ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 280/5734/21
адміністративне провадження № К/990/8165/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Кисіль Р.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року (головуючий суддя - Олефіренко Н.А., судді: Білак С.В., Шальєва В.А.)
у справі №280/5734/21
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.
I. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11 червня 2020 року по 13 травня 2021 року у розмірі 2 555 992,4221 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням суду від 10 червня 2020 року його було, зокрема, поновлено в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Проте рішення в цій частині було виконано 14 травня 2021 року шляхом поновлення на посаді в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді. Оскільки у порушення вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) рішення суду не було виконано негайно, то за цей період підлягає стягненню середній заробіток відповідно до статті 236 цього Кодексу.
3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 280/378/20 визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії №11 від 05 грудня 2019 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації»; визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України №2084ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури; поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року; стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 828 041,07 грн без урахування обов`язкових відрахувань.
7. Рішення в частині поновлення позивача на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
8. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 280/378/20.
9. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №280/378/20 в частині поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, за виконавчим листом від 12 червня 2020 року.
10. Наказом Генерального прокурора України від 14 травня 2021 року №567ц, виданим на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 квітня 2021 року, скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2084ц про звільнення позивача з посади заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
поновлено позивача на посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
11. 13 квітня 2020 року позивачем було укладено контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України з 13 квітня 2020 року по 12 квітня 2025 року.
12. 18 травня 2021 року позивач звернувся з заявою про увільнення від обов`язків заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України у зв`язку із проходженням військової служби у Службі безпеки України, на підставі статті 119 КЗпП України, із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку.
13. Наказом Генерального прокурора України від 18 травня 2021 року №599ц позивача увільнено з 18 травня 2021 року від виконання службових обов`язків на посаді у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, збережено за ним посаду та середній заробіток за період з 18 травня 2021 року по 12 квітня 2025 року.
14. У зв`язку із невиконанням рішення суду щодо поновлення на роботі у період з 11 червня 2020 року по 13 травня 2021 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок організаційних змін Генеральна прокуратура України, в якій поновлено позивача наказом Генерального прокурора від 14 травня 2021 року №567ц (а не в Офісі Генерального прокурора, як зазначено у рішенні суду), не здійснює жодних функцій, які виконувала до перетворення у Офіс Генерального прокурора. Відтак, фактичного допуску позивача, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків станом на дату вирішення цієї справи не відбулось.
16. Суд позбавлений можливості встановити період затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №280/378/20, оскільки відсутня кінцева дата до якої слід визначити такий період (така дата станом на час вирішення даної справи не настала внаслідок відсутності наказу про поновлення позивача на відповідній посаді в Офісі Генерального прокурора).
17. Відповідно, за відсутності кінцевої дати для здійснення розрахунку періоду невиконання рішення суду про поновлення на роботі станом на час вирішення справи неможливо визначити розмір середнього заробітку за час невиконання рішення суду, який належить стягнути на користь позивача.
18. При цьому, визначений позивачем строк невиконання рішення суду з 11 червня 2020 року по 13 травня 2021 року очевидно не відповідає обставинам справи, оскільки станом на кінцеву дату цього періоду і станом на дату вирішення справи рішення суду лишається невиконаним, а з урахуванням правової позиції Верховного Суду суд зобов`язаний визначити період затримки виконання судового рішення, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі.
19. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, звертав також увагу на те, що у даній справі судове рішення про поновлення позивача на роботі було виконано, але поновлення відбулося не на посаді в Офісі Генерального прокурора, як зазначено в резолютивній частині рішення, отже це вказує не на затримку виконання судового рішення, а на його невиконання або неналежне виконання.
20. У касаційній скарзі позивач зазначив що факт затримки виконання судового рішення не заперечується відповідачем, як і висловлення ним позиції що останнім днем вимушеного прогулу є 13 травня 2021 року.
21. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України не має значення спосіб виконання судового рішення. Застосування вказаної норми не повинно ставитися у залежність від способу та обсягу виконання рішення суду, протиправності дій відповідача.
22. Стаття 236 КЗпП України пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а невиконання чи неналежне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду з іншим позовом. При цьому позивач наділений самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав.
23. Касатор звертає увагу на те, що висновки судів у даній справі суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 43 постанови від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, у якому визнано необґрунтованими доводи автора касаційної скарги про те, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду можливе виключно за наявності наказу про поновлення позивача на посаді, оскільки законодавством передбачено виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення.
24. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку що у спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність відповідача що є підставою для стягнення з нього середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду першої інстанції від 13 серпня 2020 року про поновлення на посаді, починаючи з 14 серпня 2020 року по день ухвалення рішення у справі про стягнення середнього заробітку.
25. Також скаржник звертає увагу на те, що у даній справі, дотримуючись принципу верховенства права під час визначення періоду затримки виконання рішення суду, суди мали б застосувати статтю 236 КЗпП України найбільш сприятливо для особи. Замість констатації того факту, що суду невідома кінцева дата, до якої слід визначити період затримки виконання рішення суду, у разі сумнівів у правомірності виконання рішення суду шляхом поновлення позивача на посаді в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора, суд мав право визначити кінцевою датою невиконання рішення суду дату ухвалення рішення у цій справі.
26. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначав про те, що поновлення позивача відбулося в Генеральній прокуратурі України на раніше займаній посаді, а не в новоутвореному органі - Офісі Генерального прокурора, що ґрунтується на нормах чинного законодавства, а саме статті 235 КЗпП України, та відповідає сталій практиці Верховного Суду.
27. Право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов`язує виключно з виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд має також встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.
28. Вказує на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 236 КЗпП України та у зв`язку з цим правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
29. Позивач надіслав пояснення на касаційну скаргу, в яких звертав увагу на те, що правомірність наказу Генерального прокурора від 14 травня 2021 року № 567ц, яким його поновлено на посаді в Генеральній прокуратурі, не є предметом позову у цій справі. Також на те, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду про поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора, що впливає на період затримки виконання судового рішення.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
31. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
32. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі, допущене до негайного виконання, незаконно звільненого працівника та виплату середнього заробітку за час затримки.
33. Відповідно до частин другої-третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
34. Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
35. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
36. Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
37. Також і частиною сьомою статті 235 КЗпП України встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
38. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
39. Добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
40. Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.
41. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
42. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.
43. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 813/1271/18 стосовно працівника митного органу, яка може бути застосована і у спірних правовідносинах.
44. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі Hornsby v. Greece («Хорнсбі проти Греції»), п.40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі Shmalko v. Ukraine («Шмалько проти України»), п. 43).
45. Положення статті 236 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
46. Судами було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №280/378/20 поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
Вказано, що рішення в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
47. Також на виконання судового рішення видано виконавчі листи, пред`явлені до примусового виконання.
48. У той же час, на виконання судового рішення в частині поновлення позивача на роботі, Генеральним прокурором України 14 травня 2021 року було видано наказ № 567ц про поновлення на посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
49. Проте судовим рішенням було зобов`язано поновити позивача в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді.
50. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що з 11 червня 2020 року відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність.
51. Водночас, суди помилково виходили з того, що позбавлені можливості встановити період затримки виконання судового рішення у зв`язку з відсутністю кінцевої дати до якої слід визначити такий період з огляду на те, що на час вирішення справи така дата не настала внаслідок відсутності наказу відповідача про поновлення позивача на відповідній посаді в Офісі Генерального прокурора.
52. Позивач у позовних вимогах встановив період, упродовж якого вважає що відповідач неправомірно не виконав судове рішення та не поновив його на посаді, а відповідно має право на середній заробіток відповідно до вимог статті 236 КЗпП України.
53. Відповідач не заперечував що у спірний період - з 11 червня 2020 року по 13 травня 2021 року, ним не було виконано відповідне зобов`язання.
54. Позивач у обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень посилався на постанову Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20. Так, Верховний Суд у цій справі зазначав, що з огляду на встановлені державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
55. Верховний Суд зауважував, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
56. Також судами попередніх інстанцій у справі № 580/5185/20 було встановлено, що станом на дату прийняття судом першої інстанції рішення позивач не був поновлений на роботі, а тому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді публічної служби було стягнуто по день ухвалення судового рішення - 12 квітня 2021 року.
57. Верховним Судом було підтримано таку позицію судів попередніх інстанцій.
58. Тобто, відсутність кінцевої дати періоду, упродовж якого відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виконання судового рішення про поновлення особи на публічній службі, не є підставою для уникнення відповідальності та відмови у задоволенні вимоги про стягнення відповідної компенсації.
59. Підстава відкриття касаційного провадження знайшла своє підтвердження.
60. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили та не дослідили питання правильності здійсненого позивачем розрахунку середнього заробітку, не встановили середню заробітну плату працівника для розрахунку суми та не здійснили її розрахунок з урахуванням такої обставини відповідно до вимог статті 236 КЗпП України.
61. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
62. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
63. Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
64. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 356 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року в справі № 280/5734/21 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
О.В. Калашнікова,
Судді Верховного Суду