ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 280/2150/19
адміністративне провадження № К/9901/3775/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Жука А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 5 серпня 2019 року
(головуючий суддя Лазаренко М.С.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року (головуючий суддя Сафронова С.В., судді: Мельник В.В., Чепурнов Д.В.)
у справі №280/2150/19
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування рішення,
I. РУХ СПРАВИ
1. Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
-визнати протиправними дії відповідача щодо призупинення йому виплати грошового забезпечення з 18 лютого 2019 року, направлення матеріалів службового розслідування до військової прокуратури Запорізького гарнізону та начальнику Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку, не виплаті щомісячної премії за лютий-березень та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді "сувора догана";
-визнати протиправним та скасувати пункти 2, 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №344 від 1 березня 2019 року "Про результати службового розслідування";
-визнати протиправним та скасувати пункти 2, 2.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №436 від 21 березня 2019 року "Про результати службового розслідування";
-зобов`язати здійснити нарахування та виплату щомісячної премії за лютий-березень 2019 року на користь позивача та стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 14 лютого 2019 року СВК 32 ВЧ НОМЕР_2 йому, як військовослужбовцю ЗСУ, учаснику бойових дій, який потребує санаторно-курортного лікування, була надана безоплатно санаторно-курортна путівка Міністерства оборони України до центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Трускавецький» з датою заїзду 15 лютого 2019 року терміном на 21 день.
3.14 лютого 2019 року він особисто подав рапорт командиру на відпустку з виплатою грошової допомоги на оздоровлення з додаванням до вказаного рапорту копії путівки та медичної довідки. Подаючи рапорт та добросовісно сподіваючись на виконання командиром обов`язків, покладених на нього діючим законодавством, він 15 лютого 2019 року виїхав до центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Трускавецький», де і проходив лікування до 7 березня 2019 року
4.Таким чином, його знаходження на документально оформленому лікуванні, є поважною причиною відсутності на службі. Вважає дії відповідача протиправними, а накази «Про результати службового розслідування» такими, що порушують його права та підлягають скасуванню.
5.Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 5 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
6. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6.Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 29 грудня 2017 року по 17 травня 2019 рік на посаді помічника командира з правової роботи - начальник юридичної групи, має статус учасника бойових дій.
7.14 лютого 2019 року СВК 32 ВЧ НОМЕР_2 позивачу, як військовослужбовцю Збройних Сил України, учаснику бойових дій, який потребує санаторно-курортного лікування, була надана безоплатно санаторно-курортна путівка Міністерства оборони України до центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Трускавецький» з датою заїзду 15 лютого 2019 року та датою від`їзду 7 березня 2019 рік.
8. 14 лютого 2019 року позивач особисто подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про надання щорічної основної відпустки за 2019 рік терміном на 30 діб з 16 лютого 2019 року (вих. №755 від 15 лютого 2019 року) з виплатою грошової допомоги на оздоровлення з доданням до рапорту копії путівки та медичної довідки.
9. Проте вищевказаний рапорт позивача, на підставі пункту 186 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», не був задоволений у зв`язку з тим, що згідно графіку відпусток на той час у щорічній відпустці за 2018 рік перебувала офіцер юридичної групи лейтенант юстиції ОСОБА_2 , тимчасово виконуюча обов`язки помічника командира з правової роботи, а відпустка майора юстиції ОСОБА_1 спланована на січень, липень 2019 року
10. В період з 18 лютого 2019 року по 11 березня 2019 року позивач самовільно залишив військову частину. Військовослужбовцю не надавалось право командиром військової частини - НОМЕР_1 залишати розташування військової частини.
11. По даному факту наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 лютого 20169 року №306 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування, відповідно до пункту 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, наказу Міністерства оборони України №608.
12. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №344 від 1 березня 2019 року «Про результати службового розслідування», встановлено:
- пунктом 2, в порядку пункту 15 абзацу 8 розділу 1 помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи-начальнику юридичної групи майору юстиції М`якенькому Ю.В. призупинити виплату грошового забезпечення з 18 лютого 2019 року;
- пунктом 3, заступнику командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення-начальнику відділення надати помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи, в порядку статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, копії матеріалів службового розслідування для направлення до військової прокуратури Запорізького гарнізону та начальнику Запорізького зонального відділу Військової служби правопорядку.
13. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №436 від 21 березня 2019 року «Про результати службового розслідування» встановлено: помічнику командира бригади з фінансово-економічної служби роботи, відповідно до Наказу МОУ №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, пунктом 2.1. в порядку пункту 5 абзацу 1 розділу 16, за невихід на службу без поважних причин, щомісячні премії за лютий-березень 2019 року, помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальнику юридичної групи, майору юстиції ОСОБА_1 не виплачувати,
- пунктом 3, за порушення вимог статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, на підставі пункту В статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних сил України майора юстиції ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності, а саме накласти дисциплінарне стягнення «сувора догана».
14. 4 квітня 2019 року позивач був ознайомлений з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №344 від 1 березня 2019 року «Про результати службового розслідування» та наказом командира військової частини НОМЕР_1 №436 від 21 березня 2019 року «Про результати службового розслідування».
15. Позивач, не погодившись з правомірністю дій відповідача та винесеними ним наказами звернувся з вказаним позовом до суду.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки останній всупереч інтересам служби, в умовах особливого періоду без дозволу командира самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , службові обов`язки не виконував, заходів для повернення на військову службу не здійснював, а отже відповідачем правомірно притягнуто його до дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом «в» статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Щодо стягнення моральної шкоди, суди зазначили, що вказана вимога позивача є похідною від вимог про визнання протиправними дій та наказів відповідача, а отже не підлягає задоволенню.
17. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясували всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Зазначає, що мав право на проходження санаторно-курортного лікування, та на відпустку через надання йому відповідної путівки, а отже вважає, що командир військової частини зобов`язаний був вжити усі заходи щодо повного використання незалежно від пори року виділеної йому санітарно-курортної путівки та не допустити затримання його виїзду до лікувального закладу. Вважає, що подавши рапорт про надання йому відпустки він добросовісно сподівався на виконання командиром своїх обов`язків і не повинний був чекати на погодження зазначеного рапорту, оскільки отримав усне погодження від керівництва. Крім того, позивач зазначає, що такими діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, що виразилась у моральних переживаннях у зв`язку з прийняттям протиправних наказів.
18. Представник відповідача надіслав відзив на подану касаційну скаргу у якій заперечував проти її задоволення, просив залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що позивач своїми діями створив такі умови, які перешкоджають дотриманню військової дисципліни в частині, підтримання у військовій частині порядку, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність. Вказує, що порушення вимог законодавства з боку командування військової частини при звільненні позивача не виявлено.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
20. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням військової служби та правовий статус військовослужбовця регулюються нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 20 грудня 1991 року №2011- XII, Указом Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», Наказу Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», Наказу Міністерства оборони України «Про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України» від 21 листопада 2017 року №608, Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту» від 29 листопада 2018 року №604, Наказу Міністерства оборони України від 4 листопада 2016 року №591 «Про затвердження Інструкції про організацію санаторно-курортного лікування, медичної та медико психологічної реабілітації у Збройних Силах України», Дисциплінарного статуту Збройних сил України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 року №548-ХІV.
21. Нормами статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призивом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб сержантського, старшинського і офіцерського складу.
22. Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
23. Відповідно до частини другої ататті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
24. Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
25. Згідно з пунктом 186 вказаного Положення, щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця. Щорічна основна відпустка надається військовослужбовцю з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин, часу використання відпусток у попередньому році, побажань і сімейних обставин військовослужбовця, висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
26. Відповідно до пункту 188 Положення, облік відпусток, що надаються військовослужбовцям, та постійний контроль за наданням відпусток згідно із затвердженими графіками відпусток здійснюються штабами військових частин. Накази командирів (начальників) військових частин про надання щорічних основних відпусток видаються не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком відпусток строку на підставі рапорту військовослужбовця, розглянутого його прямим начальником.
27. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, відповідно до графіку відпусток військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на 2019 рік відпустка позивача спланована на січень, липень 2019 року.
28. Таким чином, посилання скаржника на ту обставину, що він подав рапорт про надання відпустки у графік визначений військовою частиною спростовується наявними у матеріалах справи доказами, крім того слід зазначити, що у вказаний період у відпустці згідно графіку перебувала ОСОБА_2 .
29. Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на той факт, що він подавши рапорт про надання відпустки мав законні сподівання на виконання відповідачем своїх обовязків та не повинен був чекати на письмове погодження поданого ним рапорту, або на наказ про надання відпустки, колегія суддів зазначає таке.
30. Відповідно до пункту 8.11. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, про вибуття військовослужбовців у відпустку, відкликання із щорічних основних відпусток у випадках, визначених пунктом 192-1 Положення, та їх повернення з відпустки оголошується в наказі командира військової частини по стройовій частині.
31. Наказ командира військової частини по стройовій частині надання відпустки позивачу не приймався, оскільки рапорт було подано не в межах визначеного графіку відпусток, а отже період з 18 лютого 2019 року по 11 березня 2019 рік позивач самовільно залишив військову частину.
32. Самовільне залишення військової частини - є таке залишення частини або місця служби, що вчинено без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений надавати такий дозвіл.
33. Відповідно до пункту 15 абзацу 8 розділу І наказу Міністерства оборони України №260: "військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину або місце служби виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільно залишення військової частини або місця служби та поновляється з дня повернення".
34. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки позивач самовільно залишив військову частину з 18 лютого 2019 року, то відповідачем відповідно до норм чинного законодавства правомірно призупинено виплату грошового забезпечення.
35. Щодо позовних вимог позивача стосовно визнання протиправними та скасуваня пунктів 2, 3 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №344 від 1 березня 2019 року "Про результати службового розслідування" та визнаня протиправним та скасуваня пунктів 2, 2.1 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №436 від 21 березня 2019 року "Про результати службового розслідування" варто зазначити наступне.
36. Відповідно до підпункту "е" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов`язків.
37. Згідно з статтею 16 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
38. Статтею 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
39. Відповідно до частини 3 статті 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
40. Порядок накладення дисциплінарних стягнень на військовослужбовців, визначено статтями 83 - 84 Дисциплінарного статуту, згідно яких на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
41. Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту, після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
42. Враховуюче те, що позивач, всупереч інтересам служби, та порушуючи вимог статтей 3-6, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статті 1 Закону України «Про оборону України», статті 65 Конституції України, в умовах особливого періоду та без дозволу командира 18 лютого 2019 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , службові обов`язки не виконував, заходів для повернення на військову службу не здійснював, відповідачем правомірно притягнуто його до дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом «в» статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
43. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивача правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення ним військової дисципліни, самовільне залишення розташування військової частини, а отже прийняті відповідачем накази не підлягають скасуванню.
44. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно надано оцінку всім аргументам учасників справи у тій мірі, в якій це необхідно для правильного розуміння ухвалених судами рішень.
45. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
46. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
47. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345 350 356 КАС України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 5 серпня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
А.В. Жук