ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 280/6057/19

касаційне провадження № К/9901/15307/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.05.2020 (головуючий суддя - Юрко І.В., судді - Чабаненко С.В., Чумак С.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому (з урахування уточнення позовних вимог) просила визнати протиправною і скасувати вимогу Управління про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-103809-56У на суму 23785,08 грн.

В обґрунтування зазначених вимог позивач послалась на протиправність оскаржуваної вимоги з підстав того, що на час прийняття цієї вимоги вона не здійснювала підприємницьку діяльність, а тому не може бути притягнута до відповідальності за несплату єдиного соціального внеску. Позивач зазначає, що з 19.01.1995 вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець і з моменту реєстрації фізичною особою-підприємцем здійснювала підприємницьку діяльність приблизно 5 років, тобто до 2000 року. У період провадження підприємницької діяльності сплачувала податки та звітувала перед податковою інспекцією. Однак, після спливу цього часу, з січня 2000 року, підприємницьку діяльність не здійснювала, не звітувала перед податковою інспекцією та податки не сплачувала, оскільки дохід не отримувала.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 30.01.2020 позов задовольнив: визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-103809-56У на суму 23785,08 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець в період з 01 липня 2004 року до 29 листопада 2019 року, мала дійсне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності, тоді як видане їх у 1995 році свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним з 03.03.2012, а відтак у відповідача відсутні всі законні підстави для прийняття оскаржуваної вимоги.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 04.05.2020 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час прийняття спірної вимоги позивачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснювала підприємницьку діяльність, відтак повинна була сплачувати єдиний соціальний внесок, а тому контролюючим органом правомірно прийнято вимогу про сплату єдиного соціального внеску.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції, що вона у період з 2000 року не займалась підприємницькою діяльністю з підстав того, що її діяльність як фізичної особи-підприємця була припинена, а тому з даного часу вона є непрацюючою особою, не отримувала дохід, що свідчить про безпідставне нарахування їй відповідачем єдиного внеску та прийняття вимоги про сплату боргу. Скаржник зазначає, що на дату прийняття спірної вимоги вона не була зареєстрована як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі, оскільки заяву до державного реєстратора для реєстрації подала вже після прийняття контролюючим органом спірної вимоги. Зауважує, що до цього часу вона була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане у 1995 році, яке станом на видання оспорюваної вимоги було недійсним в силу Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 03.03.2011.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07.07.2020 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив залишити його без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.02.2025 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку провадження за наявними у справі матеріалами та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 19.02.2025.

Відповідачем 22.03.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 30.09.2020 №529, від 30.09.2020 №529.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача у справі - Головне управління ДПС у Запорізькій області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій установили, що контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-103809-56У, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 складає 23785,08 грн.

В листопаді 2019 року позивач отримала постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.11.2019, з якої дізналась, що у неї обліковується борг (недоїмка) в розмірі 23785,08 грн.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань лише 29.11.2019 до вказаного реєстру були включені відомості стосовно ОСОБА_1 як про фізичну особу - підприємця, яка 19.01.1995 була взята на облік до Мелітопольської ДПІ Запорізької області, а 15.12.1998 ОСОБА_1 взята на облік як платник єдиного внеску. Також в реєстрі міститься запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 за її рішенням від 02.12.2019.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 № 3384-VI (далі - Закон № 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції установив, що позивач не виконала приписи Законів № 755 та № 2390 щодо отримання свідоцтва єдиного зразка та внесення відомостей у ЄДР, з огляду на що у суду немає жодних підстав для сумнівів у тому, що позивач з 2004 року не здійснює підприємницьку діяльність і добросовісно помилялась, вважаючи, що припинила останню.

Будь-яких доказів того, що позивач із 01.07.2004 по 29.11.2019 мала чинне свідоцтво фізичної особи - підприємця, а також того, що у вказаний період до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань були включені відомості про позивача як зареєстрованого підприємця, матеріали справи не містять, а контролюючий орган про наявність таких доказів в процесі розгляду справи не зазначав.

Суд першої інстанції також вказав, що відповідач теж повинен був врахувати, що обставини припинення позивачем підприємницької діяльності виникли в момент набрання чинності новим законодавством, яке регулювало питання реєстрації фізичних осіб, як суб`єктів підприємницької діяльності, а тому невчинення всіх дій для остаточного позбавлення такого статусу не може бути підставою для нарахування у 2019 році недоїмки з єдиного соціального внеску.

У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, тоді як суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із ухваленням нового про відмову у позові.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 04.05.2020 підлягає скасуванню, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2020 - залишенню в силі.

Керуючись ст. 52, п.4 ч.1 ст. 349, ст. 352, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.05.2020 скасувати, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2020 - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова