ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2025 року

м. Київ

справа № 289/2500/22

провадження № 61-1649св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Данчева Надія Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Реуса Дениса Сергійовича на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 листопада 2023 року, додаткове рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року, ухвалені у складі судді Кириленка О. О., та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права на спадкування.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина. Приватним нотаріусом заведена спадкова справа № 19/2020. Заяву про прийняття спадщини нотаріусу подала рідна сестра померлого - ОСОБА_2 , як спадкоємець другої черги за законом.

Позивач вказував, що він 12 жовтня 2022 року подав приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки фактично проживав із батьком на день смерті останнього. Однак, листом від 07 листопада 2022 року, який він отримав 21 листопада 2022 року, приватний нотаріус рекомендувала йому як спадкоємцю першої черги за законом звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Зазначав, що він на час смерті батька проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним за вказаною адресою проживав його батько. Його адреса реєстрації місця проживання є відмінною від тієї адреси, за якою він фактично проживав на момент відкриття спадщини, оскільки він є військовослужбовцем та проходить військову службу в АДРЕСА_2 .

Вказував на те, що фактично на момент відкриття спадщини проживав зі своєю сім`єю - матір`ю ОСОБА_4 та покійним батьком ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 , де знаходиться більшість особистих речей позивача.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт його постійного проживання разом із ОСОБА_3 на момент смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати його спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 , та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року заяву представника позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 033,33 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 листопада 2023 року та додаткове рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на спадкування, суд першої інстанції виходив із того, що визнавати сина спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька у судовому порядку потреби немає, оскільки цей факт підтверджений правовстановлюючим документом (свідоцтво про народження), а черговість спадкування визначена нормою частини першої статті 1261 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач довів належними доказами факт його постійного проживання разом із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті спадкодавця.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, щонадані адвокатом позивача документи є належними доказами на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, та такі судові витрати дійсно пов`язані саме із розглядом цієї справи. Разом із цим, проаналізувавши перелік та складність наданих адвокатом послуг, суд застосував принцип співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, зменшити їх розмір та, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 28 033,33 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Реус Д. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що акт обстеження соціального стану від 16 серпня 2022 року не містить будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_1 у дійсності постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до листа Радомишльської міської ради від 02 липня 2020 року № 01-48/2001 батько позивача був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Тобто, місце реєстрації спадкодавця є відмінним від місця нібито його спільного проживання разом із сином за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане не спростовано позивачем.

Крім того, встановлення факту постійного проживання позивача, який є військовослужбовцем, за іншою адресою, ніж місце розташування військової частини, є неможливим, так як позивач зобов`язаний був постійно перебувати у місці дислокації військової частини, у межах військового гарнізону (селище Городок).Місто Радомишль до меж Городоцького військового гарнізону до 2020 року не входило, що свідчить про неможливість встановлення такого факту постійного проживання за межами гарнізону, так як позивач є військовослужбовцем.

Крім того, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не залучили до участі у справі ОСОБА_5 , яка на час смерті спадкодавця була зареєстрована з ним за однією адресою.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 761/40889/20 (провадження № 61-14588св21), від 27 листопада 2024 року у справі № 715/3010/21 (провадження № 61-16989св23).

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи інших учасників справи

У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стахов А. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Також представник ОСОБА_1 - адвокат Стахов А. О. просить стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина.

03 березня 2020 рокуіз заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася сестра спадкодавця ОСОБА_2

03 березня 2020 року приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Данчевою Н. В. заведена спадкова справа № 19/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , так як фактично та постійно проживав сім`єю з батьком на момент смерті останнього. У заяві також зазначав, що батько до дня смерті фактично та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватний нотаріус Данчева Н. В. листом від 07 листопада 2022 року рекомендувала ОСОБА_1 як спадкоємцю першої черги звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання разом із померлим батьком ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Відповідно до листа Радомишльської міської ради Житомирської області від 02 липня 2020 року № 01-48/2001 ОСОБА_3 на день смерті був зареєстрованим у будинку АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 із 01 лютого 2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 11 серпня 2020 року № 361 старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 із 31 жовтня 2017 року.

Згідно з довідкою Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району від 19 серпня 2020 року № 434 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 та його сім`я складається із: ОСОБА_6 (дружини), ОСОБА_7 (доньки дружини) та сина ОСОБА_8 , які проживають, але не зареєстровані.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 грудня 1999 року № НОМЕР_2 квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної власності ОСОБА_4 (матері позивача), ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Радомишльської міської ради від 16 серпня 2022 року №242/01-47 та акта обстеження соціального стану від 16 серпня 2022 року, ОСОБА_1 із дня свого народження фактично та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю ОСОБА_4 та своїм батьком ОСОБА_3 однією сім`єю на момент смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 у січні 2023 року подала до ВП № 3 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Радомишльської міської ради Житомирської області під час видачі акта обстеження соціального стану та довідки, датованих 16 серпня 2022 року. За результатами розгляду вказаного повідомлення складена довідка від 28 лютого 2023 року, згідно з якої в ході перевірки будь-яких фактичних даних, які б вказували на внесення посадовими особами Радомишльської міської ради завідомо неправдивих відомостей до вказаних документів, не встановлено.

26 серпня 2020 року ОСОБА_1 звертався до Радомишльського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_2 , предметом якого було визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2021 рокуу справі № 289/1301/20,залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Згідно з відповіддю військової частини НОМЕР_1 від 21 березня 2023 року № 839, межі Житомирського гарнізону визначено, як: АДРЕСА_5. ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці за 2019 рік з 03 червня до 18 червня 2019 року та з 02 грудня до 16 грудня 2019 року.

Суд першої інстанції в судовому засіданні допитав свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , які, будучи попередженими про кримінальну відповідальність, зокрема, показали, що позивач проживав із батьками за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач проходить військову службу в селищі Городок, куди постійно їздив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Реуса Д. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт постійного його проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем - його батьком ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18); від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц (провадження № 61-5777св20); від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20); від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20); від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21); від 19 квітня 2023 року у справі № 2-516/2007 (провадження № 61-11834св22).

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Позивач, пред`являючи позов, вказував, що не був зареєстрований разом зі спадкодавцем у будинку АДРЕСА_3 , проте до дня його смерті проживав разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18); від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20 (провадження №61-2387св22); від 09 жовтня 2024 року у справі № 644/4646/23 (провадження № 61-10383св24), від 05 березня 2025 року у справі № 643/12963/23 (провадження № 61-17328св24).

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 , який є спадкоємцем першої черги за законом, а саме сином померлого ОСОБА_3 , довів, що на час смерті батька проживав разом із ним, що підтверджується у своїй сукупності та взаємозв`язку належними і допустимими доказами.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального права, а саме не залучення до участі у справі ОСОБА_5 , яка на час смерті спадкодавця була зареєстрована з ним за однією адресою, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ОСОБА_5 , як особа, яка не брала участь у справі, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаних позовів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, Верховним Судом не встановлено.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Задовольняючи частковозаяву представника позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував надані адвокатом позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідачки щодо розміру понесених позивачем судових витрат, проаналізував перелік та складність наданих адвокатом послуг, виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, а також, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 28 033,33 грн витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Стахов А. О. просить стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 15 лютого 2023 року № 1502, укладеного між адвокатом Стаховим А. О. та ОСОБА_1 , адвокат надає правову допомогу при представленні інтересів ОСОБА_1 в межах судової справи № 289/2500/22 про встановлення факту постійного проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини, визнання права на спадкування, зокрема в усіх судах всіх інстанцій.

Згідно з рахунком та детальним описом робіт (наданих послуг), актом наданих послуг до договору про надання правової допомоги, складеного 09 березня 2025 року між адвокатом Стаховим А. О. та ОСОБА_1 , сторони досягли домовленості та узгодили такий перелік послуг та їх вартість за договором про надання правової допомоги від 15 лютого 2023 року № 1502 (справа № 289/2500/22): підготовка та подання заяви про направлення копії касаційної скарги (вартість години роботи - 2 000,00 грн) - 0,5 год. - 1 000,00 грн; підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу - 2,5 год. - 5 000,00 грн. Загалом - 6 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо витрат на правову допомогу, суд касаційної інстанції виходить з реальності надання адвокатських послуг позивачу під час касаційного перегляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

З урахуванням фактичного обсягу наданих юридичних послуг, співмірності суми витрат зі складністю справи та відповідності суми заявлених витрат критеріям реальності і розумності, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.

При цьому відповідачка не зверталася до суду з клопотанням про зменшення заявлених ОСОБА_1 до відшкодування витрат на правничу допомогу, не спростувала їх розмір та не довела неспівмірність цих витрат критеріям, встановленим у частині четвертій статті 137 ЦПК України, що унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Реуса Дениса Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 листопада 2023 року, додаткове рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді касаційної інстанції, у розмірі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник