№ 282/1229/13-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 282/1229/13-ц

провадження № 61-8840св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 ,

відповідач - Державне підприємство «Новочорторийське»,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_52 , від імені яких діє адвокат Опанасюк Сергій Павлович;

ОСОБА_16 , від імені якої діє адвокат Максимець Олександр Богданович;

ОСОБА_62 ;

ОСОБА_29 , від імені якого діє адвокат Максимець Олександр Богданович;

ОСОБА_14 , ОСОБА_41 , ОСОБА_56 , ОСОБА_58 , ОСОБА_60 , ОСОБА_67 , ОСОБА_70 , ОСОБА_75 , ОСОБА_82 , від імені яких діє адвокат Максимець Олександр Богданович,

на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 звернулися до суду з позовом до Державного підприємства «Новочорторийське» про визнання права на безоплатну частку державного майна при приватизації.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики від 15 серпня 2008 року № 508 на базі структурного виробничого підрозділу Новочорторийського державного аграрного технікуму було створене ДП «Новочорторийське». На виконання цього наказу було проведено розподіл майна між Новочорторийським ДАТ та ДП «Новочорторийське», а також було проведено звільнення та переведення працівників відповідно до законодавства.

Вказували, що перебували у трудових відносинах з Новочорторийським державним аграрним технікумом, працювали у вказаному господарстві та вийшли на пенсію ще до його реорганізації в ДП «Новочорторийське».

Посилалися на постанову Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 127 «Про затвердження переліку підприємств, що підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», відповідно до якої ДП «Новочорторийське» включено до переліку підприємств, що підлягають приватизації.

Звертали увагу на частину першу статті 3 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», у якій зазначено, що право на пільгове придбання акцій мають працівники підприємств (організацій), майно яких приватизується, а також прирівняні до них особи: колишні працівники таких підприємств (організацій), які вийшли на пенсію, звільнені у зв`язку із скороченням чисельності або штату і не працюють з моменту звільнення в інших суб`єктів господарювання різних форм власності, особи, які мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи на зазначеному підприємстві (організації), працівники, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, а також працівники соціально-культурних та лікувально-оздоровчих закладів, що приватизуються у складі підприємств (організацій), на балансі яких вони перебувають.

Стверджували, що на їхнє звернення до відповідача про визнання права на безоплатну передачу частки державного майна при приватизації їм було відмовлено, оскільки дане питання повинно розглядатись в судовому порядку та рекомендовано звернутись з відповідним позовом до суду.

Ураховуючи наведене, позивачі просили суд визнати за ними право на безоплатну передачу частки державного майна, в тому числі земельної частки (паю), при приватизації ДП «Новочорторийське».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року у складі судді Шидловського В. Б. позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 право на безоплатну передачу частки державного майна, в тому числі земельної частки (паю), при приватизації Державного підприємства «Новочорторийське».

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 127 «Про затвердження переліку підприємств, що підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» ДП «Новочорторийське» включено до переліку підприємств, що підлягають приватизації.

Позивачі перебували у трудових відносинах з Новочорторийським державним аграрним технікумом, працювали у вказаному господарстві та були звільнені відповідними наказами в зв`язку із виходом на пенсію ще до його реорганізації в ДП «Новочорторийське». З огляду на викладене та з урахуванням положень частини третьої статті 25 ЗК України, частини першої статті 345 ЦК України заявлені ними позовні вимоги з урахуванням наведеного підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задоволено частково. Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року в частині вимог про визнання права на земельну частку (пай) при приватизації Державного підприємства «Новочорторийське» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, визнаючи за позивачами право на земельну частку (пай), районний суд не врахував, що відповідачем в цій справі зазначено ДП «Новочорторийське», тоді як до участі у справі не залучено Головне управління Держгеокадастру, права та охоронюваний законом інтерес якого зачіпаються судовим рішенням.

Водночас висновки суду першої інстанції в частині вимог про визнання права на безоплатну частку державного майна при приватизації прав Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області не порушують, отже, оскаржуване рішення в цій частині скасуванню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_52 , від імені яких діє адвокат Опанасюк С. П., просили суд скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалене судом першої інстанції рішення стосується визнання за позивачами права на передачу частки, у тому числі земельної частки (паю), при приватизації ДП «Новочорторийське», що узгоджується з положеннями пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України та частини третьої статті 152 ЗК України. При цьому суд, констатувавши наявність у позивачів такого права, не ухвалював рішення про розпорядження землею.

Апеляційним судом установлено, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області набуло повноваження щодо розпорядження державними землями сільськогосподарського призначення лише з 17 листопада 2016 року.

Станом 30 серпня 2013 року Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області як юридичної особи не існувало, його державна реєстрація відбулася 24 квітня 2016 року, отже, воно не могло бути залученим до участі у справі.

Після ухвалення рішення судом першої інстанції позивачі зверталися до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо оформлення необхідних правовстановлюючих документів на земельні паї, в результаті чого було підготовлено та видано накази про надання земельних ділянок у власність деяким позивачам.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_16 , від імені якої діє адвокат Максимець О. Б., просила суд скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області строк на апеляційне оскарження судового рішення.

З огляду на це під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представниками позивачів було заявлено клопотання про закриття апеляційного провадження, проте в оскаржуваній постанові відсутні оцінка доводів вказаного клопотання.

Апеляційний суд не врахував, що рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року не стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Указаним рішенням суду визнано за позивачами права на передачу частки, у тому числі земельної частки (паю), при приватизації ДП «Новочорторийське», та не вирішувалось питання про розпорядження землею.

