Постанова

Іменем України

22 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 289/2585/21

провадження № 61-6863св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Макарівська квартирно-експлуатаційна частина (району)

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Очеретюк Оксана Олександрівна, на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року у складі судді Мельника О. В., та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов обґрунтовано тим, що він є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 з грудня 1999 року.

Згідно з ордером № 14/8 від 30 грудня 1999 року право на зайняття житлової площі також мають дочка позивача ОСОБА_5 та онука ОСОБА_6 .

З дозволу позивача, з січня 2003 року за вказаною адресою зареєстровано місце проживання колишнього чоловіка дочки (зятя) - відповідача у справі ОСОБА_3

12 травня 2010 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано, відповідач перестав бути членом сім`ї позивача.

Фактично з середини 2018 року у даній квартирі відповідач не проживає, особисті речі у домоволодінні відсутні.

Тому, на думку позивача, ОСОБА_3 втратив право користування даним житлом.

Реєстрація місця проживання відповідача за даною адресою перешкоджає оформити позивачу субсидію на комунальні послуги, що призвело до виникнення заборгованості.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач протягом тривалого часу, більше шести місяців, у спірному житлі не проживає, його особистих речей в ньому немає, з серпня 2020 року будь-яких витрат з утримання квартири, сплати комунальних послуг не несе та проживає у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , який належить йому на праві власності.

У зв`язку із цим суд вважав, що відповідач втратив необхідність та інтерес щодо проживання у спірній квартирі.

Також зазначив, що реєстрація місця проживання відповідача у спірній квартирі створює позивачу перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження цим нерухомим майном.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

05 травня 2023 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Очеретюк О. О.через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

12 червня 2023 року ОСОБА_4 через представника - адвоката Шклярук Ю. Л. надіслав на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до ордеру № 14/8 від 30 грудня 1999 року ОСОБА_4 вселився до квартири АДРЕСА_4 ). До складу сім`ї наймача також входить дочка ОСОБА_5 , 1980 року народження та онука ОСОБА_6 , 1999 року народження.

Згідно з довідкою Макарівської КЕЧ № 128 від 18 жовтня 2021 року в квартирі АДРЕСА_1 з 24 січня 2000 року зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , з 10 січня 2003 року у даній квартирі також зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 .

Як вбачається із копії Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , шлюб між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано 12 травня 2010 року, про що зроблено актовий запис № 211.

Відповідно до довідки № 1801 від 30 вересня 2021 року виконавчого комітету Городоцької селищної ради, в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зареєстрований, але не проживає на протязі трьох років.

Зі змісту довідки № 87 від 18 серпня 2022 року, наданої Будинкоуправлінням № 9 Макарівської КЕЧ, вбачається, що ОСОБА_3 частково сплачував за комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1 до 2020 року. Згідно квитанцій, наданих відповідачем, останній платіж був здійснений 28 серпня 2020 року на суму 3 000 грн.

Згідно з Актом обстеження по факту проживання (не проживання) особи на території населеного пункту Городок за адресою: АДРЕСА_2 від 25 листопада 2022 року, складеного депутатом селищної ради М. М. Іванчик, на підставі пояснень сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - ОСОБА_3 у даній квартирі не проживає.

Обставини, зазначені в акті, підтвердила допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 253277907 від 19 квітня 2021 року за ОСОБА_3 15 квітня 2021 року зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 87,9 кв. м, житловою площею 39,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Підстава реєстрації - декларація про готовність об`єкта до експлуатації серії ЖТ 161210407804, видана Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області та технічний паспорт № 774, виданий 29 жовтня 2020 року.

Згідно Акту обстеження житла від 02 грудня 2022 року у складі комісії Макарівської КЕЧ із долученням до нього фото таблиці, встановлено, що станом на 02 грудня 2022 року в квартирі АДРЕСА_1 , смт Городок ОСОБА_3 не проживає. Під час огляду його особисті речі відсутні, квартира не придатна для відпочинку (відсутнє ліжко, кухонна плита, посуд для приготування їжі, відсутні засоби особистої гігієни). Двері для обстеження відчинив квартиронаймач ОСОБА_4 .

Згідно Акту обстеження житла від 15 грудня 2022 року у складі комісії Макарівської КЕЧ із долученням до нього фототаблиці, вбачається, що станом на 15 грудня 2022 року в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не проживає, особисті речі відсутні. В даній квартирі на час обстеження проживає квартиронаймач ОСОБА_4 , наявне одне ліжко та його особисті речі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до цивільного процесуального закону позивач має довести факт відсутності відповідача у жилому приміщенні без поважних причин.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Установивши, що відповідач є колишнім членом наймача спірної квартири, у спірному житловому приміщенні більше шести місяців без поважної причини не проживає, його особистих речей у ньому немає, з серпня 2020 року витрат з утримання квартири, сплати комунальних послуг не несе, а реєстрація місця його проживання у спірній квартирі створює позивачу перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження нею, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

При цьому судами враховано, що з 15 квітня 2021 року ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 87,9 кв. м, житловою площею 39,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку із чим його право на житло не буде порушено.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Посилання касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Очеретюк Оксана Олександрівна, залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов