Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 279/5821/16-ц

провадження № 61-16619св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: територіальна громада в особі виконавчого комітету Щорсівської сільської ради Коростенського району Житомирської області, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Петровського, Земельний відділ Коростенської районної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року в складі судді Шульги О. М. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади виконавчого комітету Щорсівської сільської ради про встановлення факту належності спадкового майна, визнання права власності на спадщину у порядку спадкування за законом.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_1 , після смерті якого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 2,40 га, призначена для облаштування водойми. Вказана земельна ділянка знаходиться на території колгоспу імені Петровського в селі Щорсівка Коростенського району Житомирської області та належала померлому на підставі рішення Коростенського міського суду Житомирської області від 03 червня 1998 року в справі № 2-567.

Після ухвалення рішення суду, спадкодавець не звернувся до відповідних органів реєстрації та не отримав правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим вона не має можливості отримати в органах нотаріату свідоцтво про право на спадщину на це спадкове майно, про що свідчить відповідна відмова нотаріуса.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд:

встановити факт належності на праві власності ОСОБА_1 (чоловік позивача) водойми, яка знаходиться на земельній ділянці 2,40 га Коростенського відділення по прокату кінофільмів для вирощування риби, яка згідно з викопіюванням з планів землекористування знаходилась на території колгоспу імені Петровського (станом на дату звернення з позовом до суду Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Петровського), що за цільовим призначенням відноситься до земель водного фонду;

визнати за нею право власності на спадкове майно у вигляді водойми, яка знаходиться на земельній ділянці 2,40 га Коростенського відділення по прокату кінофільмів для вирощування риби, яка згідно з викопіюванням з планів землекористування знаходилась на території колгоспу імені Петровського (станом на дату звернення з позовом - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Петровського), що за цільовим призначенням відноситься до земель водного фонду, яка залишилось після смерті чоловіка позивача ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 06 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід цих прав в порядку спадкування може мати місце за наявності реєстрації права власності на земельну ділянку. Оскільки позивач не надала доказів того, що ОСОБА_1 дотримався зазначених вимог, тому в спадкодавця не виникло права власності на спірну земельну ділянку та відповідно таке право не перейшло до позивача у порядку спадкування.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку таке право не перейшло до позивача в порядку спадкування, оскільки ОСОБА_1 мав право на реєстрацію права власності, яке не використав, тому згідно з статтями 1218 1219 ЦК України позивач успадкувала право, яке мав спадкодавець.

Зважаючи на те, що нотаріус відмовив у оформленні спадкових прав, позивачу необхідно в судовому порядку встановити факт належності на праві власності спадкового майна за її чоловіком (спадкодавцем). Оскільки позивач не може отримати правовстановлюючі документи на ім`я спадкодавця, тому вона заявляла вимогу щодо визнання права власності на спадкове майно за спадкоємцем, що є ефективним способом захисту її прав.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_1 . Після його смерті приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Неборачко І. В. за заявою позивача завів спадкову справу № 27/2014.

Листом від 12 травня 2014 року Коростенська міська державна нотаріальна контора Житомирської області повідомила позивача про те, що у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,40 га призначену для облаштування водойми, яка належала померлому ОСОБА_1 на підставі рішення Коростенського міського суду Житомирської області від 03 червня 1998 року, їй відмовлено. Підставою для відмови є відсутність державного акта на вказану земельну ділянку та відсутність державної реєстрації права власності.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Частиною першою статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на рішення Коростенського міського суду Житомирської області від 03 червня 1998 року в справі № 2-567, відповідно до якого суд ухвалив «Визнати такою, що здійснилася угода, за якою ОСОБА_1 купив в Житомирській ВО «Кінопрокат» водойму, яка знаходиться на земельній ділянці площею 2,4 га Коростенського відділення по прокату кінофільмів для вирощування риби, 25.05.1992 року за 6738 руб та визнати за позивачем право власності на цю водойму».

Установивши, що ОСОБА_1 (чоловік позивача) за життя не набув і не зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку загальною площею 2,40 га, на якій знаходиться водойма, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірна земельна ділянка не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у вказаній редакції). Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Разом з цим суди не звернули належної уваги на зміст позовних вимог, оскільки звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 просила встановити факт належності на праві власності ОСОБА_1 (чоловік позивача) водойми та визнати за нею право власності на спадкове майно у вигляді водойми, яка знаходиться на земельній ділянці 2,40 га Коростенського відділення по прокату кінофільмів для вирощування риби.

Суди фактично зосередились на з`ясуванні наявності у позивача права на спадкування земельної ділянки, хоча предметом заявленого позову є визнання права саме на водойму розміщену на земельній ділянці. Суд першої інстанції не розглянув позовних вимог ОСОБА_1 у тому вигляді, як вони були сформульовані позивачем у прохальній частині позовної заяви, чим порушив вимоги частини першої статті 11 ЦПК України. Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, зазначені недоліки не виправив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки при ухваленні оскаржених судових рішень судами допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ці судові рішення належить скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 06 лютого 2018 року скасувати.

Справу № 279/5821/16-ц направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року та постанова Апеляційного суду Житомирської області від 06 лютого 2018 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук