№ 278/2443/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

10 січня 2023 року

м. Київ

справа № 278/2443/18

провадження № 61-19963св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариства з обмеженою відповідальністю «Вертокиївка-Хміль»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Вертокиївка», Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку

письмового провадженнякасаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вертокиївка-Хміль» на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 вересня 2021 року в складі судді

Кузнєцова Д. В. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У серпні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вертокиївка-Хміль» (далі - ТОВ «Вертокиївка-Хміль») звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру

у Житомирській області, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Вертокиївка» (далі - ТОВ «Вертокиївка»), Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області, про визнання незаконними та скасування наказів.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Головного управління Держземагентства у Житомирській області від 30 грудня 2013 року

№ ЖТ/1822081300:02:000/00001608 надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність, розташованої на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області. Орієнтовна площа

земельної ділянки 1 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. На виконання зазначеного наказу розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який

у подальшому затверджено наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 18 липня 2017 року

№ 6-4546/14-17-СГ, а ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,7704 га (кадастровий номер 1822081300:02:000:1123) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Позивач вважає, що зазначені накази прийнято з порушенням

норм матеріального права, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1822081300:02:000:1123 розміщена (накладається) на земельну

ділянку, яка належить ТОВ «Вертокиївка-Хміль» як правонаступнику

колективного сільськогосподарського підприємства «Вертокиївка» (далі - КСП «Вертокиївка»), що підтверджується державним актом на право колективної власності на землю від 10 червня 1997 року серії ЖТ-08-05

№ 000164, згідно з яким останньому передано у колективну власність

1 861,1 га землі для сільськогосподарського використання на підставі рішення Вертокиївської сільської ради народних депутатів Житомирського району Житомирської області від 19 грудня 1996 року, який зареєстровано

у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 164.

Державний акт на право колективної власності на землю від 10 червня

1997 року серія ЖТ-08-05 № 000164 є чинним та не скасований, а земельні ділянки колективної власності під господарськими будівлями та спорудами, садами, полезахисні лісосмуги, ґрунтозахисні насадження, гідротехнічними спорудами, внутрішньогосподарськими і польовими шляхами, сінокоси, пасовища тощо паюванню не підлягали і залишились у колективній власності.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не наділене повноваженнями щодо передачі земельних ділянок колективної

власності у власність або користування. У результаті видання оскаржуваних наказів відбулася незаконна зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Cпірна земельна ділянка повністю накладається на земельну ділянку площею 2,2 на, яка належала КСП «Вертокиївка» відповідно до державного акта на право колективної власності на землю від 10 червня 1997 року

серії ЖТ-08-05 № 000164, а у подальшому його правонаступнику -

ТОВ «Вертокиївка-Хміль». Головне управлінням Держгеокадастру

у Житомирській області при розробці та оформленні технічної документації на спірну земельну ділянку залишила поза увагою розташування на цій земельній ділянці будівель та споруд, які належать іншим особам.

На підставі викладеного ТОВ «Вертокиївка-Хміль» просило:

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Житомирській області від 30 грудня 2013 року за

№ ЖТ/1822081300:02:000/00001608, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

у власність, розташованої на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, орієнтовною площею 1 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 18 липня 2017 року № 6-4546/14-17-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Житомирського району, за межами населених пунктів Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,7704 га (кадастровий номер 1822081300:02:000:1123) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 06 вересня

2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка загальною площею 0,7704 га (кадастровий номер 1822081300:02:000:1123) виділена ОСОБА_1 із земель запасу. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази накладення ділянки з кадастровим номером 1822081300:02:000:1123 на інші земельні ділянки або перетин з ними. Позивач не надав суду належних і допустимих доказів, що він, виходячи

з вимог земельного законодавства, набув законних прав на частину земельної ділянки, яка входить до складу земель колективної форми власності, що зазначені в державному акті на право колективної власності від 10 червня 1997 року серії ЖТ-08-05 № 000164, тобто має на неї права, які у разі їх порушення, оспорення чи невизнання повинні бути захищені судом.

Суд першої інстанції погодився з доводами представника відповідача

щодо недопустимості поданого позивачем висновку експертного дослідження за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 05 липня 2018 року № 394/18, оскільки в порушення частини п`ятої

статті 106 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у ньому відсутні відомості про те, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції надав оцінку висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 12 березня 2020 року та встановив, що цей висновок не дає можливості суду беззаперечно встановити факт накладення земельної ділянки (кадастровий номер 1822081300:02:000:1123 площею 0,7704 га), яка перебуває у власності ОСОБА_1 , на іншу земельну ділянку.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Вертокиївка-Хміль» залишено без задоволення. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 вересня

2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що експертиза від 12 березня 2020 року проводилась на підставі, зокрема, копії з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі її в оренду, площею 28,7881 га для обслуговування господарських будівель ТОВ «Вертокиївка»

(а не ТОВ «Вертокиївка-Хміль») на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 2011 року, розробленого ТОВ «Підприємство «Житомирземпроект», який не затверджено відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України),

за відсутності координат поворотних точок та ґрунтувалась не на категоричному встановленні певних обставин, а на припущеннях, про що свідчать вислови експерта - орієнтовно, ймовірно, не вбачається за можливе. Експерт встановив розмір огородженої земельної ділянки, яку здійснив позивач, проте правомірність обсягу площі і конфігурації земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства не доведена та експертом не встановлена.

