ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 280/10791/23

адміністративне провадження № К/990/25148/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Загороднюка А. Г., Радишевської О. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання здійснити виплати, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2024 (суддя - Богатинський Б. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 (колегія суддів у складі: Бишевської Н. А., Добродняк І. Ю., Семененка Я. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

19 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу премію за серпень 2023, передбачену Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), а також додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» (далі - Постанова № 168), за серпень 2023 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що у вересні 2023 року позивачу не виплачено премію та додаткову винагороду за серпень 2023 року. Жодних наказів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності або позбавлення премії та додаткової винагороди не вручалося. Підстави позбавлення виплат чітко не були зазначені відповідачем, але у відповідях було посилання здійснення позивачем правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП) - розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння в особливий період), факт наявності двох наказів від 29.08.2023 № 6135 та від 19.09.2023 № 6380. Документальні підстави для позбавлення премії та додаткової винагороди позивачу не відомі, крім того, що 27.08.2023 був складений Акт № 561 огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу, який став підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ДНЛ № 2/1229 від 27.08.2023 про військове адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 КУпАП. Позивач до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 172-20 КУпАП притягнутий не був. Належних та допустимих доказів того, що позивач перебував 27.08.2023 в стані алкогольного сп`яніння немає. Позбавлення позивача премії та додаткової винагороди за серпень 2023 року уважає протиправним.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з травня 2022 року мобілізований на військову службу та проходить військову службу у званні солдата, посада - водій 2 відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів, батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.08.2023 № 6135 про накладення дисциплінарних стягнень на військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 наказано накласти дисциплінарне стягнення «СУВОРА ДОГАНА» за такі порушення:

« 2.10 За порушення вимоги абзацу 5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, частини 3 статті 172-20 КУпАП в порядку статті 48 п. «в» Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накласти дисциплінарне стягнення «СУВОРА ДОГАНА» на наступних військовослужбовців:

солдата ОСОБА_1 , водія 2 відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , адміністративний протокол від 27.08.2023 ДНЛ № 2/1229 ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.

Помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальнику служби врахувати факт накладення дисциплінарного стягнення при нарахуванні премії за серпень 2023 року, та винагороди за серпень 2023 року, передбаченої Постановою № 168.

Помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи - начальнику служби фінансово-економічної служби позбавити премії в повному обсязі за серпень 2023 року та позбавити винагороди за серпень 2023 року, передбаченої Постановою № 168, солдата ОСОБА_1 , водія 2 відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 ».

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2024 № 1/45 ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 09.05.2022 по т. ч. У вересні 2023 року зараховано на картковий рахунок ПриватБанку: 6805,74 грн - грошове забезпечення за серпень 2023 року (утримано 14 748,60 грн премію в повному обсязі - сувора догана, ч. 3 ст. 172-20 КУпАП (наказ від 29.08.2023 № 6135), ПНСВ (наказ від 19.09.2023 № 6380). Виплата додаткової винагороди під час дії воєнного стану, згідно з Постановою № 168 за серпень 2023 року не здійснювалася, у зв`язку з невключенням військовослужбовця до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2023 № 6267 (вживання алкогольних напоїв (наркотичних та психотропних речовин) на території військової частини, виконання службових обов`язків в нетверезому стані (у стані наркотичного сп`яніння), наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2023 № 6135).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до Порядку № 260 премія належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас кожна з наведених у пункті 5 розділу ХVI Порядку № 260 обставин є самостійною підставою для позбавлення військовослужбовця премії на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання. Разом з тим, суд урахував, що є підставою для невиплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за місяць, у якому здійснено порушення, згідно з наказом командирів (начальників) військових частин щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць, що видається до 5 числа поточного місяця, які вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов`язки військової служби в стані алкогольного (наркотичного) сп`яніння, - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника). Суд установив, що, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.08.2023 № 6135 про накладення дисциплінарних стягнень на військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , на позивача накладено дисциплінарне стягнення та позбавлено премії в повному обсязі за серпень 2023 року та додаткової винагороди за серпень 2023 року. Суд урахував, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2023 № 6135 є чинним, правомірність прийняття відповідачем цього наказу не є предметом розгляду цієї справи. З цих підстав, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 і передати справу на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму статті 9 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а, а також у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 825/2845/15-а.

Крім того, скаржник зазначає, що на численні адвокатські запити відповідач не надав наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У відповідях на адвокатський запит підстави позбавлення позивача виплат чітко не було зазначено відповідачем. Також чітко не було зазначено вид дисциплінарного стягнення та їх кількість, не зазначено, за які правопорушення такі дисциплінарні стягнення були накладені, ким саме були прийняті накази від 29.08.2023 № 6135, від 19.09.2023 № 6380, на які йде посилання у відповідях на адвокатські запити. Як наслідок, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про нарахування та виплату спірної премії та додаткової винагороди, а також з проханням витребувати у відповідача всі накази та документи, які стали підставою для невиплати позивачу грошового забезпечення, для того, щоб надалі була можливість визначити предмет оскарження та уточнити свої вимоги до позивача, а саме скасувати спірні накази (або наказ). 31.01.2024 копію спірного наказу отримала представник позивача (разом з відзивом на позовну заяву, який надійшов і до суду також) та 06.02.2024 була подана заява про зміну предмету позову. Проте Запорізький окружний адміністративний суд 01.03.2024 одночасно повернув заяву про зміну предмету позову позивачу та відмовив у задоволенні позовних вимог на тій підставі, що питання правомірності наказу відповідача від 29.08.2023 № 6135 до предмету позову у цій справі не належить і, оскільки цей наказ є чинним та не скасованим, позивача правомірно позбавлено премії та додаткової винагороди за серпень 2023 року.

Скаржник уважає, що суд для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, відповідно до частини другої статті 9 КАС України, повинен був дослідити правомірність прийняття наказу від 29.08.2023 № 6135 з метою з`ясування всіх обставин у справі, прийняття обґрунтованого рішення та не спонукати позивача ініціювати подання інших позовних заяв у подальшому з метою захисту своїх інтересів, обґрунтовуючи пропуск строку на оскарження, та можливість захисту своїх інтересів в суді.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

01.07.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Загороднюка А. Г., Радишевську О. Р. для розгляду судової справи № 280/10791/23.

Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2025 закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктами 1, 3, 8 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;

Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належить, зокрема, премія.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 8 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Згідно з пунктом 1 розділу XVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Відповідно до пункту 2 розділу XVI Порядку № 260 розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків (пункт 3 розділу XVI Порядку № 260).

Пунктом 5 розділу ХVI Порядку № 260 передбачено випадки, коли військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова № 168.

За приписами пункту 1-1 Постанови № 168 установлено, що на період воєнного стану:

військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;

військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), затвердженого керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Розмір додаткової винагороди за конкретними категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням заінтересованих центральних органів виконавчої влади та державних органів.

Відповідно до пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Згідно з положеннями пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода згідно з Постановою № 168.

Пунктами 8, 9 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Відповідно до пункту 14 розділу XXXIV Порядку № 260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які, зокрема, вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов`язки військової служби в стані алкогольного (наркотичного) сп`яніння,- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд виходить із такого.

За змістом касаційної скарги скаржник указує на те, що відповідачем у відповідях на адвокатський запит чітко не було зазначено підстав позбавлення позивача виплат, вид дисциплінарного стягнення та їх кількість, не зазначено, за які правопорушення такі дисциплінарні стягнення були накладені, ким саме були прийняті накази від 29.08.2023 № 6135, від 19.09.2023 № 6380, у зв`язку з чим, у нього не було можливості визначити предмет оскарження та уточнити свої вимоги до відповідача, а суд для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просив, відповідно до частини другої статті 9 КАС України, повинен був дослідити правомірність прийняття наказу від 29.08.2023 № 6135 з метою з`ясування всіх обставин у справі, прийняття обґрунтованого рішення та не спонукати позивача ініціювати подання інших позовних заяв у подальшому з метою захисту своїх інтересів, обґрунтовуючи пропуск строку на оскарження, та можливість захисту своїх інтересів в суді.

З аналізу вказаних норм законодавства можна дійти висновку, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно, визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову), є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Водночас суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).

У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Указаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на неможливості виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в цьому випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а, від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/1457/17, від 11.12.2018 у справі № 802/295/17-а, від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а тощо.

До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 264/4263/16-ц).

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, частиною другою статті 9 КАС України встановлено виключення у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанови Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18, від 05.05.2022 у справі № 810/973/18).

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні. При цьому, повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.

Відповідно до матеріалів справи, звертаючись до суду із позовом, позивач просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу премію за серпень 2023 року, передбачену Порядком № 260, а також додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за серпень 2023 року.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.01.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

06.02.2024 представник позивача подав до Суду заяву про уточнення позовних вимог (заяву про зміну предмету позову).

Водночас, як свідчать матеріали справи, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2024, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024, повернуто без розгляду заяву про уточнення позовних вимог (заяву про зміну предмету позову), подану представником позивача, якою позивач, серед іншого, доповнив позовні вимоги новими - про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.08.2023 № 6135 (в частині), який не був предметом первинного позову, та про існування якого, як підстави для невиплати позивачу премії та додаткової винагороди за серпень 2023 року, достеменно було відомо представнику позивача під час звернення до суду.

Інших письмових заяв від позивача про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, поданих у порядку частини першої статті 47 КАС України, матеріали справи не містять.

Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2023 № 6135 є чинним, правомірність прийняття відповідачем цього наказу не є предметом розгляду цієї справи.

З огляду на наведене, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд першої інстанції для повного захисту прав позивача мав дослідити правомірність наказу відповідача від 29.08.2023 № 6135.

Отже, ураховуючи приписи Порядку № 260, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у відповідача були наявні підстави для невиплати позивачу премії та додаткової винагороди за серпень 2023 року, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2023 № 6135, згідно з яким на ОСОБА_1 за порушення вимог абзацу 5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, частини третьої статті 172-20 КУпАП (розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів) в порядку статті 48 пункту «в» Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана» та позбавлено премію в повному обсязі за серпень 2023 року та винагороди, передбаченої Постановою № 168, за серпень 2023 року.

Щодо доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано статтю 9 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а, а також у постанові Верховного суду від 31.01.2019 у справі № 825/2845/15-а, Суд зазначає таке.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, у яких є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Проаналізувавши правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у справах № 752/18396/16-а, № 825/2845/15-а у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а отже, застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, Суд уважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Так, у постанові від 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а (провадження № К/9901/15394/18) предметом спору є зобов`язання вчинити певні дії з розгляду заяви про призначення пенсії. Верховний Суд у цій справі із оскаржуваної постанови суду першої інстанції встановив, що представником відповідача лише в судовому засіданні було долучено до матеріалів справи розпорядження від 13.10.2016 О/р № 32205/9, яким залишено без розгляду зазначену вище заву позивача. У зв`язку з чим, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову із виходом за межі позовних вимог, посилаючись на те, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

У постанові від 31.01.2019 у справі № 825/2845/15-а (провадження № К/9901/8459/18) предметом спору є визнання протиправною бездіяльність податкового органу щодо невчинення заходів, які передбачені під час проведення процедури адміністративного оскарження за скаргою про скасування грошових зобов`язань, що є транспортним податком з фізичних осіб, які визначені в податковому повідомленні-рішенні. У цій справи Верховний Суд зазначив, що задоволення судом лише позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків та не відновило порушене право позивача, оскільки рішення контролюючого органу, яке створює для позивача правові наслідки залишається чинним та узгодженим в повному обсязі, що створює передумови для повторного звернення до суду з тих самих підстав. Суд зі змісту прохальної частини позову встановив, що позивачем, як наслідок, і судами фактично ототожнено спірну бездіяльність з оскарженням рішення (рішення про залишення скарги без розгляду), у зв`язку з чим, Верховний Суд дійшов висновку, що судами належним чином не з`ясовано змісту позовних вимог та головне - предмету спору, що призвело до обрання неправильного способу захисту.

Натомість у справі, що розглядається предметом позову є лише зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію і додаткову винагороду за серпень 2023 року. Як встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, наказ відповідача від 29.08.2023 № 6135 є чинним, правомірність прийняття відповідачем цього наказу не є предметом розгляду цієї справи.

Отже, результат вирішення у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз указаних справ свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже, й різні висновки, яких дійшли суди.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу відповідно до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.Г. Загороднюк О.Р. Радишевська