№ 280/2412/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 280/2412/21

адміністративне провадження № К/990/6106/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Мелітополь про визнання звільнення незаконним, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, прийняте у складі судді Татаринова Д.В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Семененка Я.В. (головуючий), Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Мелітополь, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26 лютого 2021 року №22 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов`язками;

1.3. стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2021 року по день винесення рішення суду;

1.4. стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень;

1.5. допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов`язками, та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на стягнення користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26 лютого 2021 року №22 о/с позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 01 березня 2021 року, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби. Вказано, що при звільнені позивача відповідачем було допущено низку порушень, зокрема, строків попередження про звільнення; підписання наказу т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, який не є суб`єктом призначення та керівником державної служби; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису фактично не відбулось; тощо. У зв`язку з наведеним, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та матеріальної шкоди.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 23 листопада 2018 року №23 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 27 листопада 2018 року, як обраного за конкурсом з випробувальним строком 6 місяців.

5. Вказаний наказ прийнято на підставі рекомендацій конкурсної комісії №2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань (протокол №48 засідання конкурсної комісії №2 від 17-18 жовтня 2018 року).

6. 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 відповідно до статті 36 Закону України «Про державну службу» складено Присягу державного службовця, що підтверджується відомостями з трудової книжки Позивача серія НОМЕР_1 .

7. Наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 28 листопада 2018 року №25 о/с ОСОБА_1 переведено на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.

8. Наказом Державного бюро розслідувань №153-ос від 28 травня 2019 року позивача визнано таким, що пройшов випробувальний строк при призначенні на державну службу та присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця.

9. Директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 18 листопада 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення (вих.№17-09/13633/9-23/2020 від 18 листопада 2020 року) у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі» та відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», попереджено про наступне скорочення посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 лютого 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої, четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу».

10. Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 20 листопада 2020 року.

11. В подальшому, 28 січня 2021 року позивачу було вручено попередження за вих.№17-09/425/9-23/2021 від 26 січня 2021 року, в якому зазначено, що відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі» та відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303дек «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року №43дек «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік», попереджено про наступне скорочення посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої, четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу».

12. Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 28 січня 2021 року.

13. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року №22 о/с позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року, з формулюванням: «у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби».

14. Позивач, не погодившись з прийнятим наказом №22 о/с про звільнення його з посади державної служби, звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

15. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено

16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що посада державної служби «слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», яку обіймав позивач, була виведена із штатного розпису, як були скороченні і усі інші посади державної служби «слідчих відділів». З цих підстав суди дійшли висновку про те, що у спірному випадку відбулося фактичне скорочення посад, у тому числі і посади, яку обіймав позивач. У свою чергу, скорочення посади є підставою для звільнення позивача у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

16.1. Суд також дійшли висновку про відсутність підстав стверджувати про наявність у відповідача обов`язку запропонувати позивачу, перед звільненням, будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі. Такі висновки обґрунтовані посиланням на положення Закону України «Про державну службу» (ч.3 ст.87 Закону), ч.6 ст.49-2 КЗпП України (в редакції Закону №378-ІХ), якими визначено право суб`єкта призначення, а не його обов`язок, пропонувати вакантні посади державним службовцям, які вивільняються.

16.2. Також суди дійшли висновку про безпідставність аргументів позивача про те, що наказ про його звільнення підписано не повноважною особою. З цього приводу, суди зазначили те, що оскаржуваний наказ підписано т.в.о ТУ ДБР у м.Мелітополі. у свою чергу, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та суб`єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу».

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

18. Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі позивач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

18.1. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування 14, 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопада 2015 року №794-VІІІ (у редакції Закону України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ), підпункту 4 пункту 3 "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03 грудня 2019 року №305-ІХ.

18.2. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що законодавець, відносячи Державне бюро розслідувань до державних правоохоронних органів, передбачив певні гарантії прав працівників - державних службовців, які були призначені за конкурсом на відповідні посади до набрання чинності змінами у Закон. Законодавча зміна статусу Державного бюро розслідувань із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган не свідчить про необхідність припинення служби позивача в даному органі, оскільки згідно із підпунктом 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019 (далі - Закон № 305-ІХ), Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов`язків Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (п. 4). Фактично даними нормами забезпечено збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури Бюро.

18.3. Скаржник також зазначає, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», не передбачено підстав звільнення через скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Таким чином, при прийняті Закону № 305-IX законодавець передбачив гарантії продовження здійснення повноважень працівниками Державного бюро розслідувань, у тому числі у разі визнання цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

18.4. Позивач вказує, що зміст наведеної норми (підпункту 4 пункту 3 «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 №305-ІХ) дозволяє її двояке трактування, що унеможливлює дійти однозначного висновку чи розповсюджується відповідна гарантія на працівників безстроково, чи обмежена моментом визначення посад посадами рядового і начальницького складу.

18.5. Позивач також посилається на те, що станом на день звільнення позивача з посади - 01.03.2021, що підтверджується матеріалами судової справи, в ТУ ДБР у м. Мелітополі були вакантні 60 посад, із них: 52 посади, що комплектуються особами рядового та начальницького складу (у тому числі слідчих та старших слідчих) та 8 посад державної служби. Однак, не зважаючи на це, відповідачем не запропоновано позивачу жодної рівнозначної посади та натомість прийнято дискреційне рішення щодо його незаконного звільнення.

18.6. Скаржник також просив врахувати, що законодавчо не існує жодних нормативно-правових актів, які б вказували на відмінність посади слідчого державної служби від посади слідчого рядового і начальницького складу (окрім порядку призначення останнього після проходження військово-лікарської комісії). До позивача, як слідчого ТУ ДБР у м. Мелітополі, який відповідно до ЗУ «Про Державне бюро розслідувань» пройшов конкурс на відповідну посаду слідчого, після проходження військово-лікарської комісії (відповідне направлення видає директор територіального підрозділу Державного бюро розслідувань) повинна була застосовуватись процедура переведення на визначену (заміщену) посаду рядового і начальницького складу слідчого ТУ ДБР у м. Мелітополі з присвоєнням спеціального звання майор ДБР (оскільки до проходження служби в Державному бюро розслідувань позивач проходив службу в Національній поліції та на день звільнення мав спеціальне звання майор поліції). З урахуванням особливого статусу слідчого, повноваження якого перш за все визначені саме КПК України, немає значення формальне віднесення посади слідчого в Державному бюро розслідувань до посади державної служби або до правоохоронного органу, оскільки внутрішні документи Державного бюро розслідувань щодо організації роботи ані звужують, ані розширюють обсяг наданих слідчому повноважень за КПК України. Позивач наголосив, що під час судового розгляду відповідачем не надано жодних доказів зміни правового статусу, обсягу завдань і основних функцій (передбачених зокрема ст. ст. 39 40 КПК України) саме слідчого відділу, посаду яку займав позивач.

18.7. Крім того, щодо питання можливості переведення позивача на рівнозначну посаду слідчого, скаржник зазначив, що нормами статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» прямо передбачена можливість переведення в системі Державного бюро розслідувань з однієї посаду на іншу. Зокрема, за результатами моніторингу офіційного сайту Державного бюро розслідувань встановлено, що переведення в системі Державного бюро розслідувань можливе, в тому числі з посади державної служби на посаду, що підлягає заміщенню особою рядового та начальницького складу.

19. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

20. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань»(далі - Закон «Про Державне бюро розслідувань»; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

23. Відповідно до статті 1 Закону «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

24. Згідно із частиною першою статті 9 Закону «Про Державне бюро розслідувань» систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

25. Частиною першою статті 10 Закону «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

26. Частиною п`ятою статті 14 Закону «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

27. Згідно із статтею 14-3 Закону «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

28. Частиною другою статті 20 Закону «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

29. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03 грудня 2019 року №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон №305-IX) працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

30. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».

31. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

32. Статтею 57 Закону № 889-VIII передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

33. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

VI. Висновок Верховного Суду

34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

36. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

37. Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо звільнення державного службовця, який займав посаду слідчого в органах ДБР, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців).

38. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про законність наказу про звільнення ОСОБА_1 від 26 лютого 2021 року №22 о/с. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із цим висновком з огляду на наступне.

39. Верховний Суд зазначає, що із прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, внесено зміни до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" відповідно до Закону України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ, який набрав чинності з 27 грудня 2019 року, внаслідок чого Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу.

40. Таким чином, відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" в редакції змін Законом України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

41. Приписами частини першої статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

42. Таким чином, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР.

43. Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу за для цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР.

44. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач проходив державну службу на посаді слідчого у Першому слідчому відділі (відділу із розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі.

45. Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020, затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

46. Відповідно до вказаного указу наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено нову структуру та штатну чисельність ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, а також цим наказом визнано, що наказ ДБР від 05 листопада 2019 року №308 «Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» втратив чинність.

47. З метою усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного та кадрового характеру, для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань як державного правоохоронного органу, в органах досудового розслідування розпочато поетапне заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.

48. Внаслідок реалізації наказів ДБР від 20.02.2020 №202дск та від 30 грудня 2020 №303дск, посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління. Була скорочена та виведена зі штатного розпису і посада державної служби «слідчого управління першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь», яку обіймав позивач.

49. Отже, у зв`язку із зміною правового статусу ДБР (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок внесення змін до штатного розпису.

50. Враховуючи зміну правового статусу ДБР та положення статті 14-3 Закону «Про Державне бюро розслідувань», Верховний Суд зазначає, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305-IX не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

51. Аналогічний висновок щодо тлумачення частини п`ятої статті 14 та статті 14-3 Закону №794-VIII неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 01 вересня 2022 року у справі №160/4335/21, від 03 листопада 2022 року у справі №240/20237/20, від 29 грудня 2022 року у справі №380/9230/21, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

52. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 18 листопада 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення. Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 20 листопада 2020 року. Крім цього, в подальшому позивачу було вручено попередження за вих.№17-09/425/9-23/2021 від 26 січня 2021 року. Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 28 січня 2021 року.

53. Так, пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.

54. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

55. На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

56. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

57. Водночас, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

58. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

59. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.

60. За ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIIІ, однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

61. Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.

62. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

63. Разом з цим Верховний Суд зауважує, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

64. Аналогічна правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 16 вересня 2022 року у справі №640/15938/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 380/4735/21.

65. Крім того, доводи скаржника зводяться також до твердження про порушення спірним наказом про звільнення позивача гарантій, передбачених підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ.

66. Згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР.

67. Аналіз наведеної правової норми у зіставленні з викладеними у цій постанові висновками Верховного Суду щодо особливостей переведення працівників ДБР на посади, які підлягають заміщенню рядовим та начальницьким складом, а також особливостей звільнення державних службовців у цій категорії спорів на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, дозволяє дійти висновку, що вона не передбачає соціально-трудових гарантій у сфері праці працівників ДБР, натомість визначає особливості виконання працівниками ДБР обов`язків за посадами слідчих, оперуповноважених ДБР, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, у перехідний період - до настання обставин, з яким законодавець пов`язує звільнення таких осіб відповідно до вимог Закону № 794-VIII, з урахуванням внесених цим Законом (Закон № 305-ІХ) змін.

68. Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

69. Водночас чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

70. Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

71. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 160/4335/21.

72. У спірному випадку, після набрання чинності Законом № 305-IX, позивач мав статус державного службовця та виконував обов`язки за посадою слідчого (слідчого у Першому слідчому відділі (відділу із розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі), до часу його звільнення, що не суперечить приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ.

73. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № Початок форми

380/10822/21.

74. Отже доводи скаржника у цій частині не дозволяють дійти висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

75. Також Верховний Суд зазначає, що позивач без будь-яких перешкод мав можливість взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад рядового і начальницького складу у системі ДБР на загальних засадах, в порядку визначеному статтею 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

76. Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX), колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо дотримання відповідачами встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.Кінець форми

77. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

78. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

79. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

VII. Судові витрати

80. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі №280/2412/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді О.В. Калашнікова

Н.М. Мартинюк