Постанова апеляційного суду належно не мотивована, апеляційним судом не надано належної правової оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, не зазначено доводів, на підставі яких вони не взяті судом до уваги.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_62 просила суд скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано поновив Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області строк на апеляційне оскарження рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року.

Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішувалось питання про права та законні інтереси Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області є помилковим.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_29 , від імені якого діє адвокат Максимець О. Б., просив суд скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано доводами, аналогічними тим, що викладені у касаційній скарзі ОСОБА_16 , від імені якої діє адвокат Максимець О. Б.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_14 , ОСОБА_41 , ОСОБА_56 , ОСОБА_58 , ОСОБА_60 , ОСОБА_67 , ОСОБА_70 , ОСОБА_75 , ОСОБА_82 , від імені яких діє адвокат Максимець О. Б., просили суд скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_29 , від імені якого діє адвокат Максимець О. Б., та ОСОБА_62 , поданих до суду у серпні та вересні 2019 року, представники Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області просили відмовити у задоволенні касаційних скарг, а постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_52 , від імені яких діє адвокат Опанасюк С. П., на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, витребувано справу № 282/1229/13-ц із Любарського районного суду Житомирської області.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року поновлено ОСОБА_16 , від імені якої діє адвокат Максимець О. Б., строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_62 .

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року поновлено ОСОБА_29 , від імені якого діє адвокат Максимець О. Б., строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року поновлено ОСОБА_14 , ОСОБА_41 , ОСОБА_56 , ОСОБА_58 , ОСОБА_60 , ОСОБА_67 , ОСОБА_70 , ОСОБА_75 , ОСОБА_82 , від імені яких діє адвокат Максимець О. Б., строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Позивачі перебували у трудових відносинах з Новочорторийським державним аграрним технікумом, а саме працювали у виробничо-структурному підрозділі Новочорторийского державного аграрного технікуму та були звільнені відповідними наказами в зв`язку із виходом на пенсію ще до його реорганізації в ДП «Новочорторийське».

Зазначене підтверджується довідками, виданими Новочорторийським державним аграрним технікумом та наданими копіями трудових книжок.

Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 15 серпня 2008 року № 508 на базі структурного виробничого підрозділу Новочорторийського державного аграрного технікуму було створено ДП «Новочорторийське».

На виконання цього наказу було проведено розподіл майна між Новочорторийським державним аграрним технікумом та ДП «Новочорторийське», а також проведено звільнення і переведення працівників на роботу відповідно до законодавства, що регулює трудові відносини.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 127 «Про затвердження переліку підприємств, що підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» ДП «Новочорторийське» включено до переліку підприємств, що підлягають приватизації.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом та характер пред`явлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі до ДП «Новочорторийське», позивачі зазначали про наявність у них права на безоплатну передачу частки державного майна, в тому числі земельної частки (паю), при приватизації ДП «Новочорторийське».

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з необхідності відмови у позові з огляду на те, що до участі у справі не було залучено Головне управління Держгеокадастру, права та охоронюваний законом інтерес якого зачіпаються рішенням суду першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

У пункті 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» зазначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно зі статтями 22 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та відповідно до зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, у редакції, чинній на час набрання ним чинності, передбачалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з пунктами 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселенім, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 нього розділу.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Житомирської області.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі

№ 18-рп/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», що визначено як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Встановлюючи наявність порушеного права Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, апеляційний суд не зазначив, яке саме право чи інтерес Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області порушено судовим рішенням районного суду.

При цьому апеляційним судом вказано, що належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського запасу, є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг щодо неможливості залучення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до участі у справі як відповідача є правильними, оскільки на момент ухвалення рішення районним судом, 30 серпня 2013 року, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області як юридичної особи не існувало, а апеляційний суд згідно зі статтею 367 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду на час його ухвалення.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанцій).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Встановивши, що позивачі звернулися із позовом до ДП «Новочорторийське» за захистом своїх порушених прав щодо встановлення права на безоплатну передачу частки державного майна, в тому числі земельної частки (паю), при приватизації ДП «Новочорторийське», суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що у спорах, пов`язаних із паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Висновки апеляційного суду про те, що справа розглянута без залучення відповідачем Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що є порушенням процесуальних норм, колегія суддів вважає неправильними, оскільки на час звернення позивачів до суду такої юридичної особи, як Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, не існувало, а функції щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, належали Головному управлінню Держземагентства у Житомирській області. Отже, права Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області рішенням районного суду порушені не були.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 282/110/14-ц (провадження № 61-8765св19).

При цьому Верховний Суд вважає, що апеляційний суд, навівши норми матеріального права, які підлягають застосуванню, тим самим давши оцінку законності та обґрунтованості рішенню суду першої інстанції, скасував його з формальних й неправильних підстав, а саме через незалучення до участі у справі як відповідача Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. А тому Верховний Суд залишає без змін рішення суду, яке відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

Висновки за наслідками розгляду касаційних скарг

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_52 , від імені яких діє адвокат Опанасюк Сергій Павлович, ОСОБА_16 , від імені якої діє адвокат Максимець Олександр Богданович, ОСОБА_62 , ОСОБА_29 , від імені якого діє адвокат Максимець Олександр Богданович, ОСОБА_14 , ОСОБА_41 , ОСОБА_56 , ОСОБА_58 , ОСОБА_60 , ОСОБА_67 , ОСОБА_70 , ОСОБА_75 , ОСОБА_82 , від імені яких діє адвокат Максимець Олександр Богданович, задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року скасувати, рішення Любарського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2013 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк