Постанова

Іменем України

26 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 279/3976/22

провадження № 61-7940св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Коростенська територіальна громада в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 року у складі судді Коваленко В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Коростенської територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна баба - ОСОБА_2 .

В серпні 2022 року при наведенні порядку в будинку, де проживала спадкодавець, вона в шафі з особистими речами знайшла сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0181649.

10 серпня 2022 року вона звернулася до приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Левківської Г. С. із заявою про прийняття спадщини за законом, однак листом вказаного приватного нотаріуса від 10 серпня 2022 року № 215/01-16 повідомлено, що нею пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини, а саме: не подано вчасно заяву про прийняття спадщини, а також не пред`явлені докази про постійне проживання разом із спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини. Рекомендовано для реалізації права звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

З урахуванням викладених обставин позивачка просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті двоюрідної баби - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом двох місяців із дня набрання судовим рішенням чинності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості, оскільки позивачка не довела, що мала об`єктивні та непереборні перешкоди на вчинення дій щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції помилково не звернув уваги на час відкриття спадщини та безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, в розумінні яких позивачка не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 травня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 10 липня 2023 року заявниця просила суд оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

01 серпня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 18 березня 2003 року.

Батьками позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Із копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 вбачається, що його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (рідна баба позивача).

Відповідно до архівної довідки Державного архіву Житомирської області від 22 грудня 2020 року № Б-4641/04-3 у книзі реєстрації актових записів про шлюб по Михайлівській сільраді Ушомирського (нині Коростенського) району за 1925 рік зазначено, що житель с. Кожухівка ОСОБА_6 «так у документі», 1898 року народження (місяць не зазначено), розлучений, та ОСОБА_7 «так у документі», ІНФОРМАЦІЯ_3 , вперше в шлюбі, за національністю українці, зареєстрували шлюб 21 листопада 1925 року. Запис реєстрації: № 26. Прізвища після реєстрації - ОСОБА_9 . Прізвище нареченої « ОСОБА_10 » змінено на « ОСОБА_11 » на підставі актового запису про народження за 1907 рік (дата внесення зміни не зазначена). Підстава: ф. Р - 5069, оп.2, спр.340, арк.120.

У метричній книзі реєстрації народжень по церкві Св. Архистратига Михаїла с. Михайлівка Овруцького повіту Волинської губернії (нині Коростенського району Житомирської області) за 1907 рік зазначено, що « ОСОБА_7 » «так у документі, текст російською мовою» народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дата хрещення: 21 жовтня 1907 року. Запис реєстрації: №41. Батько: « ОСОБА_13 » «так у документі, текст російською мовою». Мати: « ОСОБА_14 » «так у документі, текст російською мовою», обоє православного віросповідання.

Також, у метричній книзі реєстрації народжень по церкві Св. Архистратига Михаїла с. Михайлівка Овруцького повіту Волинської губернії (нині Коростенського району Житомирської області) за 1915 рік зазначено, що « ОСОБА_15 » «так у документі, текст російською мовою» народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 . Дата хрещення: 09 червня 1915 року. Запис реєстрації: №30. Батько: « ОСОБА_16 » «так у документі, текст російською мовою». Мати: « ОСОБА_14 » «так у документі, текст російською мовою», обоє православного віросповідання.

Із вищевикладеного вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (рідна баба позивачки) є рідними сестрами, а тому ОСОБА_2 (спадкодавець) доводиться ОСОБА_1 (позивачу) двоюрідною бабою.

Після смерті ОСОБА_2 залишилася спадщина, до складу якої, зокрема, увійшло право на земельну частку (пай), яке належала померлій на підставі сертифіката серії ЖТ № 0181649.

Приводом звернення ОСОБА_1 із позовом до суду послугував лист приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Левківської Г. С. від 10 серпня 2022 року № 215/01-16, у якому зазначається про те, що позивачка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини, оскільки не подала вчасно заяву про прийняття спадщини, а також не пред`явила докази про постійне місце проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою. Із посиланням на норми статей 1268 1269 1270 Цивільного кодексу України нотаріус роз'яснила право позивачки звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 рокув незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, визначенням предмета і підстав позову є виключною прерогативою позивача.

Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 826/4406/16, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 закінчився у вересні 2003 року, тобто до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно зі статтями 525 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

На відміну від ЦК України ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких двоюрідний онук (внучатий племінник)/двоюрідна онука (внучата племінниця) спадкодавця до спадкування за законом не закликалися.

Ураховуючи, що за нормами чинного на час відкриття спадщини законодавства (ЦК Української РСР) ОСОБА_1 не мала права на спадкування за законом майна померлої у 2003 році ОСОБА_2 (не відносилася до кола її спадкоємців), суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки права позивачки не порушені.

Доводи касаційної скарги про те, що справу було розглянуто судом першої інстанції за відсутності позивачки, яка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься заява позивачки від 27 жовтня 2022 року про розгляд справи без її участі (том 1, а.с. 24).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржені рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов