ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2021 року
м. Київ
справа №280/5330/18
адміністративне провадження №К/9901/23441/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду 04.07.2019 (колегія суддів: Чередниченко В.С., Іванов С.М., Панченко О.М.) у справі №280/5330/18 за позовом Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,
УСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 14 грудня 2018 року звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, згідно з яким просить визнати протиправною та скасувати постанову уповноваженої посадової особи відповідача №ЗП2085/6/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС від 15.11.2018 про накладення на позивача штрафу у розмірі 1005210,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що висновки відповідача щодо наявності ознак трудових відносин з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з якими укладено цивільно-правові договори, є помилковими.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року позов задоволено повністю.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати її та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у постанові суду, не відповідають обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Скаржник вказує, що правовідносини, які склалися між ДП «Запорізький облавтодор» та фізичними особам мають ознаки цивільно-правових, а укладені між ними угоди не визнані нікчемними.
Ухвалою Верховного Суду від 21.08.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що у період з 23.10.2018 по 25.10.2018 інспектором праці ГУ Держпраці у Запорізькій області було здійснено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складений акт № ЗП2085/6/АВ від 25.10.2018, яким встановлено порушення відповідною філією позивача ст. 24 КЗпП України, а саме: 9 осіб були допущені до роботи без укладання трудового договору, а саме допущено до роботи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , якими виконується трудова функція, яка передбачає виконання робіт за посадами (професіями) «сторож». Ця професія передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327: «сторож» - код професії за КП - 9152.
За зазначеними працівниками регулярно, починаючи з січня 2018 року по жовтень 2018 року укладались цивільно-правові договори. Предметом договорів є надання послуг сторожа, зазначені дії є процесом праці та не передбачають роботи з досягненням конкретного результату. При цьому, у вищевказаних договорах відсутні обсяги робіт. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначаються після закінчення роботи і оформлюються актами здавання-приймання виконаних робіт, на підставі яких провадиться їх оплата. Відповідно до наданих Актів прийому наданих послуг до цивільно-правових договорів, оплата здійснюється періодично, за місяць виконаної роботи, що зазвичай буває під час роботи по трудовому договору.
За результатами розгляду справи про накладення фінансових санкцій ГУ Держпраці у Запорізькій області за підписом заступника начальника прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 15.11.2018 №ЗП2085/6/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС, якою за порушення вимог ст. 24 КЗпП України на позивача відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 1005210,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав, що висновки про порушення позивачем трудового законодавства, зроблені відповідачем в акті щодо наявності трудових відносин, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим спірна постанова ГУ Держпраці у Запорізькій області №ЗП2085/6/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС від 15.11.2018, прийнята відповідачем на підставі встановлених актом порушень, є протиправною та підлягає скасуванню.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд вказав, що під час перевірки вірно встановлено, що правовідносини, які склалися між виконавцями та замовником за цими договорами є трудовими, оскільки передбачають виконання роботи з дотриманням виконавцем певного трудового розпорядку дня підприємства, підпорядкування, закріплення за особою робочого місця, виконання роботи на постійній основі та спрямовані на отримання процесу праці. Отже, відповідачем вірно встановлено наявність обставин які свідчать про фактичний допуску позивачем працівників до роботи без оформлення трудового договору.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з приписами статті 6 цього Закону підставою для здійснення позапланових заходів, зокрема, є обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 як Виконавцями та Філією «Мелітопольська дорожньо-експлуатаційна дільниця» ДП «Запорізький Облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», як Замовником, були укладені цивільно-правові договори, за якими Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання з надання послуг із забезпечення схоронності та спостереження за майном Замовника, здійснювати топку опалювальних пічок, які обігрівають приміщення у зимовий період, перевіряти цілісність замків, наявність пломб, протипожежного інвентарю. У разі виявлення несправностей Виконавці мають доповідати про це представнику адміністрації та черговому поліції.
Суд першої інстанції дослідив цивільно-правові договори та встановив, що вони містять вказівку, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку тощо. Крім того, винагорода за виконану роботу сплачується на підставі акту виконаних робіт, відповідно до обсягу виконаної роботи та її якості. А відтак дійшли висновку, що укладення вказаних цивільно-правових угод не суперечить вимогам закону.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов`язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.
Відповідно до ст. 978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються.
Так, організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон України "Про охоронну діяльність" від 22.03.2012 №4616-VI (далі - Закон №4616-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до абзацу 4 частини першої статті 1 якого суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії; охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього
Частина третя статті 4 Закону №4616-VI передбачає, що центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності, зокрема, видає та переоформляє ліцензії на здійснення охоронної діяльності, видає дублікати таких ліцензій та приймає рішення про визнання їх недійсними.
Згідно з частиною 8 вказаного Закону суб`єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства. У договорах про надання послуг з охорони майна та фізичних осіб відповідно до положень Цивільного кодексу України визначаються умови відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань. Замовник послуг з охорони майна зобов`язаний надати суб`єкту охоронної діяльності для ознайомлення оригінали документів або завірені в установленому порядку їх копії, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони.
Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що між позивачем як замовником та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , як виконавцями, було укладено ряд аналогічних цивільно-правових угод.
Згідно з пунктом 1 вищезазначених цивільно-правових угод їх предметом є: надання особою послуг із забезпечення схоронності та спостереження за майном «замовника»; топці опалювальних пічок, які обігрівають приміщення у зимовий період; перевірці цілісності замків, наявності пломб, протипожежного інвентарю. При цьому, у разі виявлення несправностей особа(виконавець) доповідає представнику адміністрації та черговому поліції. При необхідності чергує в прохідній підприємства (пропускає працівників, відвідувачів, автотранспорт на територію «замовника» та назад після пред`явлення відповідних документів).
В свою чергу, як вбачається з актів приймання-передачі наданих послуг наданих позивачем до суду апеляційної інстанції, вони були складені про те, що виконавцем виконано працю по охороні території, будівель, дорожньої техніки.
Аналіз вищезазначених цивільно-правових угод та актів складних на виконання них свідчить про те, що послуги виконавців полягають у виконанні певних трудових функцій тобто в процесі праці, а не її результаті, оскільки ні договір, ні акти не містять певного інформації щодо виконання виконавцем визначеного обсягу робіт та їх результату.
Слід зазначити й те, що покладення зазначеними цивільно-правовими угодами на виконавців обов`язку чергування на прохідній підприємства (пропускає працівників, відвідувачів, автотранспорт на територію «замовника» та назад після пред`явлення відповідних документів) свідчить про необхідність підпорядкування, виконання робіт в певний проміжок часу тобто обов`язкового дотримання виконавцем певного трудового розпорядку дня підприємства та закріплення за ним робочого місця, що характерно для трудових відносин.
Разом з цим, судом встановлено, що ОСОБА_1 надавав послуги із забезпечення схоронності та спостереження за майном «замовника» та при необхідності чергував на прохідній підприємства безперервно у період з 01.01.2018 по 31.10.2018, ОСОБА_2 з 01.01.2018 по 30.04.2018 та з 01.06.2018 по 31.10.2018, ОСОБА_3 з 01.01.2018 по 31.10.2018, ОСОБА_4 з 01.01.2018 по 31.10.2018, ОСОБА_5 з 01.01.2018 по 31.10.2018, ОСОБА_6 з 01.01.2018 по 31.10.2018, ОСОБА_7 з 01.01.2018 по 31.10.2018, ОСОБА_8 з 01.01.2018 по 31.10.2018 та ОСОБА_9 з 01.01.2018 по 31.10.2018, що свідчить про підконтрольний та постійний характер праці, що характерно для трудових відносинах.
В актах приймання-передачі наданих послуг містяться відомості про загальну вартість робіт щомісяця, а не розмір оплати за надання конкретної послуги виходячи з її обсягу, що свідчить про регулярність оплати процесу праці, а не її результату.
Тобто, з аналізу вищезазначених обставин вбачається, що відносини з працівниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які фактично здійснювали роботу охоронців, щодо яких вівся облік робочого часу та внутрішній розподіл заробітної плати, оформлені шляхом укладення цивільно-правового договору. При цьому, за своїм характером такі правовідносини фактично є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу.
Також встановлено, що вказані особи не є суб`єктами господарювання, що отримали відповідну ліцензію на здійснення охоронної діяльності.
Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені вище угоди укладені позивачем з фізичними особами не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом, що є характерним для трудових функцій.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що відповідачем при проведенні перевірки було вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України було допущено працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до роботи сторожем без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду 04.07.2019 залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ю. Бучик
Судді: Л. Л. Мороз
А. І. Рибачук