№ 285/4223/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 285/4223/17

провадження № 61-39056св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» на постанову Апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М., від 23 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (далі - ПрАТ «СТ «Гарантія», страхова компанія) про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 26 березня 2015 року близько 03 год. 00 хв. на 239 км автодороги Київ-Чоп у с. Пилиповичи Новоград- Волинського району Житомирської області сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) унаслідок зіткнення двох транспортних засобів: автопоїзда марки «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Schwarzmuller», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та гужового возу під керуванням візника ОСОБА_3 та пасажира ОСОБА_4 . У результаті ДТП візнику ОСОБА_3 та пасажиру ОСОБА_4 було заподіяно тілесні ушкодження, від яких останні загинули на місці.

За вказаним фактом 26 березня 2015 року було відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Постановою прокурора Житомирської області, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, від 28 липня 2015 року кримінальне провадження було закрите у зв`язку із смертю підозрюваного ОСОБА_3 .

Зазначав, що унаслідок ДТП, йому, як дядьку померлого ОСОБА_3 , було завдано майнової шкоди.

Цивільно-правова відповідальність водія, який на законних підставах здійснював експлуатацію транспортного засобу «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа «Schwarzmuller», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована власником вказаного транспортного засобу -

товариством з обмеженою відповідальністю «Левандівка-Авто» у ПрАТ «СТ «Гарантія» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 квітня 2014 року № АЕ/9864546.

20 квітня 2017 року він повідомив відповідача про настання страхового випадку та у порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» подав заяву про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із витратами на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, розмір яких склав 10 798 грн.

Однак, листом від 19 липня 2017 року відповідач повідомив його про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки причиною ДТП стало порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).

Вважаючи відмову у виплаті страхового відшкодування незаконною, позивач просив стягнути з відповідача 10 788 грн майнової шкоди та 4 800 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Коцюби О. М. від 16 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що однокінний гужовий віз є джерелом підвищеної небезпеки, а тому мала місце взаємодія двох джерел підвищеної небезпеки. Оскільки органами досудового розслідування та постановою про закриття кримінального провадження встановлено вину ОСОБА_3 у скоєнні ДТП, тому, застосувавши норми статті 1188 ЦК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 23 травня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 16 квітня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 10 788 грн страхового відшкодування. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що гужовий віз, яким керував ОСОБА_3 не є джерелом підвищеної небезпеки, а тому на спірні правовідносини поширюються положення статті 1187 ЦК України, відповідно до частини п`ятої якої особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, суд вважав, що водій ОСОБА_2 , який керував джерелом підвищеної небезпеки - автопоїздом «DAF», повинен відповідати за заподіяну шкоду, незалежно від того, що його вина не встановлена у ДТП, яка мала місце 26 березня 2015 року, оскільки не доведено, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПрАТ «СТ «Гарантія» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що однокінний гужовий віз є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки гужовий транспорт може використовуватися як для перевезення вантажу, так і для перевезення людей, а також одночасного перевезення і людей і вантажу, що відповідає визначенню транспортного засобу, наданому в Правилах дорожнього руху (пункт 1.10), згідно з яким транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Згідно з пунктом 7.2 Правилах дорожнього руху гужовий віз (сани) повинен бути обладнаний світлоповертачами: спереду білого кольору, ззаду - червоного.

Таким чином, Правила дорожнього руху встановлюють вимоги про обладнання гужового транспорту певним спеціальним обладнанням та пристроями, забороняють його використання за певних умов без дотримання таких вимог.

Незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, керування гужовим возом не виключає підвищеної небезпеки як для особи, яка керує гужовим возом, так і для інших осіб.

Таким чином, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що даний спір необхідно вирішувати на підставі статті 1187 ЦК України, як заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, а не на підставі статті 1188 ЦК України як заподіяння шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, однак 04 лютого 2020 року надійшла заява від представника позивача - адвоката Мелеха Д. О. про врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 274/4882/17.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 12 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 березня 2015 року близько 03 год. 00 хв. на 239 км автодороги Київ-Чоп у с. Пилиповичи Новоград-Волинського району Житомирської області унаслідок зіткнення двох транспортних засобів: автопоїзда марки «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Schwarzmuller», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та гужового возу під керуванням візника ОСОБА_3 та пасажира ОСОБА_4 сталась ДТП.

У результаті ДТП візнику ОСОБА_3 та пасажиру ОСОБА_4 заподіяно тілесні ушкодження, від яких останні загинули на місці.

За вказаним фактом 26 березня 2015 року було відкрито кримінальне провадження № 12015060000000071 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , який дійснював експлуатацію транспортного засобу «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причепа «Schwarzmuller», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія».

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 , як дядько померлого ОСОБА_3 , повідомив ПрАТ «СТ «Гарантія» про настання страхового випадку та у порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» подав заяву про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із витратами на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, розмір яких склав 10 798 грн.

19 липня 2017 року ПрАТ «СТ «Гарантія» листом повідомило позивача про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки причиною ДТП стало порушення ПДР візником гужового транспорту ОСОБА_3 (а. с. 16).

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПрАТ «СТ «Гарантія» здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до

08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1166 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою, п?ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що гужовий транспортний засіб не є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна, з урахуванням таких ознак джерела підвищеної небезпеки як неможливість повного контролю з боку людини, наявність шкідливих властивостей, велика ймовірність завдання шкоди.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 274/4882/17-ц (провадження

№ 61-38295св18).

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до пункту 1.5 статті Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

У цьому Законі не вважається транспортним засобом пристрій, який підпадає під ознаки, зазначені у цьому пункті, але щодо якого не встановлено коригуючий коефіцієнт залежно від типу транспортного засобу.

Перелік транспортних засобів, до яких застосовуються коригуючі коефіцієнти та їх розміри, затверджені розпорядженням Державної комісії фінансових послуг від 09 липня 2010 року № 566, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2011 року за № 1443/20181, серед яких гужовий транспортний засіб, запряжений конем, відсутній.

Отже, цивільно-правова відповідальність візника гужового транспорту ОСОБА_3 не була і не могла бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що гужовий транспорт є джерелом підвищеної небезпеки є необґрунтованими.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положення статті 1187 ЦК України та покладення відповідальності за заподіяну шкоду на водія джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_2 , навіть за відсутності його вини у ДТП, яка мала місце 26 березня 2015 року.

При цьому матеріли справи не містять доказів, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, що є безумовною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності за частиною п`ятою статті 1187 ЦК України.

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність водія, який на законних підставах здійснює експлуатацію транспортного засобу «DAF 95» та причепа «Schwarzmuller» була застрахована у ПАТ «СТ «Гарантія», яке відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування з посиланням на винні дії померлого ОСОБА_3 .

Відповідно до частини третьої статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

За змістом частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У пункті 27.4. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам?ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред?явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (абзац перший пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови (пункт 37.2 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Оскільки відповідач жодної із передбачених статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування не навів, а лише послався на винні дії ОСОБА_3 , який не був володільцем джерела підвищеної небезпеки, є правильним висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування, пов`язаного із витратами на поховання та спорудження надгробного пам`ятника померлої від ДТП особи, розмір яких склав 10 788 грн.

Зазначений розмір витрат підтверджений належними та допустимими доказами, який відповідачем не оспорюється (а. с. 17, 18, 19).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Житомирської області від 23 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович