Постанова

Іменем України

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 286/1210/19

провадження № 61-23242св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Миніч Т. І., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 02 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено кредитний договір № 490061578 на суму

23 700,00 доларів США, для придбання автомобіля, який було включено у договір, як предмет застави. На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 02 квітня 2008 року між дружиною позивача - ОСОБА_2 та банком було укладено договір поруки № 490061578-П.

У зв`язку із складною ситуацією у країні у позивача виникла заборгованість по вказаному кредитному договору.

На підставі заяви АТ «Альфа-Банк», 07 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. було вчинено виконавчий напис № 4665, щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 809 880,92 грн. Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинений з численними порушеннями вимог чинного законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня

2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису ОСОБА_1 мав безспірну заборгованість перед АТ «Альфа-Банк», тобто заборгованість існувала саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі. Щодо пропуску строку позовної давності, суд вказав про те, що пропущення строку позовної давності є підставою для відмови у позові в разі доведеності позовних вимог.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. від 07 квітня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 4665, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа-Банк», суми заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2008 року у розмірі

809 880,92 грн таким, що не підлягає виконанню.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 1 921,00 грн судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що банком не надано доказів про те, що ОСОБА_1 було отримано вимогу щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Банк звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису з пропуском трирічного строку для звернення із такою заявою, а нотаріусом не дотримано вимоги статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпункту 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Апеляційний суд відмовив у задоволення зави банка про застосування строків позовної давності, оскільки суд встановив відсутність факту пропуску трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 грудня 2019 року АТ «Альфа-Банк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня

2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом порушено норми матеріального права, які гарантують можливість отримати кредит та проценти та спосіб захисту шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Суд неправильно застосував Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року

№ 296/5, стверджуючи, що надання доказів про направлення боржнику вимогу не є належним дотриманням процедури перед вчиненням виконавчого напису. Позивачем пропущено строк позовної давності. Є неправильним висновок суду апеляційної інстанції про спірність боргу. Позивачем порушено правила підсудності при подачі позову.

Доводи інших учасників справи

02 березня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити в силі.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Овруцького районного суду Житомирської області.

У лютому 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

21 березня 2008 року між ТОВ «Паритет-Авто» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу (з кредитом) № А0321-9.

02 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було укладено кредитний договір № 490061578, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 23 700,00 доларів США, на придбання транспортного засобу, згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ТОВ «Паритет-Авто».

У зв`язку із наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором

від 02 квітня 2008 року № 490061578, яка станом на 23 лютого 2015 року складала 2 945 115,44 грн, АТ «Альфа-Банк» було направлено ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту.

07 квітня 2015 року за заявою банку, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 4665, за яким з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 02 квітня 2008 року у розмірі 809 880,92 грн, з яких: заборгованості за кредитом - 498 195,43 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 308 685,49 грн, витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису - 3 000,00 грн. Стягнення здійснювалося за період з 08 квітня 2012 року по 25 лютого 2015 року. Розмір заборгованості за договором станом на 23 лютого 2015 року, наявної на момент вчинення виконавчого напису, становив

11 112 509,90 грн.

За заявою банку постановою від 17 липня 2015 року державний виконавець Хрустальнинського МВ ДВС ГТУЮ у Луганській області відкрив виконавче провадження № 48168687 з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису.

10 липня 2018 державний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, АТ «Альфа-Банк» просило застосувати строки позовної давності (а. с. 117).

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року

№ 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що АТ «Альфа-Банк» не довело належними та допустимими доказами отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень договору,а відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій та пункту 4.1.1 договору іпотеки. Зазначене свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця.

Враховуючи викладене, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов

ОСОБА_1 та визнав виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. від 07 квітня 2015 року таким, що не підлягає виконанню. Тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Порушення порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Тому Верховний Суд не вбачає необхідності вдаватись до вирішення питання про безспірність вимог АТ «Альфа-Банк».

Вказане також узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) (пункт 52 вказаної постанови).

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, Верховний Суд виходить із такого.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Звертаючись 15 квітня 2019 року до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 зазначив, що про виконавчий напис йому стало відомо з постанови головного державного виконавця Хрустальнинського МВДВС ГТУЮ у Луганській області від 10 липня 2018 року про звернення стягнення на заробітну плату.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 отримував виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. від 07 квітня 2015 року, раніше ніж 10 липня 2018 липня.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. направив до суду першої інстанції копію виконавчого листа від 07 квітня 2015 року та копії документів, які були надані для вчинення зазначеного виконавчого листа. В цих документах відсутнє поштове повідомлення про направлення ОСОБА_1 копії виконавчого напису та отримання ним рекомендованого повідомлення.

Доказів про направлення та отримання ОСОБА_1 , постанови Хрустальнинського міського відділу ДВС ГТУЮ у Луганській області від 17 липня 2015 року про відкриття виконавчого провадження в матеріалах справи також не має. Тому посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 міг знати про виконавчий напис з постанови Хрустальнинського міського відділу ДВС ГТУЮ у Луганській області від 17 липня 2015 року про відкриття виконавчого провадження є безпідставним.

З оглядку на наведене, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для застосування строків позовної давності.

Аргументи заявника про те, що під час розгляду справи порушено правила територіальної підсудності є безпідставними, оскільки за правилами частини дванадцятої статті 28 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

З довідки від 17 жовтня 2014 року № 1815000043 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 , вбачається, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 , що за територіальною підсудністю, згідно правил частини дванадцятої статті 28 ЦПК України належить до Овруцького районного суду Житомирської області.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року- без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська