ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року

м. Київ

справа № 279/619/19

провадження № 51-1813км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060300000004, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - 02 грудня 2020 року вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 2 місяці,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 13 листопада 2018 року за попередньою змовою між собою вчинили відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого.

Вироком місцевого суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 визнані винними у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та засуджено до покарання за вказаною нормою статті.

Короткий зміст оскаржених судових рішення

За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2021 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 визнано винними у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та засуджено за вказаною нормою статті до покарання у виді позбавлення волі:

- ОСОБА_7 строком на 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки ;

- ОСОБА_6 строком на 5 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання за вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2020 року, остаточно призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року вирок міськрайонного суду залишено без змін.

Судові рішення щодо ОСОБА_7 в касаційному порядку не оскаржуються.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , відносно якого матеріали виділені в окреме провадження у зв`язку з його смертю, обвинувачувалися в тому, що вони за попередньою змовою між собою, спрямованою на вчинення розбійного нападу, 13 листопада 2018 року приблизно о 20:00, у АДРЕСА_2 , відкрито викрали майно потерпілого ОСОБА_10 , із застосуванням насильства, яке виразилося у нанесенні ОСОБА_9 удару кулаком в ліву частину обличчя ОСОБА_10 , внаслідок якого останній впав на поверхню землі та втратив свідомість, що є небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, заподіяв тілесне ушкодження, яке згідно висновку судово-медичного експерта № 689 від 08 січня 2019 року відноситься до легкого тілесного ушкодження, що не потягло за собою короткочасного розладу здоров`я та заволоділи майном потерпілого на загальну суму 8499 гривень та з викраденим майном місце вчинення злочину покинули.

Вказані дії ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження в зв`язку з його смертю, органом досудового розслідування кваліфікувалися за ч. 2 ст.187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Суд першої інстанції з такими обвинуваченням не погодився та перекваліфікував дії ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на ч. 2 ст. 186 КК України.

У вироку суд зазначив, що оцінивши докази з точки належності, достовірності та взаємозв`язку пред`явлене обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачення за ч. 2 ст.187 КК України в наданих суду доказах підтвердження не знайшло, оскільки ні в ході досудового розслідування, ні в ході судового слідства не встановлено, що потерпілий втратив свідомість і обвинувачені здійснили розбійний напад.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_7 та ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст.186 КК України як умисні дії, які виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами допущені порушення вимог процесуального закону, зокрема судовий розгляд проведено неповно та однобічно, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, судами не надано належної оцінки показанням потерпілого та свідків. Стверджує, що його вину та причетність до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення не доведено наявними у справі доказами. Зазначає, що оскільки потерпілий не може показати, хто його збив з велосипеду, то це, на його думку, вказує на непричетність його до вчиненого кримінального правопорушення.

Окрім цього, стверджує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.

Вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам його апеляційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу, засуджений ОСОБА_7 , його захисник та прокурор заперечував проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до вищевказаної норми закону, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Мотиви Суду

Щодо тверджень засудженого ОСОБА_6 про недоведеність його причетності у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, то колегія суддів зазначає наступне.

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 . Вирок відповідає вимогам статей 370 373 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку ряд доказів, зокрема :

- показання самих засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які пояснили, що 13 листопада 2018 року погодилися на пропозицію покійного ОСОБА_9 заволодіти велосипедом потерпілого. В подальшому останній штовхнув потерпілого, який їхав на велосипеді та був у стані алкогольного сп`яніння, а після того як він впав і щось нерозбірливо говорив, вони забрали його майно та втекли;

- потерпілого ОСОБА_10 , який в суді першої інстанції пояснив, що 13 листопада 2018 року він разом із своїми товаришами відпочивав у кафе в АДРЕСА_2 . Попрощавшись з друзями, він сів на велосипед і поїхав додому. Раптом він почув удар, від якого впав на землю. В цей час почув крики незнайомих людей, обвинувачені розбіглись в різні сторони.

- свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що 13 листопада 2018 року він повертався у вечірній час до свого будинку на АДРЕСА_3 з гаража, побачив як на велосипеді їхав незнайомий йому чоловік, інший хлопчина повної тілобудови зненацька пхнув його, від чого останній упав з велосипеда і висловлювався нецензурною лайкою. В цей час підбігли ще двоє невідомих осіб, щось хватали і на його крик втекли, один із них сів на велосипед і поїхав. Він підійшов до потерпілого, запитав чи не потрібна допомога, на що останній відповів, що не потрібна, все добре.

Такі показання узгоджуються з письмовими матеріалами кримінального провадження, а саме: протоколами слідчих експериментів від 01 грудня 2018 року та 03 грудня 2018 року, згідно яких ОСОБА_6 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , детально розповіли та показали, як вони здійснили грабіж невідомої особи, який вийшов з кафе, перебував у стані алкогольного сп`яніння про те, що потерпілому було нанесено лише один удар саме покійним ОСОБА_9 , ніхто із них більше будь-яких ударів йому не наносив, вони мали єдине бажання викрасти велосипед; висновком експерта № 689 від 08 січня 2019 року згідно з яким потерпілого ОСОБА_10 мало місце тілесне ушкодження у вигляді садна по зовнішній поверхні верхньої треті правої гомілки на межі з колінним суглобом. Дане ушкодження утворилось внаслідок дії тупого твердого предмета, можливо при обставинах і в термін, що зазначені в ухвалі суду, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Будь-яких інших тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 не виявлено.

Так, суд першої інстанції, оцінивши наявні у матеріалах докази, надані стороною обвинувачення, допитавши обвинувачених, потерпілого та свідка, дійшов висновку, що оскільки в ході судового слідства не встановлено, що потерпілий втратив свідомість, то дії ОСОБА_6 , ОСОБА_12 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України, як умисні дії, які виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

У підсумку, колегія суддів вважає, що суди, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного і дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у його вчинені.

За таких обставин, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судами приписів статей 84 91 94 КПК України в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Отже, доводи засудженого про його непричетність у вчиненні кримінального правопорушення є неспроможними та спростовуються вищенаведеним.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, то вони є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.

При призначенні покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме класифікацію за ст. 12 КК України, згідно якою ч. 2 ст. 186 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів; дані про його особу: неодноразово судимий, на обліках у наркологічному і психоневрологічному диспансерах не перебуває; обставини, що пом`якшують покарання - молодий вік, складний сімейний стан, і обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочинів.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України, мотивувавши таке рішення.

Покарання, призначене ОСОБА_6 судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо призначеного покарання за матеріалами провадження не встановлено. За таких обставин слід визнати, що призначене ОСОБА_6 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових кримінальних правопорушень, а підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через його суворість, про що зазначається у касаційній скарзі, не вбачається.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, та обґрунтовано залишив її без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Порушень застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено.

Призначене покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З урахуванням викладеного, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а судові рішення- без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3