П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 280/1334/19

Провадження № 11-823апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року (суддя Татаринов Д. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року (судді Чепурнов Д. В., Сафронова С. В., Мельник В. В.) у справі № 280/1334/19 за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про визнання дій протиправними й зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, у якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача, що полягають у порушенні статті 129 Конституції України, статей Цивільного процесуального кодексу України, статей 321 1225 Цивільного кодексу України, Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, а саме: «ухвалення рішення від 20 листопада 2012 року з померлим ОСОБА_2 » та визнання права власності на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку з 10 листопада 2006 року;

- зобов`язати Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області визнати недійсним право власності на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку з 10 листопада 2006 року як безпідставно набуте на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області;

- стягнути з відповідача на користь позивачки 634,12 грн.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області при розгляді цивільної справи № 2-421/2012 за позовом ОСОБА_3 допустив порушення норм процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права, а саме: застосував закон, який не підлягав застосуванню, неповно і необ`єктивно з`ясував обставини справи, надавши їм неналежну оцінку, а відтак ухвалив незаконне судове рішення. До того ж відповідач своїм протиправним рішенням стягнув з ОСОБА_1 як інваліда ІІ групи на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 549,20 грн. При цьому державний виконавець стягнув з пенсії позивачки, окрім вказаної суми судових витрат, витрати за виконавчі дії та виконавчий збір, а всього - 634,12 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 01 квітня 2019 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

4. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 04 червня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

5. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спірні правовідносини не містять ознак публічно-правового спору, тому цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Питання, які пов`язані з незгодою сторони судового процесу з рішенням суду, мають вирішуватися в апеляційному порядку за правилами підсудності відповідного процесуального закону.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої послалася на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

7. На думку скаржниці, цей спір є публічно-правовим, а відтак має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

8. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи

9. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.

Рух касаційної скарги

10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 липня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 08 серпня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням позивачкою судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також зважаючи на характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

12. Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою ОСОБА_1 з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року в цивільній справі № 2-421/2012. Водночас позивачка просить зобов`язати Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області визнати недійсним право власності на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу жилого будинку з 10 листопада 2006 року як безпідставно набуте за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

13. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

14. На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

15. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

16. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

17. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

18. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

20. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

22. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

23. Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 оскаржує дії Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області при постановленні рішення від 20 листопада 2012 року в цивільній справі № 2-421/2012.

24. Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

25. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

26. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

27. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

28. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

29. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

30. Оскільки предметом позову в цій справі є дії Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області при постановленні рішення від 20 листопада 2012 року в цивільній справі № 2-421/2012, тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, то такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.

31. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

32. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

33. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

34. Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

35. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, а тому правильно відмовив у відкритті провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

37. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

38. Оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржниця не спростувала, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна В. В. Пророк

В. В. Британчук Л. І. Рогач

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко