ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 289/2115/21

провадження № 61-15879св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравченко Ксенія Миколаївна, на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року у складі судді Кириленка О. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд визнати за нею право власності на частину земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 1825087400:06:002:0031, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться на АДРЕСА_1 та частину жилого будинку, житловою площею 29,6 кв. м, загальною площею 54,5 кв. м, який розташований на вищевказаній земельній ділянці.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що 27 серпня 2008 року в період шлюбу сторони набули у власність вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку, право власності на які зареєстровано за відповідачем.

Відповідач користується спільним нерухомим майном самостійно та чинить позивачці перешкоди у його володінні та користуванні.

Тому позивачка стверджувала, що є підстави для поділу цього майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є підставними, оскільки спірне майно є спільним майном подружжя та підлягає поділу між його членами.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивачка у 2012 році вже зверталася до суду із аналогічним позовом про поділ майна подружжя, який залишено без розгляду ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 червня 2012 року у справі № 620/610/2012, то вона пропустила позовну давність для звернення до суду із цим позовом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 21 вересня 2023 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діла адвокат Кравченко К. М., залишено без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надав належну оцінку дослідженим доказам. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а також не спростовують правильності висновку суду першої інстанції по суті спору і значною мірою зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

07 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравченко К. М., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 753/18448/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- неправильно визначили дату початку перебігу позовної давності у цій справі;

- не звернули увагу на те, що у 2012 році між сторонами був відсутній спір щодо спільного майна подружжя, оскільки відповідач не заперечував, що позивачка разом зі дитиною може користуватись таким майном, тому позивачка подала до суду заяву залишення її позову у справі № 620/610/2012 без розгляду;

- не врахували, що у березні 2021 року позивачка з метою реалізувати своє право на державну реєстрацію частки у спільному сумісному майні подружжя, звернулась до відповідача з пропозицією оформлення її частки в будинку і земельної ділянки. Однак, останній не з`явився на оформлення. Тому позивачка дізналася про порушення свого права власності у березні 2021 року, саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності;

- не в повній мірі з`ясували обставини справи та не надали належну оцінку доказам.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 виклала заяву про поновлення їй строку на касаційне оскарження рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, яке обґрунтувала тим, що оскаржувану постанову вона отримала засобами поштового зв`язку лише 10 жовтня 2023 року.

У лютому 2024 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційнуОСОБА_1 , в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Межі касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо оскарження рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині висновків судів про обґрунтованість вимог позову про поділ спільного майна подружжя, то оскаржувані судові рішення в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року переглядається Верховним Судом лише в частині вирішення судами першої та апеляційної інстанцій питання про застосування позовної давності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 08 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю .

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року; касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявниці: надати уточнену касаційну скаргу, в якій зазначити відомості про наявність/відсутність у адвоката електронного кабінету; визначити ціну позову (зокрема вартість 1/2 частини спірної земельної ділянки та 1/2 частини спірного житлового будинку) й відповідно обґрунтувати розмір сплаченого судового збору та сплатити судовий збір за подання касаційної скарги на судові рішення.

У визначений строк представник заявника через підсистему «Електронний Суд» подала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема: уточнену редакцію касаційної скарги та квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 816,00 грн. У новій редакції касаційної скарги представник заявника зазначила ціну позову (65 788,00 грн), водночас доказів на підтвердження вартості майна не надала.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема для надання доказів на підтвердження вартості майна.

У визначений в ухвалі строк представник заявника надала матеріали на усунення недоліків, зокрема: консультативний висновок про вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з яким ринкова вартість об`єкта оцінки становить 92 551,00 грн та звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки за цією ж адресою, згідно з яким ринкова вартість об`єкта становить 39 025,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Радомишльського районного суду Житомирської області матеріали справи № 289/2115/21; надано відповідачу строк для подання відзиву.

У березні 2024 року матеріали справи № 289/2115/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 07 серпня 2004 року до 02 червня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 27 серпня 2008 року приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Бойком В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1756, ОСОБА_2 з письмової згоди особи, з якою він перебував у шлюбі з 07 серпня 2004 року, проживав разом і вів спільне господарство - ОСОБА_1 , придбав житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, які знаходяться на АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку, загальним розміром 0,2500 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за тією ж адресою.

20 липня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві шлюб між сторонами розірвано.

Також судами встановлено, що у провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області перебувала цивільна справа № 620/610/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Предметом спору у цій справі було нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у вигляді спірних житлового будинку і земельної ділянки. Цей позов подано до суду 08 лютого 2012 року.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 червня 2012 року у справі № 620/610/2012 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивачки у судове засідання.

Правове обґрунтування

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (статті 253 ЦК України).

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до вимог статті 72 Сімейного кодексу України (далі - СК України) позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-258цс15).

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17, від 11 жовтня 2023 року в справі № 359/6727/21 та від 29 квітня 2024 року в справі № 522/3192/21.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в частині другій статті 72 СК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі №161/8116/19.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивачка у 2012 році вже зверталася до суду із аналогічним позовом про поділ майна подружжя, який залишено без розгляду ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 червня 2012 року № 620/610/2012, то вона пропустила позовну давність для звернення до суду із цим позовом.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 753/18448/17, від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17, є безпідставними з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

У постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 753/18448/17 за позовом дружини до спадкоємців чоловіка про визнання права власності на частину спільного сумісного майна, Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду про задоволення позову та виходив із безпідставності висновків місцевого суду про пропуск позивачкою позовної давності з огляду на те, що доказів, які б свідчили, що за життя чоловіка між ним та позивачкою виник спір з приводу нерухомого майна (квартири), відповідачі не надали, а суд першої інстанції таких обставин не встановив. Також Верховний Суд зазначив, що місцевий суд неправильно встановив дату початку перебігу позовної давності та дійшов помилкового висновку про початок її перебігу з дня розірвання шлюбу між позивачкою та її померлим чоловіком.

У постанові від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20 за позовом про визнання права власності на майно, набуте під час шлюбу, Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про задоволення позову та виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем пропущено позовну давність, оскільки початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Також Верховний Суд підтвердив, що доказів порушення права на спірну квартиру будь-якої із сторін подружжя до подання позову матеріали справи не містять.

У постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 за позовом про поділ майна подружжя, Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив із того, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що відлік позовної давності слід відраховувати з наступного дня після того, як позивач довідався про розірвання шлюбу. Висновок апеляційного суду про те, що про порушення свого права позивач дізнався ще під час шлюбу, коли одразу після придбання спірного майна відповідач стала перешкоджати йому користуватися та володіти цим майном, не підтверджено належними доказами. Матеріли справи не містять позовної заяви про поділ майна подружжя, поданої позивачем 29 січня 2014 року у цивільній справі № 203/594/14-ц, на яку посилався апеляційний суд. Апеляційним судом належним чином не перевірено та не встановлено момент виникнення спору між колишнім подружжям щодо набутого під час шлюбу нерухомого майна.

У постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 за позовом про поділ спільного майна подружжя, Верховний Суд, погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, виходив із того, що суди попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду із цим позовом, оскільки про порушення своїх прав вона дізналась лише у березні 2018 року, після розгляду в суді справи про визнання її та дитини такою, що втратила право користування спірною квартирою. При цьому, довела відсутність у неї можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше.

У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 за позовом про визнання права власності на майно, Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив із того, що апеляційний суд у силу своїх повноважень не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не перевірив висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову з взаємовиключних підстав, та дійшов висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства.

Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір сторін щодо поділу майна подружжя, на підставі аналізу наявних у справі доказів встановили, що позивачці було відомо про порушення позивачем її прав на частку майна ще у лютому 2012 року, а тому вона пропустила позовну давність для звернення до суду із цим позовом.

Отже, у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків судів касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що у березні 2021 року позивачка з метою реалізувати своє право на державну реєстрацію частки у спільному сумісному майні подружжя, звернулась до відповідача з пропозицією оформлення її частки в будинку і земельної ділянки. Однак, останній не з`явився на оформлення. Тому позивачка дізналася про порушення свого права власності у березні 2021 року, саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності, були предметом розгляду судів попередніх інстанцій і їм надана належна правова оцінка.

Зокрема відхиляючи вказані доводи як безпідставні, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зміст попередньої позовної заяви ОСОБА_1 , яка наявна у матеріалах цивільної справи №2/620/240/2012 свідчить про те, що звертаючись 08 лютого 2012 до суду вона в обґрунтування позову зазначала, що відповідач чинить їй перешкоди у володінні та користуванні спірним майном, що свідчить про те, що ОСОБА_1 вже в 2012 році дізналась про порушення своїх прав відповідачем та внаслідок чого нею було пред`явлено вказаний позов з метою захисту її прав.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравченко Ксенія Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник