ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 280/5959/19
адміністративне провадження № К/9901/15742/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа - Приватний виконавець Трофименко Михайло Михайлович про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року, прийняте у складі судді Калашник Ю.В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Божко Л.А. (головуючий), Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа Приватний виконавець Трофименко Михайло Михайлович про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя у цивільній справі №335/3327/15-ц. Вказує, що постановою державного виконавця від 20.06.2019 ВП №55182172 виконавчий документ повернуто стягувачу, на підставі п.3 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, 20.06.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 1347533,65 грн., яка наданий час перебуває на виконанні у зазначеному Відділі. Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених зокрема в постанові від 11.09.2019 по справі № 553/196/18, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Отже, оскільки відповідачем не було здійснено реального стягнення коштів відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.11.2017, то у останнього відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору, відповідно до оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 20.06.2019.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015 по справі №335/3327/15-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», а саме: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором від 04.06.2008 №28808С108 у сумі 386 495 (триста вісімдесят шість тисяч чотириста дев`яносто п`ять) доларів США 28 центів та 3 238 617 (три мільйони двісті тридцять вісім тисяч шістсот сімнадцять) гривень 98 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн.
5. 07.09.2017 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист, який був пред`явлений стягувачем до виконання до Відділу примусового виконання рішень та постановою державного виконавця від 17.11.2017 було відкрито виконавче провадження ВП №55182172.
6. 20.06.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №55182172, на підставі положень п.3 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
7. Крім того, 20.06.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень, на підставі ст.ст. 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто з боржника - ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 1 347 533,65 грн.
8. Не погоджуючись із винесеною постановою про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, позовні вимоги задоволено.
10. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки було відсутнє фактичне виконання виконавчого документу в примусовому порядку, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019 підлягає скасуванню.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
11. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
12. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом. Скаржник зазначає, що позивач в заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №55182172 від 20.06.2019 посилається на рішення Запорізького окружного адміністративного суду №280/4958/19 від 25.11.2019. Проте, під час розгляду Запорізьким окружним адміністративним судом справи №280/4958/19, позивач був обізнаний про наявність на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Відділ) виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП №55182172 від 20.06.2019 на користь держави у розмірі 1 347 533,65 грн. Більш того, постанова про стягнення виконавчого збору №55182172 від 20.06.2019 отримана боржником 25.06.2019. А постанова про відкриття виконавчого провадження ВП№59395896 від 21.06.2019 з примусового виконання оскаржуваної постанови отримана боржником 30.07.2019, отже боржником пропущено строки передбачені ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 287 КАС України, а причини на які позивач посилається для поновлення строку на оскарження вважаємо неповажними.
12.1. Крім того, скаржник посилається на те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року (справа № 703/1086/17) та від 13 лютого 2019 року (справа № 295/13991/16-а). Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору (не пізніше наступного робочого дня) з дня закінчення виконавчого провадження є те, що виконавчий збір не стягнуто.
12.2. В касаційній скарзі відповідач також посилається на те, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Закону України «Про виконавче провадження». Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.02.2018 по справі № 816/823/17, адміністративне провадження К/9901/950/18 та постанові Верховного суду України по справі № 480/3452/19 від 28.04.2020.
12.3. Крім того, скаржник зазначає, що законодавцем, у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання № 475-VIII від 03.07.2018, було внесено зміни до ч.2 ст. 27 Закону, та чітко визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а попередня норма, щодо стягнення виконавчого збору від фактично стягнутої суми, вже не чинна.
13. Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
V. Джерела права й акти їх застосування
14. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
16. Так, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
17. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
18. Відповідно до статтей 1, 5 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).
19. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону № 1403-VIII).
20. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
21. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
22. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
23. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
24. Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
25. За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
26. Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
27. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
28. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
29. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
30. Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
31. Згідно частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
32. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
33. Між тим, Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
34. З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
VI. Висновок Верховного Суду
35. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
36. З урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
37. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
38. Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
39. Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
40. Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , оскільки виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору.
41. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19.
42. При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
43. Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року справа №2540/3203/18.
44. З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII.
45. Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIIІ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
46. З огляду на наведене, доводи позивача про протиправність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019 та наявність підстав для її скасування є обґрунтованими.
47. Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, то вони є аналогічними тим, що були заявлені до суду першої та апеляційної інстанції та судами їм була надана належна оцінка про їх безпідставність та наявність у позивача поважних причин пропуску такого звернення.
48. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з наданих до суду першої інстанції копій фіскального чека АТ «Укрпошта», списку згрупованих поштових відправлень неможливо встановити факту відправлення відповідачем ОСОБА_1 саме копії оскаржуваної постанови.
49. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
50. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
51. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
52. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишити без задоволення.
2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у справі №280/15742/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий О. А. Губська
Судді М. В. Білак
О. В. Калашнікова