ТОВ «Вертокиївка» не було припинено та існують дві юридичні особи як

ТОВ «Вертокиївка», так і ТОВ «Вертокиївка-Хміль». При цьому доказів переходу згідно з рішенням загальних зборів учасників від 08 січня

2014 року, оформленого протоколом № 1, до ТОВ «Вертокиївка-Хміль» земельної ділянки, що входить до складу земель колективної форми власності не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 , значно накладається на земельну ділянку площею 2,2 га, яка входить до складу земель колективної форми власності, що визначені

в державному акті на право колективної власності від 10 червня 1997 року, ґрунтуються на припущеннях.

Спірні земельні ділянки віднесені до земель запасу сільської ради, тому доводи представника позивача про те, що вказане майно залишилась

у колективній власності, є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 вересня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

10 грудня 2021 року ТОВ «Вертокиївка-Хміль» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 вересня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 18 листопада 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 22 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Вертокиївка-Хміль» на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 вересня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункти 1-3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року

у справі № 689/26/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16,

від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц,

від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 13 лютого 2019 року

у справі № 320/5877/17, від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13,

від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, Верховного Суду

від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, від 31 травня 2018 року

у справі № 29/5005/17496/2011, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/43705/19-ц,

від 22 вересня 2021 року у справі № 734/1147/19, від 02 жовтня 2018 року

у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18,

від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року

у справі № 917/2101/17, від 14 листопада 2019 року у справі

№ 703/3848/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 816/1618/17; Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15,

від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року

у справі № 6-253цс16.

Зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 14 вересня 2020 року у справі № 291/1009/18 (щодо правового наслідку виділу з юридичної особи) та застосованого судом апеляційної інстанції (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК). Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга також мотивована тим, що у ТОВ «Вертокиївка-хміль» як правонаступника КСП «Вертокиївка» зберіглося певне речове право на частину земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно (будівлі хмелекомплексу тощо), та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Матеріалами справи, зокрема, і висновком експерта підтверджено накладення спірної земельної ділянки на земельну

ділянку, що перебуває у користуванні ТОВ «Вертокиївка-Хміль», а також перетинається в площині з місцем розташування будівлі, що використовується останнім як хмелесушка. При розробці та оформленні технічної документації на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , відповідачі свідомо проігнорували наявність на вказаній земельній ділянці будівель та споруд, які належать позивачу. Присвоєння адреси певному нерухомому майну чи земельній ділянці не може бути доказом того, що вказане нерухоме майно чи земельна ділянка не накладається на іншу земельну ділянку.

Суди неправильно оцінили висновок судової експертизи від 12 березня 2020 року, тому помилково залишили поза увагою її висновки, які підтверджують накладення спірної земельної ділянки на належне позивачу нерухоме майно. Суди залишили поза увагою, що ТОВ «Вертокиївка-хміль» з метою обслуговування належного йому нерухомого майна у 2011 році розробило проект землеустрою з метою отримання в оренду земельних ділянок площею 28,7881 га, зокрема, і на земельну ділянку площею 2,2 га, на яку накладається належна ОСОБА_1 спірна земельна ділянка. Суди помилково залишили поза увагою й експертне дослідження від 05 липня 2018 року. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка була виділена ОСОБА_1 із земель запасу та перебувала на момент виділення у державній власності. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не мало повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки вона належить до колективної власності. Отже, вказана земельна ділянка залишилася

у колективній власності (у матеріалах справи відсутні докази передачі її до земель запасу) та не підлягала паюванню, оскільки на ній знаходилось нерухоме майно, яке належало КСП «Вертокиївка» та яке в подальшому перейшло в порядку правонаступництва до ТОВ «Вертокиївка-хміль».

Позиції інших учасників

ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

У зв`язку з цим просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення,

а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вказував, що суди належним чином оцінили зібрані у справі докази, зокрема, висновок судової експертизи та правильно відмовили

у задоволенні заявлених у справі вимог, оскільки такі не доведені належними і допустимими доказами. Земельної ділянки площею 2,2 га, на яку посилається позивач, не існує. Відомості про зазначену земельну ділянку в публічній кадастровій карті України та кадастровий номер такої земельної ділянки відсутні, докази виникнення права власності на цю земельну ділянку до 2004 року відсутні також. ОСОБА_1 виділена земельна ділянки з земель запасу сільської ради державної форми власності. Позивач не зазначило об`єктивних підстав для відступу від правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 291/1009/18. ТОВ «Вертокиївка-Хміль» не вказало норму права щодо якої відсутній висновок її застосування та не запропонувало висновок, який потрібно зробити. Позивач не навів обґрунтування порушення саме його прав оскаржуваними наказами.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначило, що суди надали належну правову оцінку кожному окремому доказу, які містяться

в матеріалах справи, на підставі яких встановили відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги позову.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ТОВ «Вертокиївка-Хміль» створено внаслідок виділу

з ТОВ «Вертокиївка», яке є правонаступником СВК «Вертокиївка», у свою чергу перереєстрованого з КСП «Вертокиївка».

Відповідно до державного акта на право колективної власності

на землю від 10 червня 1997 року серії ЖТ-08-05 № 000164

КСП «Вертокиївка» передано в колективну власність 1 861,1 га землі

для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Вертокиївської сільської ради народних депутатів Житомирського району Житомирської області від 19 грудня 1996 року, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 164.

Вертокиївська сільська рада Житомирського району Житомирської області рішенням від 26 жовтня 2003 року погодила надання земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду для ведення особистого селянського господарства строком на 5 років площею 2 га та рекомендувала звернутись до Житомирської районної державної адміністрації із заявою про виділення земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 30 грудня 2013 року за № ЖТ/1822081300:02:000/00001608

ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою

щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на

території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, орієнтовна площа земельної ділянки 1 га, з цільовим

призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Висновком відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Житомирської районної державної адміністрації від 06 листопада 2015 року № 01-17/1427 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,7704 га ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

На підставі рішення виконавчого комітету Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 30 червня 2016 року земельній ділянці загальною площею 0,7704 га (кадастровий номер якої 1822081300:02:000:1123, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що належить ОСОБА_1 , присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 18 липня 2017 року № 6-4546/14-17-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Житомирського району Житомирської області за межами населених пунктів Вертокиївської сільської ради та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,7704 га (кадастровий номер 1822081300:02:000:1123) для ведення особистого селянського господарства (01.03) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району Житомирської області за межами населених пунктів Вертокиївської сільської ради.

Згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно

право власності на земельну ділянку загальною площею 0,7704 га (кадастровий номер 1822081300:02:000:1123) зареєстровано 23 жовтня

2017 року за ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області про погодження проекту землеустрою

щодо відведення земельної ділянки від 17 лютого 2016 року

№ 19-603-99.4-1018/2-16 та довідки Управління Держгеокадастру

у Житомирському районі Житомирської області з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками

земель, землекористувачами, угіддями від 15 грудня 2015 року

№ 34-603-99.5-4122/15-15 земельна ділянка загальною площею 0,7704 га, що надана ОСОБА_1 , виділена із земель державної власності сільськогосподарського призначення, відноситься до земель запасу.

У висновку також зазначено цільове використання земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, на земельній ділянці відсутні будівлі та споруди.

Висновком щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність передбачено, що земельна ділянка повинна використовуватись лише за цільовим призначенням без права забудови.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 06 квітня 2018 року № 29-6-0.9-2590/2-18 вбачається, що відповідно до затвердженого проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) реформованого КСП «Вертокиївка», визначено процедуру розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), згідно з якою частина земель передана у приватну власність, а частина земель, яка не підлягала паюванню - до земель запасу. Даний проект затверджений рішенням загальних зборів власників земельних часток (паїв) реформованого КСП «Вертокиївка» Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області (протокол

від 01 квітня 2006 року), затверджений розпорядженням голови районної державної адміністрації від 10 листопада 2006 року № 830. У вказаному протоколі інформація про передачу земель у колективну власність

ТОВ «Вертокиївка-Хміль» як правонаступника КСП «Вертокиївка» відсутня.

Розпорядженням голови Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області від 25 травня 2011 року № 522 надано дозвіл

ТОВ «Вертокиївка» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 30,2 га, з метою передачі її в оренду для обслуговування господарських будівель (нежитлова будівля, адміністративне приміщення, три будівлі складу, будівля деревообробної майстерні, приміщення павільйону їдальні і господарськими будівлями, будівлі хмелекомплексу, автотракторного стану, тваринницького комплексу, виробнича будівля) у зв`язку з переходом права власності на будівлі на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

На замовлення ТОВ «Вертокиївка» товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Житомирземпроект» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 28,7881 га

з метою передачі її в оренду для обслуговування господарських

будівель ТОВ «Вертокиївка» на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

З технічної документації вбачається, що земельна ділянка площею

28,7881 га, що відводиться у користування на умовах оренди

ТОВ «Вертокиївка», складається із окремих чотирьох земельних ділянок площею: 19,5072 га, 7,2264 га, 1,7316 га, 0,3229 га.

На час виготовлення проекту землеустрою, який не затверджено,

ТОВ «Вертокиївка-Хміль» утворене не було, право власності чи право користування зазначених земельних ділянок в установленому законом порядку зареєстровано не було.

Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 05 липня

2018 року № 394/18 земельна ділянка, кадастровий номер якої 1822081300:02:000:1123, площею 0,7704 га, що належить ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 18 липня 2017 року № 6-4546/14-17-СГ, накладається на частину неогородженої ділянки, на якій знаходяться елементи фундаменту

у зруйнованому стані та упоряджену, забудовану земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно, власником якого є ТОВ «Вертокиївка-Хміль», на вулиці Злагоди, 3а у селі Вертокиївка на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області та на земельну ділянку під господарськими будівлями і дворами площею 2,2 га, що зазначена

в державному акті на право колективної власності на землю серії ЖТ-08-05 № 000164, виданого КСП «Вертокиївка» 10 червня 1997 року Вертокиївською сільською радою народних депутатів Житомирського району Житомирської області відповідно до рішення вказаної сільської ради від 19 грудня

1996 року.

У висновку експертного дослідження за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 05 липня 2018 року № 394/18 відсутні відомості про те, що він підготовлений для подання до суду та що експерт обізнаний (повідомлений) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення земельної технічної експертизи від 12 березня 2020 року № 862/03-2020 земельна ділянка, яка перебуває в користуванні ТОВ «Вертокиївка-Хміль», на

вулиці Злагоди, 3а у селі Вертокиївка Житомирського району Житомирської області, на якій розташовані будівлі та споруди, що перебувають у власності та користуванні ТОВ «Вертокиївка-Хміль», використовуються як землі сільськогосподарського призначення.

Експерт зазначив, що частина земельної ділянки площею 1,7316 га відповідно до кадастрового плану, що міститься у копіях проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі

її в оренду, площею 28,7881 га складеної ТОВ «Підприємство «Житомирземпроект» станом на 2011 рік та огородженої частини, яка представляє собою замкнутий контур площею 0,86596 га, на якій розташовані будівлі і споруди, що перебувають у власності та користуванні ТОВ «Вертокиївка-Хміль» (хмелесклади, ангари, трансформаторна підстанція, опори ЛЕП тощо) орієнтовно розташована в межах земельної ділянки площею 2,2 га, яка входить до складу земель колективної форми власності, що зазначені у державному акті на право колективної власності від 10 червня 1997 року (бланк серії ЖТ-08-05 № 000164). При цьому, виходячи з представлених на дослідження матеріалів та результатів проведення натурного обстеження, встановити всі зовнішні межі, в тому числі конфігурацію, проміри та розташування ділянки площею 2,2 га, яка входить до складу земель колективної форми власності, що зазначені

у державному акті на право колективної власності від 10 червня 1997 року (бланк серії ЖТ-08-05 № 000164), не вбачається за можливе.

Експерт також вказував, що у представлених на дослідження матеріалах був відсутній каталог координат поворотних точок меж земельної ділянки площею 2,2 га, яка входить до складу земель колективної форми власності, що зазначені у державному акті на право колективної власності

від 10 червня 1997 року (бланк серії ЖТ-08-05 № 000164), та виходячи

з наведених у висновку схем розташування ділянки площею 2,2 га, експерт припускає, що досліджувана ділянка площею 2,2 га має спільні межі

із зовнішніми межами села Вертокиївка Житомирського району Житомирської області, що дає можливість встановити орієнтовне місцерозташування ділянки площею 2,2 га відносно меж зазначеного села. У ході дослідження експертом побудовано лише орієнтовне місцерозташування та конфігурацію ділянки площею 2,2 га, яка входить до складу земель колективної форми власності, що зазначені в державному акті на право колективної власності від 10 червня 1997 року. Експерт зазначив, що частина земельної ділянки, яка перебуває у користуванні

ТОВ «Вертокиївка-Хміль», орієнтовно знаходиться у межах земельної ділянки площею 2,2 га, яка входить до складу земель колективної форми власності, що зазначені у державному акті на право колективної власності від 10 червня 1997 року (бланк серії ЖТ-08-05 № 000164).

В експертному висновку зазначено, що земельна ділянка (кадастровий номер 1822081300:02:000:1123, площею 0,7704 га), що перебуває у власності ОСОБА_1 , накладається в площині на ділянку площею 1,7316 га, яка перебуває у користуванні ТОВ «Вертокиївка-Хміль», а також перетинається

у площині з місцерозташуванням будівлі, що використовується як хмелесушка, яка змонтована на раніше змонтованому фундаменту (відповідно до даних акта від 30 липня 2018 року № 1006/7/К15/355), площа накладання становить 57,3 кв. м. Проте, як встановлено, у висновку експерт послався на відсутність каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки площею 2,2 га, яка входить до складу земель колективної форми власності, що зазначені в державному акті на право колективної власності від 10 червня 1997 року, а також на орієнтовне встановлення експертом місцерозташування та конфігурації ділянки площею 2,2 га

та ділянки площею 1,7316 га, що перебуває в користуванні

ТОВ «Вертокиївка-Хміль».

Встановлено, що експертиза проводилась на підставі, зокрема, копії

з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі її в оренду, площею 28,7881 га для обслуговування господарських будівель ТОВ «Вертокиївка» (а не ТОВ «Вертокиївка-Хміль») на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 2011 року, розробленого ТОВ «Підприємство «Житомирземпроект», який не затверджено відповідно до статті 118 ЗК України, за відсутності координат поворотних точок та грунтувалась не на категоричному встановленні певних обставин, а на припущеннях, про що свідчать вислови експерта - орієнтовно, ймовірно, не вбачається за можливе.

Суди також встановили, що ТОВ «Вертокиївка» не ліквідовано, на час розгляду справи існують дві юридичні особи як ТОВ «Вертокиївка», так

і ТОВ «Вертокиївка-Хміль». До суду не надано доказів переходу до

ТОВ «Вертокиївка-Хміль» земельної ділянки, що входить до складу земель колективної форми власності, відповідно до рішення загальних зборів учасників від 08 січня 2014 року, оформленого протоколом від 08 січня

2014 року № 1.

Земельній ділянці, що перебуває під будівлями хмелекомплексу на

АДРЕСА_1 кадастровий номер не присвоєно, а відповідно до даних публічної Кадастрової карти України земельна ділянка не сформована.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні клопотання про закриття касаційного провадження

ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволенні касаційної скарги, вказував на необхідності закриття касаційного провадження у справі.

Клопотання мотивоване тим, що постанови, на які посилається позивач

у касаційній скарзі (Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року

у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16,

від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Верховного Суду

від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18), прийняті у справах, у яких правовідносини є відмінними від правовідносин у цій справі. У наведених постановах зроблено висновки у неподібних правовідносинах, відмінний предмет спору та зміст позовних вимог, судами встановлені інші фактичні обставини справ.

Посилаючись на пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України, ОСОБА_1 просив закрити касаційне провадження у справі.

Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.

Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної

пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, була б украй обмеженою та не відповідала б ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової

практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша

статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту

є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Наприклад,

з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є.

А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи необов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Якщо суд при розгляді справи встановить неподібність наведених елементів правовідносин, то він не позбавлений можливості вирішити спір відповідно до встановлених фактичних обставин без застосування відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду та без направлення справи до Великої Палати для уточнення правової позиції, зазначивши при цьому мотиви.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палата Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц.

Крім того, у цій справі позивач оскаржує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки доводи, наведені у клопотанні ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження, не отримали свого підтвердження, то

у задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни

України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної

і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У частинах першій-третій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок

та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження

проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Аналіз вказаних норм свідчить, що повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок

у власність розмежовані. Особи, зацікавлені в одержанні у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, в межах норм безоплатної приватизації можуть реалізувати це право шляхом звернення до відповідного органу, зокрема органу виконавчої влади, якщо земельна ділянка, яку бажає отримати зацікавлена особа, знаходиться у державній власності або до органу місцевого самоврядування, якщо земельна ділянка знаходиться у комунальній власності.

Право держави чи територіальної громади на земельні ділянки підлягає державній реєстрації, що здійснюється в порядку, встановленому законом. Саме з моменту державної реєстрації права комунальної власності територіальна громада вправі здійснювати повноваження, передбачені частиною першою статті 122 ЗК України, щодо передачі земельних ділянок

у власність із земель комунальної власності. До цього надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, здійснюється органами виконавчої влади.

Обґрунтовуючи заявлені у справі вимоги, ТОВ «Вертокиївка-Хміль» вказувало, що на належну йому земельну ділянку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 1822081300:02:000:1123.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити,

які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди встановили, що відповідно до висновку Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 17 лютого 2016 року

№ 19-603-99.4-1018/2-16 та довідки Управління Держгеокадастру

земель, землекористувачами, угіддями від 15 грудня 2015 року

і ТОВ «Вертокиївка-Хміль». До суду не надано доказів переходу до

2014 року № 1.

Земельній ділянці, що перебуває під будівлями хмелекомплексу на

Правильними є висновки судів про те, що позивач не довів достатніми та допустимими доказами наявність у нього права на земельну ділянку, на яку, на його думку, накладається земельна ділянка ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 0,7704 га (кадастровий номер 1822081300:02:000:1123) виділена ОСОБА_1 із земель запасу.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази накладення ділянки з кадастровим номером 1822081300:02:000:1123 на інші земельні ділянки або перетин з ними. Позивач не надав суду належних і допустимих доказів, що він, виходячи з вимог земельного законодавства, набув законні права на частину земельної ділянки, яка входить до складу земель колективної форми власності, що зазначені в державному акті на право колективної власності від 10 червня 1997 року серії ЖТ-08-05 № 000164, тобто має на неї права, які у разі їх порушення, оспорення чи невизнання повинні бути захищені судом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 04 грудня 2018 року у справі

№ 910/18560/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18,

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 18 грудня 2019 року

у справі № 263/6022/16-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц,

від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 19 червня 2018 року

у справі № 916/1979/13, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17,

Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, від 31 травня 2018 року у справі № 29/5005/17496/2011, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/43705/19-ц,

від 22 вересня 2021 року у справі № 734/1147/19, від 02 жовтня 2018 року

у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18,

від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року

у справі № 917/2101/17, від 14 листопада 2019 року у справі

від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року

у справі № 6-253цс16, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Скасовуючи судові рішення у справі № 689/26/17 та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 16 червня 2020 року вказувала, що укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивача, під час нового розгляду справи необхідно з`ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру. Для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування будинку позивача, слід з`ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року

у справі № 910/18560/16 скасовано постанову суду апеляційно інстанції, змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа - військова частина, про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою. Касаційний суд вказував, що як прокурор, так і позивачі в силу законодавства та встановлених місцевим господарським судом обставин справи повинні були та не могли не бути обізнаними про здійснення фактичного використання спірної земельної ділянки новим набувачем реалізованого військового майна в силу придбання цього майна та виникнення у набувача права належним чином документально оформити своє землекористування, про невідповідність розміру наданої в оренду земельної ділянки дійсному розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування придбаних будівель, якщо таке мало місце, відповідно своєчасно звернувшись до суду за захистом порушеного права.

Предметом позовних вимог фізичної особи - підприємця до міської ради

у справі № 921/158/18 є визнання незаконними (протиправними) дій стосовно незатвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду; визнання укладеним у редакції позивача договору оренди. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року скасовано судові рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вважав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки він має вирішуватися з огляду на суб`єктний склад його сторін та характер спірних правовідносин у порядку господарського судочинства.

За результатом касаційного перегляду справи № 200/606/18 Велика Палата Верховного Суду постановою від 22 червня 2021 року змінила

мотивувальні частини судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову фізичної особи до банку, приватного нотаріуса про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на земельну ділянку. Суд касаційної інстанції вказував, що позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку не відповідають належному способу захисту у цій справі.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року

у справі № 263/6022/16-ц залишено без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, якими визнано незаконним і скасовано рішення міської ради про припинення права оренди земельної ділянки фізичної особи та надання земельної ділянки іншій фізичній особі. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що після переходу до позивача права власності на гараж договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно, припинив дію щодо фізичної особи (у якої це майно перебувало

в оренді), однак діє на тих самих умовах стосовно позивача як нового власника гаража.

Скасовуючи судові рішення у справі № 629/4628/16-ц (про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів) та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 23 травня 2018 року дійшла висновку, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлені відповідачем доводи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема щодо площі земельних ділянок для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки. Суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.

За результатом касаційного перегляду справи № 320/5877/17 (про стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаного доходу) Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 лютого 2019 року скасувала судові рішення, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова касаційного суду мотивована тим, що суди першої й апеляційної інстанцій хоч і зазначили, що відповідач користується земельними ділянками без достатніх правових підстав, проте дійшли хибного висновку про наявність підстав для застосування приписів глави 82 («Відшкодування шкоди») ЦК України та глави 24 ЗК України («Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам»). Апеляційний суд не дослідив надану відповідачем довідку Держгеокадастру, а також не оцінив доводи відповідача щодо приналежності однієї із земельних ділянок до державної власності та відсутності підстав для задоволення вимоги позивача в частині стягнення коштів за користування цією ділянкою.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 вказувала, що до спірних відносин мають застосовуватися положення щодо загальної позовної давності у три роки з часу, коли особа дізналась, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, тому господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що він сплинув 26 квітня 2009 року, тобто задовго до звернення прокурора

23 липня 2013 року до суду з даним позовом. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року

у справі № 923/466/17 скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано недійсним рішення селищної ради. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що Міністерство освіти і науки України як орган, якому підпорядкований державний навчальний заклад, та Херсонський державний університет як особа, якій належить право постійного користування спірною земельною ділянкою

з 2006 року, наділені правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права. Вважала необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про необхідність пред`явлення позову прокурором, де були

б об`єднані вимоги про визнання протиправними та скасування рішення селищної ради та вимоги про скасування правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення, яке селищна рада прийняла

з перевищенням повноважень.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви банку про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, Верховний Суду у постанові від 31 травня 2018 року у справі № 29/5005/17496/2011 вказував, що виділення окремих лотів з продажу житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, може призвести до неможливості реалізації майна боржника.

У справі № 907/68/18 товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з позовом до банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію цього банку, третя особа - реєстраційна служба, сільська рада, про визнання права власності на земельну ділянку, зобов`язання вчинити дії щодо внесення відповідного запису до державного реєстру. Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції. Під час розгляду справи встановлено, що позивач за результатами аукціону придбав об`єкт нерухомого майна - нижню станцію з канатно-крісельною дорогою та верхню станцію гірськолижного витягу; спірна земельна ділянка сформована як об`єкт права, являє собою єдиний окремий масив площею 1 га, на якому розташовано нерухоме майно позивача; банк набув право власності на цю земельну ділянку як іпотекодержатель при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження. Касаційний суд зазначив, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що

з набуттям позивачем права власності на зазначене майно до нього як до нового власника цього нерухомого майна перейшло право власності на спірну земельну ділянку.

Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18 (за позовом фізичної особи до сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю) скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем

і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Суд у повній мірі не перевірив доводи позивача, які він указував у позовній заяві, про те, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку.

Скасовуючи судові рішення у справі № 757/43705/19-ц (про захист честі, гідності та ділової репутації) та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року вказував, що судами не надано оцінки наданим відповідачем доказам щодо достовірності поширеної інформації, зокрема: заяві позивача про вчинені кримінальне порушення, роздруківці тексту виступу, в якому він цитував заяву позивача, роздруківці повідомлень позивача в телеграм-каналі та його обізнаності з цією справою.

За результатом касаційного перегляду справи № 734/1147/19 постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції

у нескасованій та незміненій частині та постанову апеляційного суду змінено в частині висновків про початок перебігу позовної давності, у решті зазначені судові рішення залишено без змін. Касаційний суд вказував, що враховуючи, що земельна ділянка перебувала у користуванні колгоспного двору, членом якого був також і позивач, після припинення колгоспного двору він як його колишній член та співвласник домоволодіння має право на участь у приватизації земельної ділянки, яка використовувалася членами цього колгоспного двору. Позивач як землекористувач спірної ділянки також мав право на отримання її у спільну власність. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах необхідно пов`язувати з моментом отримання у червні 2018 року відповіді на адвокатський запит, оскільки позивач мав довести, що він не міг раніше дізнатися про порушення своїх прав, чого, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, не доведено належними та допустимими доказами.

У справі № 910/18036/17 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до банку про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки, визнання договору припиненим. Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено без змін. Касаційний суд зазначив, що, надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами

з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень на них, суди попередніх інстанцій з огляду на те, що спірні рахунки позивача закриті відповідачем, дійшли обґрунтованого висновку, що договір банківського рахунку є припиненим, що в свою чергу узгоджується

з положеннями договору та з приписами глави 50 ЦК України щодо підстав, з якими закон пов`язує припинення зобов`язань.

Предметом позовних вимог у справі № 917/1307/18 є зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки. Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено в силі з мотивів, викладених у цій постанові. Суд касаційної інстанції констатував, що позивачем не доведено стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами договору поставки саме 27 березня 2018 року. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові.

У справі № 902/761/18 фермерське господарство звернулося до суду

з позовом до фізичної особи - підприємця про стягнення збитків, у тому числі упущеної вигоди, орендної плати за землю, зобов`язання зі сплати земельного податку. Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, у постанові від 18 листопада 2019 року вказував, що саме невиконання позивачем покладеного на нього процесуального обов`язку

з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди

і спричинило прогнозований процесуальний наслідок у вигляді відмови

в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/2101/17 (за позовом приватного акціонерного товариства до банка про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності) постанову апеляційного суду залишено без змін. Постанова касаційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, надавши оцінку представленим доказам та доводам учасників справи в сукупності, у тому числі дослідивши звіт про оцінку майна на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, а також мотивовано відхиливши висновок експертизи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушень вимог законодавства та умов іпотечного договору при набутті відповідачем права власності на предмет іпотеки за ціною, визначеною експертним звітом про оцінку майна. При цьому при оцінці вказаного звіту про оцінку судом окремо відзначено, що оцінювач не був допущений позивачем на територію розташування об`єкта оцінки, а тому мав можливість здійснити лише огляд зовнішнього вигляду майна, що безпосередньо зазначено у самому звіті про оцінку.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду у справі № 703/3848/16-ц за позовом про припинення права колективної власності на земельну ділянку та визнання державного акту на право колективної власності на землю недійсним і таким, що втратив чинність, Верховний Суд у постанові

від 14 листопада 2019 року вказував, що апеляційний суд, повно та всебічно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, установивши, що припинення сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю не припинило право колективної власності членів підприємства, а тому земельна ділянка не належить до земель запасу,

а також те, що питання про віднесення земель до певної категорії та зарахування їх до земель запасу відноситься до повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а не до повноважень суду, дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні заявлених позивачами у справі вимог.

Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 816/1618/17 cкасовано державну реєстрацію земельної ділянки; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області виключити з Державного земельного кадастру запис щодо державної реєстрації земельної ділянки. Касаційний суд вказував, що, здійснюючи державну реєстрацію земельної ділянки, державний кадастровий реєстратор не перевірив відповідність поданих документів вимогам законодавства, зокрема не встановив, що земельна ділянка перебуває

у колективній власності приватного сільськогосподарського підприємства, хоча міг і повинен був це виявити. Спір виник щодо законності формування земельної ділянки та її державної реєстрації відповідачем, а отже спір

є публічно-правовим і розглядається в порядку адміністративного судочинства.

Предметом позовних вимог у справі № 6-2цс15 є поділ земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії. Скасовуючи судове рішення та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України у постанові від 11 лютого 2015 року вказував, що володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при застосуванні

статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу № 6-2225цс16 (про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою) на новий розгляд, Верховний Суд України у постанові від 12 жовтня 2016 року зазначав, що суд першої інстанції, встановивши, що позивач набула право власності на торговий павільйон згідно з договором купівлі-продажу від 01 червня

2010 року, належним чином не дослідив зміст цього договору, не з`ясував чи виділялась попередньому власнику торгового павільйону земельна ділянка для обслуговування цього нерухомого майна, якщо так, то у яких розмірах й коли була виділена земельна ділянка та чи перейшло за договором

купівлі-продажу нерухомості право на земельну ділянку до нового власника торгового павільйону; не встановив площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування торгового павільйону. Суд першої інстанції не з`ясував чи є торговий павільйон конструкцією з фундаментом, тобто чи є об`єктом нерухомого майна, або чи є рухомою конструкцією без фундаментна

(з металу тощо), з можливістю його демонтажу.

Верховний Суд України постановою від 13 квітня 2016 року скасував оскаржувані судові рішення, справу № 6-253цс16 направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова касаційного суду мотивована тим, що суди, встановивши, що позивач набула право власності на базу відпочинку згідно з договором купівлі-продажу від 29 грудня 2004 року, належним чином не дослідили зміст цього договору, не з`ясували, чи не звертався попередній власник до відповідного повноважного органу (сільради, райдержадміністрації) з відповідною заявою про надання земельної ділянки необхідної для обслуговування бази відпочинку, чи виділялась товариству

з обмеженою відповідальністю як попередньому власнику бази відпочинку земельна ділянка для обслуговування цього нерухомого майна, якщо так, то у яких розмірах й коли була виділена земельна ділянка та чи перейшло за договором купівлі-продажу нерухомості право на земельну ділянку новому власнику бази відпочинку.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права

у спірних правовідносинах, враховуючи таке.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього

висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Проте відсутні підстави, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо спірного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, тому відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 14 вересня 2020 року у справі № 291/1009/18.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відсутній висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах

з огляду на таке.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

При цьому позивач не вказував щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду

від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди неправильно оцінили висновок судової експертизи від 12 березня 2020 року, враховуючи наступне.

Так, відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відхилення висновку судової експертизи, оскільки експертиза від 12 березня 2020 року проводилась на підставі, зокрема, копії з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі її в оренду, площею

28,7881 га для обслуговування господарських будівель ТОВ «Вертокиївка»

(а не ТОВ «Вертокиївка-Хміль») на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 2011 року, розробленого ТОВ «Підприємство «Житомирземпроект», який не затверджено відповідно до статті 118 ЗК України, за відсутності координат поворотних точок та ґрунтувалась не на категоричному встановленні певних обставин,

а на припущеннях, про що свідчать вислови експерта - орієнтовно, ймовірно, не вбачається за можливе. Експерт встановив розмір огородженої земельної ділянки, яку здійснив позивач, проте правомірність обсягу площі і конфігурації земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства не доведена та експертом не встановлена.

Аналіз оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди надали належну оцінку вищевказаному експертному висновку у сукупності з іншими доказами відповідно до статей 89 110 ЦПК України.

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів по суті заявлених вимог. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 396, 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

«Вертокиївка-Хміль»залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 вересня

2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук