Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 285/533/19

провадження № 61-10554св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

третя особа - Служба у справах дітей (орган опіки та піклування) Новоград-Волинської міської ради,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в складі колегії суддів Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Галацевич О. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги мотивувало тим, що 22 травня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 287/1-463, за умовами якого відповідачка на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 180 000 грн для придбання нерухомого майна, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором сторони 22 травня 2007 року уклали іпотечний договір № 1, відповідно до якого відповідачка передала в іпотеку банку зазначений житловий будинок. Вказувало, що відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконала, в зв`язку з чим наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів.

З урахуванням уточнення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» просило суд ухвалити рішення, яким:

у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 287/1-463 від 22 травня 2007 року в розмірі 725 039,01 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на: житловий будинок загальною площею 78,0 м?, житловою площею 55,8 м? за адресою: АДРЕСА_1 ;

примусово виселити відповідачів з указаного житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2020 року в складі судді Заполовської Т. Г. позов АТ «Альфа-Банк» задоволено частково:

в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 287/1-463 від 22 травня 2007 року в сумі 725 039,01 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 170 477,53 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 261 581,49 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 89 917,43 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 89 676,58 грн, інфляційних втрат за кредитом у розмірі 56 769,02 грн, інфляційних втрат за відсотками в розмірі 56 616,96 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 78,0 м?, житловою площею 55,8 м?, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій;

у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факту неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 287/1-463 від 22 травня 2007 року, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів, суд установив, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , хоч і зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 ; відповідач ОСОБА_2 зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані обставини суд установив на підставі заяв самих відповідачів та актів обстеження житлових умов, врахувавши при цьому факт постійного отримання відповідачами кореспонденції за адресою: АДРЕСА_2 .

Оскільки банк не надав суду доказів на підтвердження того, що відповідачі проживають у житловому будинку, який є предметом іпотеки, то суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про їх виселення з указаного приміщення в зв`язку з відсутністю в цій частині порушеного права позивача, що підлягає захисту.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено, рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з житлового будинку по АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення; здійснено перерозподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що основною обставиною, яку слід було з`ясувати при розгляді цієї справи, є те, чи придбано будинок, який є предметом іпотеки, за кредитні кошти. Колегія суддів зазначила, що саме від цього залежить можливість виселення відповідачів з іпотечного житла без надання їм іншого жилого приміщення.

Суд зазначив, що за змістом договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_8 спірний житловий будинок за 212 000 грн. При цьому в договорі сторони встановили такий порядок розрахунку за нерухоме майно: 32 000 грн продавець отримала від покупця до підписання договору, а 180 000 грн продавець отримає після одержання покупцем кредиту в АКБ «Укрсоцбанк», але не пізніше 23 травня 2007 року.

З урахуванням умов договору купівлі продажу (не проведення розрахунку в день купівлі), умов кредитування (цільового призначення кредитних коштів), а також відсутності доказів того, що за рахунок кредитних коштів була придбана якась інша нерухомість, апеляційний суд уважав, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був придбаний за кредитні кошти.

Колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції не встановлював обставину придбання спірного житла за кредитні кошти, обмежившись лише посиланням на те, що банк не надав доказів проживання відповідачів у будинку, який є предметом іпотеки.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до довідки № 1176 від 15 травня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, згідно копій сторінок паспорту ОСОБА_1 за вказаною адресою також зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Суд зазначив, що ОСОБА_1 разом із дітьми переїхали на проживання до ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , залишаючись при цьому зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року, однією з підстав зняття з реєстрації місця проживання особи є рішення суду про виселення, яке набрало законної сили. Оскільки будинок по АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_1 за кредитні кошти, а позивачем дотримано процедуру повідомлення відповідачів про необхідність звільнити займане приміщення в зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, то апеляційний суд уважав наявними підстави для задоволення позову банку в цій частині в порядку частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Аргументи учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в виселенні відповідачів залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є єдиним житлом ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей, у якому вони тривалий час проживають, у зв`язку з чим виселення відповідачів з такого житлового приміщення не відповідатиме принципу пропорційності, порушуватиме баланс інтересів сторін спору та не буде необхідним у демократичному суспільстві. Акцентує також на тому, що спірна нерухомість придбана не тільки за кредитні кошти, а й частково за власні кошти відповідачки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, вказано заявнику на необхідністьнадати докази на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року та про необхідність зазначення у касаційній скарзі обов`язкових підстав касаційного оскарження, надання касаційної скарги (у новій редакції) та її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь.

У серпні 2021 року до суду на виконання ухвали Верховного Суду від 06 липня 2021 року надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема, у касаційній скарзі заявник виклала клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, а також надала докази отримання нею оскаржуваної постанови Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у суді першої інстанції лише 28 травня 2021 року. Крім того, заявник надала довідку з Центру поштового зв`язку Новоград-Волинської Житомирської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» про те, що рекомендовані листи на ім`я ОСОБА_1 за квітень 2021 року до поштового відділення не надходили.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та звільнено її від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року; поновлено відповідачці строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року; відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року призначено справу судді-доповідачеві Антоненко Н. О., судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Русинчук М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 28 вересня 2021 року вказано, що: «підставою касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного упостанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 285/713/20 (провадження № 61-837св21), від 06 травня 2020 року у справі № 752/16688/17 (провадження № 61-45413св18), від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18 (провадження № 61-1634св19), постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України)».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 травня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 287/1-463, за умовами якого відповідачка отримала кредитні кошти в розмірі 180 000 грн для купівлі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з кінцевим терміном повернення до 21 травня 2027 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором сторони 22 травня 2007 року уклали іпотечний договір №1, за яким відповідачка передала в іпотеку банку вказаний житловий будинок.

За змістом договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_8 спірний житловий будинок за 212 000 грн. При цьому в договорі сторони встановили такий порядок розрахунку за нерухоме майно: 32 000 грн продавець отримала від покупця до підписання договору, а 180 000 грн продавець отримає після одержання покупцем кредиту в АКБ «Укрсоцбанк», але не пізніше 23 травня 2007 року.

ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, в зв`язку з чим станом на 22 березня 2016 року заборгованість за кредитним договором становила 725 039,01 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 170 477,53 грн, заборгованості за відсотками -261 581,49 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту - 89 917,43 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків - 89 676,58 грн, інфляційних витрат за кредитом - 56 769,02 грн, інфляційних витрат за відсотками - 56 616,96 грн.

Заборгованість у вказаному розмірі стягнута з позичальника на користь банку заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2016 року в справі № 285/1593/16-ц, яке набрало законної сили. На підставі судового рішення про стягнення кредитної заборгованості видано виконавчий лист, однак заборгованість не погашена.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають п`ятеро дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

10 січня 2019 року року позивач на адресу відповідачів направив письмову вимогу про добровільне погашення наявної заборгованості, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також пропозицію добровільно звільнити предмет іпотеки.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 18 травня 2020 року у житловому будинку по АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проте в будинку ніхто двері не відчинив. Вікна в будинку вибиті, присадибна ділянка занедбана. Зі слів сусіда ОСОБА_11 у вказаному будинку ніхто не проживає понад два роки.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У справі, що переглядається, АТ «Альфа-Банк» пред`явило позов про звернення стягнення на предмет іпотеки та, як наслідок, виселення відповідачів з житлового будинку, який є предметом іпотеки.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Аналогічні за змістом положення містяться й у частині третій статті 109 ЖК України.

Пред`являючи позов, АТ «Альфа-Банк» зазначало, що реєстрація відповідачів у спірному житловому приміщенні, на яке судовим рішенням звернуто стягнення, обмежує правомочності наступного власника житлового будинку.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

ОСОБА_1 у судах попередніх інстанцій, а також у касаційній скарзі наполягає на тому, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є єдиним житлом відповідачки та її неповнолітніх дітей. Вказувала, що разом з неповнолітніми дітьми тимчасово не проживає в спірному житловому будинку з огляду на його незадовільний технічний стан, проте має намір здійснити ремонтні роботи та користуватися саме цим житлом.

Оскільки тимчасове непроживання ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей в будинку за адресою: АДРЕСА_1 не є добровільним звільненням житла на вимогу іпотекодержателя в розумінні закону, а також не свідчить про відмову відповідачів від права користування житловим будинком, в якому вони зареєстровані, та права власності на нього, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що тимчасове непроживання ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей в будинку, який є предметом іпотеки, не є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову банку про їх виселення, яке є прямо передбаченим статтею 109 ЖК України та статтею 40 Закону України «Про іпотеку» наслідком звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 760/22929/15-ц (провадження № 61-6000св19) зроблено висновок, що: «визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК України. У разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити осіб, які проживають в жилому приміщенні, переданому в іпотеку, без надання іншого жилого приміщення. […] різниця між вартістю квартири та сумою кредиту свідчить, що квартира, яка є предметом іпотеки, частково придбана за кредитні кошти. Позивачем не спростовано такі обставини. При цьому сума різниці наданого кредиту і спірного майна та її походження не мають правового значення у зв`язку з тим, що встановлено факт придбання цього майна частково за особисті кошти. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18. За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, помилково вважав спірну квартиру придбану лише за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, оскільки спірне житло придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, то неможливо виселити осіб, які проживають в спірному житловому приміщенні, переданому в іпотеку, без надання іншого жилого приміщення».

У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що за змістом договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_8 спірний житловий будинок за 212 000 грн. При цьому в договорі сторони встановили такий порядок розрахунку за нерухоме майно: 32 000 грн продавець отримала від покупця до підписання договору купівлі-продажу (та до отримання кредиту в АКБ «Укрсоцбанк»), а 180 000 грн буде сплачено за рахунок отриманих в АКБ «Укрсоцбанк» кредитних коштів.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що з урахуванням установлених цим же судом обставин придбання спірного житла частково за кредитні кошти та частково за особисті кошти іпотекодавця, відсутні підстави для задоволення позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про їх виселення без надання іншого житлового приміщення, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції в цій частині.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте помилився щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим рішення місцевого суду в цій частині підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, оскарженим судовим рішенням виселено з житлового будинку всіх відповідачів. У касаційному порядку постанову апеляційного суду оскаржила лише ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких також виселено зі спірного будинку, не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідачів свідчить про їх повну згоду з судовим рішенням.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не навела переконливих доводів того, яким чином оскаржене судове рішення в частині виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушує її права та інтереси за умови, що відповідачі не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з судовим рішенням.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку з необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 760/22929/15-ц (провадження № 61-6000св19), касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а:

постанова апеляційного суду в частині виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 -скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови касаційного суду;

постанова апеляційного суду в частині виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишенню без змін.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги та, беручи до уваги факт звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги в ухвалі про відкриття касаційного провадження, з АТ «Альфа-Банк» у дохід держави підлягають стягненню судові витрати за касаційний перегляд справи, що складаються з судового збору за подання касаційної скарги, в розмірі 1 816 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в частині задоволення позову акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення без надання іншого житлового приміщення та в частині стягнення з них судових витрат скасувати, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні вказаних позовних вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в частині задоволення позову акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави судові витрати за перегляд справи в суді касаційної інстанції в розмірі 1 816 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу й подальшому виконанню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук