ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року

м. Київ

справа №280/6465/22

адміністративне провадження № К/990/28320/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Мацедонська В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №280/6465/22

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Рівненської обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року (головуючий суддя Бойченко Ю.П.) та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року (колегія суддів: головуючий суддя Білак С.В., судді Чабаненко С.В., Юрко І.В.)

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:

1.1. стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 16 червня 2020 року до 11 жовтня 2021 року включно в розмірі 886 506,40 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі № 808/2109/15, серед іншого, його поновлено на посаді першого заступника прокурора Рівненської області з 28.03.2015. В подальшому наказом Офісу Генерального прокурора від 12.10.2021 № 348к позивача поновлено на посаді. Отже, рішення суду у справі № 808/2109/15 виконано із затримкою, а тому існують підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час невиконання рішення суду. Зауважує, що такий період складає 332 робочі дні (з 16.06.2020 по 11.10.2021), розмір середньоденної заробітної плати з урахуванням коефіцієнта підвищення становить 2670,20 грн, а тому стягненню підлягає сума, обчислена шляхом множення кількості робочих днів на середньоденну заробітну плату, що складає 886 506,40 грн.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року, позов задоволено частково.

2.2. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі № 808/2109/15 за період з 16 червня 2020 року по 11 жовтня 2021 року включно у сумі 526941,64 грн, з яких утримано податки та інші обов`язкові платежі.

2.3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.4. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення відповідно до статті 236 КЗпП України.

ІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 460/4900/21, від 07 березня 2024 року у справі № 140/14364/21.

4. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними заявником в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову частково, просив ці судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2020р. у справі №808/2109/15 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 212к від 23 березня 2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Рівненської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Рівненської області з 28 березня 2015 року. Стягнуто з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28 березня 2015 року по 15 червня 2020 року у сумі 1 252 915,04 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16473,61 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Рівненської області.

6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.10.2020р. рішення суду першої інстанції в цій справі скасовано в частині стягнення з прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 15 червня 2020 року та задоволено позов цій частині. Стягнуто з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 15 червня 2020 року у сумі 2524736,58 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

7. Постановою Верховного Суду від 30.03.2021р. змінено рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 808/2109/15, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Змінено резолютивну частину постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 808/2109/15, виклавши пункт четвертий у такій редакції: «Стягнути з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 15 червня 2020 року у сумі 2512899,85 грн». В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 808/2109/15 залишено без змін.

8. 12.10.2021р. Генеральним прокурором видано наказ №348к, яким позивача поновлено на посаді першого заступника прокурора Рівненської області з 24.03.2015р. (п. 2 наказу).

9. На адвокатський запит представника позивача відповідач листом від 06.10.2022р. № 21-96ВИХ-22 повідомив, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 15.06.2020р. по 12.10.2021р. ОСОБА_1 не нараховувався.

10. Позивач, вважаючи що має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, звернувся до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

11. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. Згідно з частиною 2 статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

15. За правилами, встановленими статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

16. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

17. Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

18. При цьому пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

19. Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

VI. Позиція Верховного Суду

20. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 460/4900/21, від 07 березня 2024 року у справі № 140/14364/21.

23. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в її межах.

24. Спірні правовідносини виникли з приводу затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, у зв`язку з чим, на думку позивача, він має право на отримання середнього заробітку за час такої затримки.

25. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору застосували приписи статті 236 Кодексу законів про працю України. Також суди зазначили, що, враховуючи, що нарахування та виплата заробітної плати прокурора здійснюється в межах, затверджених у кошторисах на утримання відповідного органу прокуратури, належним відповідачем за цим позовом має бути Рівненська обласна прокуратура.

26. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, а також питання обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

27. Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

28. Так, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

29. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

30. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

31. Також Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

32. Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

33. Правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, від 23 березня 2023 року у справі № 420/8539/21.

34. Колегія суддів також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущене до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

35. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач поновлений на посаді першого заступника прокурора Рівненської області з 24.03.2015р. наказом Генерального прокурора №348к від 12.10.2021 року.

36. Перевіряючи оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права щодо вказаних обставин Верховний Суд зазначає таке.

37. Суди попередніх інстанцій встановили, що предметом цього позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, тобто особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді. Тому від встановлення такої обставини залежить вирішення питання визначення належного відповідача, на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі.

38. Верховний Суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість з`ясування належності відповідачів, їх заміна у разі необхідності та встановлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

39. Згідно із положеннями пункту 8 частини першої статті 39 Закону України «Про прокуратуру» посада заступника прокурора Рівненської області належить до адміністративних посад як посада «заступника керівника обласної прокуратури».

40. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України «Про прокуратуру», призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановленому цим Законом, віднесено до повноважень Генерального прокурора.

41. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, перевіряючи наявність підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України, дійшов висновку, що орган, який повинен був винести рішення про поновлення позивача на посаді, є Офіс Генерального прокурора, а виплату заробітної плати повинна здійснити Рівненська обласна прокуратура, оскільки нарахування та виплата заробітної плати прокурора здійснюється в межах, затверджених у кошторисах на утримання саме цього органу прокуратури.

42. Однак Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури в частині того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 236 КЗпП України, поклавши відповідальність за цією нормою не на того відповідача, який має відповідати за цією вимогою, оскільки виконання рішення суду про поновлення позивача на адміністративній посаді віднесено законом виключно до повноважень Генерального прокурора.

43. Також Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 460/4900/21, від 07 березня 2024 року у справі № 140/14364/21.

44. У цих рішеннях Верховний Суд зазначив, що оскільки саме Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного і добровільного виконання судового рішення про поновлення особи на посаді, яка належить до адміністративних посад, то відповідати за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду має Офіс Генерального прокурора, а не регіональна прокуратура.

45. Отже, доводи касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

46. Отже, Верховний Суд доходить висновку про те, що вимога позивача в межах позову в цій справі звернута до Рівненської обласної прокуратури, яке не може відповідати за цим позовом, тобто не є належним відповідачем в цій справі.

47. При цьому Верховний Суд враховує положення статті 48 КАС України, за якою заміна первісного відповідача належним відповідачем здійснюється до ухвалення рішення у справі, тобто до розгляду справи судом першої інстанції.

48. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

49. Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

50. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

51. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає необхідним скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.

Керуючись статтями 3 341 344 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року задовольнити.

2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

3. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

В.Е. Мацедонська