ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 280/7446/24
адміністративне провадження № К/990/8237/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року (головуючий суддя Головко О. В., судді Ясенова Т. І., Суховарова А. В.) у справі № 280/7446/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нерозгляду рапорту позивача від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII); зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і на протязі квітня 2024 року тричі звертався до цієї військової частини з рапортами про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Проте жодного рішення за результатами розгляду рапортів не отримував. Вважає, що військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту на його звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 04 квітня 2024 року).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення з даного питання, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено процедуру та порядок розгляду рапорту позивача, а тому такий має бути розглянутий. А також звернув увагу, що під час розгляду рапорту не може бути застосована редакція Закону № 2232-XII станом на 04 квітня 2024 року, яка втратила чинність.
5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
6. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що військовослужбовець може бути звільнений з військової служби на підставі поданого рапорту, за наявності підтверджених правових підстав, на підставі наказу посадової особи, яка має право на звільнення такої особи з військової служби. А в разі відсутності підстав для звільнення, наказ про звільнення не видається, а військова служба особи, яка звернулася з відповідним рапорт, продовжується. При цьому не передбачений обов`язок письмового повідомлення військовослужбовця про причини відмови у звільненні його з військової служби.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
7. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, на обґрунтування якої зазначив, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі - Інструкція № 735), яка зобов`язувала відповідача надати відповідь (прийняти рішення) на рапорт позивача протягом одного місяця. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що у правовідносинах, які виникли, не передбачений обов`язок відповідача письмово повідомити військовослужбовця про причини відмови у звільненні з військової служби.
8. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 280/7446/24, і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовий частині НОМЕР_1 на посаді помічника начальника військового наряду (старшого кулеметника) 1 відділення 3 патрульного взводу 2 патрульної роти 3 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
10. 09 квітня 2024 року позивачем до військової частини НОМЕР_1 направлено рапорт про звільнення з військової служби, на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи (в редакції Закону від 04 квітня 2024 року).
11. До рапорту додано копії таких документів:
- паспорт ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , виданого Новомиколаївським РВ УМВС України в Запорізькій області 11 березня 1997 року;
- паспорт ОСОБА_2 , серії НОМЕР_2 , виданого Новомиколаївським РВ УМВС України в Запорізькій області 03 березня 1998 року;
- довідка про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;
- картка фізичної особи - платника податків ОСОБА_2 ;
- повторне свідоцтво про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_3 , виданого Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 27 березня 2024 року;
- свідоцтво про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_4 , виданого Бердянським відділом РАЦС 25 квітня 1985 року;
- свідоцтво про народження ОСОБА_1 , серії НОМЕР_5 , виданого Тернуватською селищною радою Новомиколаївського району Запорізької області 14 липня 1978 року;
- архівного витягу № 05-07/P-858, виданого Державним архівом Запорізької області 28 березня 2024 року;
- довідки до акта огляду МСЕК відносно ОСОБА_2 , серії 12 ААГ №480024 від 18 березня 2024 року;
- завірену копію рішення виконавчого комітету Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області № 20 від 29 березня 2024 року;
- оригінал довідки Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області № 314 від 29 березня 2024 року;
- оригінал довідки Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області № 325 від 01 квітня 2024 року.
12. Факт направлення всіх зазначених вище копій документів підтверджується описом вкладення і поштовими документами. Відповідач отримав рапорт з додатками 12 квітня 2024 року.
13. 17 квітня 2024 року позивач вдруге звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
14. 27 квітня 2024 року позивач втретє направив до відповідача рапорт про звільнення з військової служби (вручено за довіреністю 30 квітня 2024 року), у якому зазначив, що на адресу військової частини НОМЕР_1 вже направлявся рапорт про звільнення з військової служби, на обґрунтування якого приєднав необхідні документи. Просив у найкоротші строки повідомити про прийняте рішення щодо задоволення вказаних вище рапортів, стосовно його звільнення з військової служби.
15. Таким чином, позивачем направлено до військової частини НОМЕР_1 три рапорти, які не були розглянуті. Рішення за результатами розгляду зазначених вище рапортів прийняті не були. Проти вказаного факту відповідач не заперечував.
Позиція інших учасників справи
16. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки вважає її необґрунтованою та не аргументованою, а викладені вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Рух касаційної скарги
17. Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 280/7446/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а також витребував із Запорізького окружного адміністративного суду справу № 280/7446/24.
18. Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року справу № 280/7446/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
19. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Згідно із частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх.
21. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовий частині НОМЕР_1 на посаді помічника начальника військового наряду (старшого кулеметника) 1 відділення 3 патрульного взводу 2 патрульної роти 3 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 , просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нерозгляду рапорту позивача від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII та зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 04 квітня 2024 року).
22. Касаційне провадження в цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.
25. Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
26. На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
27. За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
28. Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
29. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті Закону № 2232-XII).
30. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
31. Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина сьома статті 26 Закону № 2232-XII).
32. Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. (пункт 1).
33. Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
34. Так, пунктом 233 Положення № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
35. Пунктом 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
36. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
37. Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
38. Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція) визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
39. Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).
40. Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі - Інструкція № 735).
41. Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
42. Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
43. У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.
44. Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз`яснено поняття «рапорт», а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов`язані здійснити розгляд відповідних документів.
45. З огляду на вищезазначене, слід зробити висновок, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
46. Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.
47. З урахуванням наведеного вище колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків щодо відсутності в діях відповідача протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача від 09 квітня 2024 року про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
48. До того ж, колегія суддів зазначає, що ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.
49. Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві.
50. У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.
51. В контексті цього підходу доцільно застосовувати принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб.
52. У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави.
53. Таким чином, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.
54. Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.
55. Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що апеляційний суд вирішив справу без належного та всебічного з`ясування всіх необхідних обставин. Суд не надав достатнього обґрунтування щодо незастосування відповідних нормативних актів, які регулюють порядок розгляду та надання відповіді на рапорт військовослужбовця про звільнення. Це призвело до передчасних та недостатньо аргументованих висновків суду щодо суті справи.
56. За правилами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
57. Отже, у розумінні КАС України в основі обґрунтованого рішення лежать повнота і всебічність з`ясування обставин справи, це виключає існування будь-яких не спростованих судом належним чином розбіжностей між доказами, поданими сторонами.
58. Водночас, згідно з положеннями статті 341 КАС України їх встановлення судом касаційної інстанції не допускається.
59. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
60. Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, тоді як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
61. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати висновки, викладені у цій постанові, а також всебічно, повно і об`єктивно встановити всі фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті, і надати їм належну та мотивовану правову оцінку.
Висновки щодо розподілу судових витрат
62. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статті 139 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року скасувати, а справу № 280/7446/24 направити на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська