№ 280/1233/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року

м. Київ

справа № 280/1233/22

адміністративне провадження № К/990/743/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Уханенка С.А.,

суддів: Кашпур О.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року (головуючий суддя - Малиш Н.І, судді - Баранник Н.П., Щербак А.А.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - ТУ ДСА України в Запорізькій області), ДСА України, в якому просив: визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування та виплати йому, як судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області, суддівської винагороди за січень- грудень 2021 року, обчисленої, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн; зобов`язати ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати йому, як судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області суддівської винагороди за період з 01 січня по 31 грудня 2021 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язати ТУ ДСА в Запорізькій області нарахувати та виплатити йому суддівську винагороду за період з 01 січня по 31 грудня 2021 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

2. Позов обґрунтовано тим, що, починаючи з січня 2021 року розмір його суддівської винагороди обчислено, виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік". Проте, положеннями частин другої, третьої статті 135 Закону України 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) передбачено інший порядок для визначення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується під час розрахунку суддівської винагороди. Ці норми мають пріоритет і не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами. Посилаючись на те, що під час прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу, визначених Конституцією України та Законом №1402-VIII гарантій незалежності судді, а статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет 2021 рік", визначено іншу розрахункову величину, через що розмір його суддівської винагороди безпідставно зменшено, позивач просив суд задовольнити позов.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

3. Указом Президента України від 25 лютого 2004 року №1540/2004 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області.

4. Наказом голови Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 12 січня 2005 року №2 «Про призначення судді ОСОБА_1 » позивача зараховано до складу Новомиколаївського районного суду та вирішено вважати таким, що з 12 січня 2005 року приступив до виконання своїх обов`язків.

5. Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року №2349-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області безстроково.

6. Виходячи з приписів, установлених статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" у період з 01 січня по 31 грудня 2021 року ТУ ДСА України в Запорізькій області нарахувало та виплатило позивачу суддівську винагороду, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, у розмірі 2102,00 грн.

7. Не погоджуючись з розміром виплаченої йому суми суддівської винагороди, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного права.

8. Предметом спору у цій справі є правильність обчислення суддівської винагороди за січень - грудень 2021 року.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, нарахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. Зобов`язано ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня по 31 грудня 2021 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано ТУ ДСА України в Запорізькій області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01 січня по 31 грудня 2021 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено.

10. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, зокрема, послався на висновки Верховного Суду, сформовані у справах №№400/2031/21 та 360/503/21, обставини яких є подібними до спірних правовідносин. Так, у цих справах Суд указав, що питання виплати суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Однак, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII. Ураховуючи те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

11. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові.

12. Перевіряючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у справі №200/9195/19-а. Так, у цій справі Велика Палата Верховного Суду указала, що згідно із частиною дев`ятою статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Таким чином, Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Водночас, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Тому інший Закон встановлює розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді, норми якого і застосовуються з частиною третьою статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, як територіальний орган ДСА України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а оскільки на час розгляду справи, положення статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" неконституційними не визнавались, підстави для її незастосування у відповідача відсутні.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін

13. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

14. Заявник зазначив, що вирішуючи спір, суд неправильно застосував норми статті 135 Закону №1402-VIII, якими врегульовані питання виплати суддівської винагороди.

15. Так, на його думку, помилкове тлумачення судом апеляційної інстанції положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України", не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Верховного Суду у справах №№400/2031/21 та 360/503/21.

16. Також, ОСОБА_1 посилається на те, під час вирішення спору, суд апеляційної інстанції не урахував правові позиції Конституційного Суду України стосовно гарантій незалежності суддів, висловлені у рішеннях, прийнятих у справах №№5-рп/2002, 19-рп/2004, 8-рп/2005, 6-рп/2007, 10-рп/2008, 19-рп/2004, 3-рп/2012, 11-рп/2018. Зокрема, щодо пріоритетності норм спеціального закону стосовно загальних норм.

17. У касаційній скарзі заявник наголошує, що суд апеляційної інстанції неправильно трактує положення статті 135 Закону №922-VII в частині визначення розрахункової складової при обчисленні базового розміру посадового окладу судді місцевого суду.

18. Водночас, ОСОБА_1 указує, що судове рішення не відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформованій щодо питань матеріального забезпечення суддів. Так, зокрема, у справі «Зубко та інші проти України» у рішенні від 26 квітня 2006 року (заяви №№ 3955/04, 5622/04, 538/04 та 11418/04) ЄСПЛ зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

19. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Підставою відкриття касаційного провадження є перевірка відповідності висновків суду апеляційної інстанції на предмет урахування ним висновків Верховного Суду, сформованих у справах №400/2031/21 та 360/503/21 щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у подібних правовідносинах.

20. У відзивах на касаційну скаргу ДСА України та ТУ ДСА в Запорізькій області просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Відповідачі зазначають, що відповідно до вимог статті 148 Закону №1402-VIII засади фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Враховуючи те, що положення статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" є чинними і неконституційними не визнавалися, ДСА та його територіальний підрозділ, виконуючи функції розпорядників бюджетних коштів, діяли відповідно до вимог чинного законодавства та в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

21. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Так, статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

23. У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

24. Статтею 4 Закону №1402-VIII установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

25. Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

26. За правилами частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

27. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду- 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

28. Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.

29. Так, частинами третьою, четвертою статті 148 Закону №1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України . Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

30. За приписами частини першою статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

31. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

32. Відповідно до статті 46 Конституції України, Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон №966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

33. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

34. За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

35. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження (частина третя статті 4 Закону №966-XIV).

36. За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

37. Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, , інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

38. Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

39. Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 БК України).

VI. Позиція Верховного Суду

40. Перевіряючи мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції та аналізуючи аргументи ОСОБА_1 , наведені ним на спростування цих мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду, сформованих у справах №400/2031/21 та 360/503/21 щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у подібних правовідносинах, з огляду на таке.

41. Так, у мотивувальній частині постанови, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у справі №200/9195/19-а, обставини якої він визначив, як подібні до спірних правовідносин. Разом з тим, у справі №200/9195/19-а Судом вирішувалося питання правильності розрахунку територіальним органом ДСА України суддівської винагороди, проведеного після набрання законної сили рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі № 11-р/2018. І у цьому спорі Велика Палата Верховного Суду надавала оцінку правильності застосування судом положень частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), які були визнанні неконституційними за указаним рішенням Конституційного суду України. Оскільки предметом позову у цій справі була суддівська винагорода, яку на думку позивачів, необхідно було обчислювати на основі мінімальних заробітних плат, а не виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у справі №200/9195/19-а не є застосовними до спірних правовідносин.

42. Натомість у справах №400/2031/21 та 360/503/21, обставини яких є подібними до цього спору, Верховний Суд висловив наступну правову позицію щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

43. Так, у справі №360/503/21, на висновки якої правильно послався суд першої інстанції, Верховний Суд указав, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення і визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом . Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. Суд зазначив, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Також у своїй постанові, Суд указав, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів констатувала, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.

44. Аналогічні висновки Верховний Суд сформував і у справі №400/2031/21.

45. Водночас, у справах №№400/2031/21 та 360/503/21 Суд дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Разом з тим,, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв?язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

46. Ураховуючи те, що у цій справі ДСА має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

47. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

48. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

VІI. Судові витрати

49. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року скасувати.

3. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року залишити в силі.

4. Судові витрати не розподіляються.

5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська