірного автомобіля.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

станом на 03 березня 2017 року власником спірного автомобіля була ОСОБА_3 ;

у відзиві на позов ОСОБА_4 заперечував факт існування договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного 09 березня 2017 року між ним та ОСОБА_2 . Наголошував, що 09 березня 2017 року він придбав спірний автомобіль саме у ОСОБА_3 . Цей договір був укладений у вигляді рахунку-фактури (договору купівлі-продажу автомобіля) у Територіальному сервісному центрі № 8041 міста Києва, де він після вчинення необхідних реєстраційних дій отримав технічний паспорт на автомобіль, оформлений на його ім`я, нові державні номерні знаки, а також ключі та безпосередньо сам автомобіль.

Таким чином, суди дійшли мотивованого висновку, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту укладення 09 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору купівлі - продажу спірного автомобіля.

У зв`язку з викладеним суди правильно вважали, що немає підстав для задоволення вимоги про визнання такого договору недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61-17082св20) та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 757/40111/19-ц (провадження № 61-15131св20), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; судові рішення в частині позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_4 на автомобіль та визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини щодо вирішення вказаних вимог у редакції постанови касаційного суду; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 автомобіля та про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного 09 березня

2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 залишити без змін, а в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на автомобіль рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині.

Керуючись статтями 400 409 410 412 414 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 березня

2021 року в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на автомобіль скасувати.

Провадження у справі № 278/1025/19 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 щодо складання та подання документів для державної перереєстрації права власності на автомобіль закрити.

2021 року в частині позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_4 на автомобіль та визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль змінити, виклавши їх мотивувальні частині у цій частині позовних вимог в редакції цієї постанови.

2021 року в частині позовних вимог про витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 автомобіля та про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного 09 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2020 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук