Постанова

Іменем України

15 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 279/3625/22

провадження № 61-8096св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Івчук Станіслав Станіславович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Коваленко В. П. від 17 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,від 18 квітня 2023 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Івчук С. С., про розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим,що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна баба ОСОБА_3 , яка до смерті проживала у квартирі АДРЕСА_1 .

15 квітня 2019 року за життя ОСОБА_3 склала заповіт на її ім`я (раніше було прізвище ОСОБА_3 ), за яким все майно, з чого б воно не складалося, заповіла їй. Вказаний заповіт був нотаріально посвідчений.

Позивачка зазначала, що після смерті баби вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом та дізналася, що 08 січня 2021 року між бабою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, за умовами якого останній передана належна бабі квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 стверджувала, що відповідачка не виконувала умов договору довічного утримання, не приходила до ОСОБА_3 , не забезпечувала її харчуванням і доглядом, не сплачувала рахунки, не приймала участі у похованні баби. Стверджувала, що все це робила вона. Вважає, що наявні підстави для розірвання вказаного договору довічного утримання.

Із урахуванням зазначеного, позивачка просила розірвати договір довічного утримання від 08 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , у зв`язку з неналежним його виконанням, скасувати його державну реєстрацію та стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямКоростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір довічного утримання був укладений у належній формі, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Відчужувач ОСОБА_3 померла, за її життя вона не порушувала перед судом питання про розірвання договору довічного утримання чи визнання його недійсним. Оскільки право на звернення до суду з вимогою про розірвання договору довічного утримання має лише відчужувачспірної квартири, а у зв`язку смертю відчужувача договір довічного утримання припинився, то спірна квартира на день смерті не належала відчужувачу й не могла входити до складу спадщини та не може перейти спадкоємцю

ОСОБА_4 за заповітом. ОСОБА_1 не є стороною спірного договору довічного утримання, а тому не може ставити питання перед судом про його розірвання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня

2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки пунктом 15 договору довічного утримання визначено, що він може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов у судовому порядку. Оскільки,

ОСОБА_1 не є стороною спірного правочину, вона не може ставити питання перед судом про його розірвання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

26 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №509/513/16-ц, від 29 серпня

2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 19 червня 2019 року у справі

№ 759/501/17, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявницявказує, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки показам свідків, допитаних у судовому засіданні, та доказам, що потягло за собою постановлення неправосудного рішення. Вказує, що вона самостійно доглядала свою бабу в лікарні, піклувалася про неї та поховала за власні кошти, а відповідачка належним чином не виконувала умови договору довічного утримання, хоча мала можливість виконувати його умови щодо утримання ОСОБА_3 . Відповідачка не заперечувала, що вона позмінно працювала на залізниці, а тому постійно не могла змоги знаходитися біля хворої ОСОБА_3 , не мала можливості її догляди, окрім того була вагітною, а також не приймала участі у похованні ОСОБА_3 .

Заявниця стверджує, що її баба перед смертю мала намір розірвати договір довічного утримання у зв`язку із неналежним виконанням обов`язків відповідачкою. При вирішенні спору суди неправильно оцінили докази, які свідчать про неналежне виконання відповідачкою обов`язків за договором довічного утримання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. Вважає, що під час розгляду справи судами належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази, а позивачка не довела порушення її прав оспорюваним договором довічного утримання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 квітня 2019 року ОСОБА_3 склала заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Івчук С. С., згідно з яким усе майно, де б воно не було та з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, заповіла ОСОБА_6

08 січня 2021 року між ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувачем) укладений договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу

Івчук С. С. та зареєстровано в реєстрі за № 68.

Згідно з умовами договору ОСОБА_3 передає у власність, а

ОСОБА_2 отримує у власність квартиру

АДРЕСА_1 , та взамін чого ОСОБА_2 зобов`язується забезпечувати відчужувача доглядом (харчуванням, придбанням одягу, забезпечення особистої гігієни), надання матеріальної допомоги для придбання ліків та оплати медичних послуг і процедур у випадку хвороби та перебування ОСОБА_3 у стаціонарі; організація поховання відчужувача у разі її смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що 28 січня 2021 року складено відповідний актовий запис № 160, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 , який є батьком позивачки ОСОБА_1 та сином покійної ОСОБА_3 .

Показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнані такими, що не мають правового значення для вирішення питання щодо наявності підстав для розірвання спірного правочину.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України)

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).

Положення частини першої статті 755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому, вирішуючи зазначене питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача є невиконання (неналежне виконання) набувачем тих обов`язків, які безпосередньо передбачені договором.

Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Отже відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов.

Водночас відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача.

Статтями 1216 1218 1220 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позов про розірвання договору довічного утримання пред`явлено спадкоємцем у серпні 2022 року після смерті у січні 2021 року відчужувача , і такий договір є припиненим на підставі частини другої статті 755 ЦК України.

У пункті 14 договору довічного утримання сторони визначили, що право власності на квартиру

АДРЕСА_1 , у набувача виникає з моменту державної реєстрації цього договору.

Цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін - у судовому порядку (пункт 15 договору).

Слід зазначити, що у пункті 17 договору довічного утримання сторони додатково погодили, що цей договір припиняється зі смертю відчужувача, що узгоджується із положеннями частини другої статті 755 ЦК України.

За життя баба позивачки - ОСОБА_3 , яка на підставі оспореного договору передала у власність відповідачці належну їй квартиру АДРЕСА_1 , не заявляла про неналежне виконання набувачем квартири умов укладеного договору.

Враховуючи, що після смерті баби позивачки - ОСОБА_3 договір довічного утримання припинив свою дію, а позивачка не є стороною оспореного договору, правові підстави для розірвання договору, який припинив свою дію, відсутні.

Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку поданим сторонами доказам, зроблено об`єктивні висновки про відмову у задоволенні позовних вимог.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права.

За встановлених у цій справі обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 17 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 18 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович