Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 289/624/21

провадження № 61-21014св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Осички», Радомишльська міська рада Житомирської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області у складі судді Сіренко Н. С. від 05 серпня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,від 24 листопада 2021 року і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

СТОВ «Осички», Радомишльської міської ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області, про включення до списку пайовиків, визнання права на земельну частку (пай), зобов`язання вчинити певні дії.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 29 червня 1989 року він прийнятий в члени колгоспу «Ленінський шлях» с. Осички Радомишльського району Житомирської області, працював слюсарем у бригаді № 2 до

28 березня 1996 року згідно з рішенням засідання правління колгоспу «Ленінський шлях» с. Осички Радомишльського району Житомирської області.

05 жовтня 1991 року протоколом № 5 перейменовано колгосп «Ленінський шлях» на колгосп ім. Несененка. 28 червня 1992 року у відповідності до протоколу № 3 створено приватно-колективне сільськогосподарське підприємство на базі колгоспу ім. Несененка (далі - ПКСП).

Позивач вказував, що 28 березня 1996 року його виведено з членів ПКСП ім. Несененка на підставі рішення звітних зборів уповноважених членів. Рішенням Осичківської сільської ради народних депутатів Радомишльського району Житомирської області (на початку 90-х років) ПКСП ім. Несененка передано у колективну власність земельну ділянку встановленим розміром (площею) для ведення сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акта на право колективної власності на землю, з метою подальшого її розпаювання між членами ПКСП ім. Несененка. Його прізвище відсутнє у списку працівників - колгоспників членів ПКСП ім. Несененка, який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю, а сертифікат про право на земельну частку (пай) на його ім`я не виготовлявся та йому не видавався.

Зазначав, що його не повідомили про розпаювання земель ПКСП ім. Несененка (зараз СТОВ «Осички»), не запросили на загальні збори та на засідання земельної комісії, де вирішувалося питання про розпаювання земель, помилково не включили до списку пайовиків, чим позбавили права на отримання належної йому земельної частки (паю). Окрім того ОСОБА_1 вказав, що не мав належної інформації щодо прав на земельну ділянку, оскільки при звільненні у трудовій книжці помилково зазначено дату звільнення 01 вересня 1995 року, замість - 28 березня 1996 року.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити: включити його до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), як колишнього члена ПКСП ім. Несененка; визнати за ним право на земельну частку (пай), орієнтовним розміром три умовних кадастрових гектара, за рахунок земель запасу в межах території Осичківської сільської ради Радомишльського району (Осичківського старостинського округу Радомишльської міської ради) Житомирської області, яка перебуває у власності Радомишльської міської ради Житомирської області; зобов`язати Радомишльську міську раду Житомирської області надати йому дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Осичківського старостинського округу Радомишльської міської ради Житомирської області.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області

від 05 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 на момент одержання ПКСП ім. Несененка державного акта на право колективної власності на землю був членом ПКСП ім. Несененка, а тому мав право на земельну частку (пай). Проте, ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, звернувся з позовом до суду через 25 років з моменту, коли він набув право на земельну частку (пай), будь-яких належних доказів вчинення йому перешкод для звернення з позовом до суду з 1995 року не надав.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 серпня

2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки про порушення свого права на земельну частку (пай) позивач повинен був дізнатись з початку розпаювання земель КСП, яке відбувалося у 90-х роках минулого століття і є загальновідомим фактом. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач будь-яких належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення з позовом до суду з часу видачі ПКСП ім. Несененка (1995 рік) державного акту на право колективної власності на землю не надав, а наведені у позові обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку позовної давності. Прояв позивачем звичайної необачності, а також правова необізнаність не є поважними причинами пропуску позовної давності. Також звернуто увагу, що ОСОБА_1 отримав трудову книжку, яка містить запис про звільнення та виведення його з членів ПКСП ім. Несененка, тому посилання на те, що про порушення свого права він дізнався 31 березня 2021 року, коли отримав архівний витяг з відповідних рішень цього підприємства, визнано безпідставним.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц,

у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі

№ 904/10673/16, від 06 березня 2018 року у справі № 904/9159/16,

від 22 березня 2018 року у справі № 904/12521/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди безпідставно відмовили йому у задоволенні клопотань про витребування доказів та не врахували положення Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» щодо продовження процесуальних строків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що право власності підлягає захисту протягом часу наявності у особи титулу власника, а тому до позовних про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України позовна давність не застосовується.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 289/624/21.

19 січня 2023 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 289/624/21 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 рокусправу № 289/624/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 06 липня 1989 року прийнятий в члени колгоспу

«Ленінський шлях» (ім. Несененка) різноробочим, згідно з протоколом № 8 від 06 липня 1989 року, а 01 липня 1995 року виведений з числа членів підприємства ім. Несененка і звільнений з роботи за власним бажанням на підставі протоколу № 1 від 28 березня 1996 року.

В архівному витязі від 31 березня 2021 року № Т-40 зазначено, що згідно з витягом з протоколу № 8 від 29 червня 1989 року засідання правління колгоспу «Ленінський шлях» с. Осички Радомишльського району Житомирської області заслухано заяву ОСОБА_1 про прийняття його в члени колгоспу і надання роботи та вирішено рекомендувати зборам уповноважених прийняти ОСОБА_1 в члени колгоспу і надати роботу в бригаді № 2. Згідно з витягом з протоколу № 1 від 28 березня 1996 року звітних зборів уповноважених членів ПКСП ім. Несененка с. Осички Радомишльського району Житомирської області заслухано питання про затвердження рішень сільськогосподарського підприємства за період з листопада 1995 року по квітень 1996 року та постановлено: затвердити рішення сільськогосподарського підприємства за період з листопада 1995 року по квітень 1996 року: протокол № 2 від 29 лютого 1996 року, вивести із членів сільськогосподарського підприємства - ОСОБА_1 .

З відповіді Осичківського старостинського округу Радомишльської міської ради Житомирської області від 05 липня 2021 року встановлено, що

ПКСП ім. Несененка Осичківської сільської ради Радомишльського району Житомирської області отримало державний акт на право колективної власності на землю 17 жовтня 1995 року серія ЖТ 2117001. У зв`язку з тим, що додаток до вказаного державного акту, а саме список громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, відсутній, не можна встановити чи був включений ОСОБА_1 до цього списку.

У листі відділу у Радомишльському районі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 07 липня 2021 року №9-6-0.32-77/118-21 зазначено, що інформація щодо державного акту на право колективної власності на землю ПКСП ім. Несененка у відділі відсутня, надати інформацію чи ОСОБА_1 був включений до списку громадян-членів КСП неможливо через відсутність проєкту організації території земельних часток (паїв) по Осичківській сільській раді Радомишльського району Житомирської області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною дев`ятою статті 5 Земельного кодексу України 1990 року було визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільсько-господарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільсько-господарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22 23 ЗК України та зазначеного Указу Президента України особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

За таких обставин та з огляду на вищевикладені вимоги законодавства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 на момент одержання

ПКСП ім. Несененка державного акта на право колективної власності на землю був членом ПКСП ім. Несененка, а тому мав право на земельну частку (пай), однак право позивача не підлягає захисту в судовому порядку, виходячи із наступного.

Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює у неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у

1995 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений

статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд був зобов`язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги щодо заявлення позову у межах позовної давності є необґрунтованими, оскільки розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1993 року, є загальновідомим фактом, позивач міг знати про видачу у 1995 році ПКСП ім. Несененка державного акту на право колективної власності на землю зі списком громадян, які мали право на земельну частку (пай). Із позовом позивач звернувся лише у квітні 2021 року, через 25 років з моменту виділення земель ПКСП ім. Несененка.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, об`єктивно оцінивши доводи позивача та здобуті у результаті судового розгляду докази, правильно визначилися із застосуванням положень статей 71 75 80 ЦК Української РСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Судова практика у спірних правовідносинах є сталою, Верховний Суд неодноразово висловлював подібну правову позицію, зокрема у постановах від 12 червня 2019 року справі № 702/962/17 (провадження № 61-40068св18), від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16 (провадження № 61-36780св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18 (провадження № 61-1048св19), від 03 листопада 2020 року справі № 530/1367/18 (провадження № 61-19378св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 686/14921/19 (провадження № 61-3107св20), від 04 жовтня 2021 року у справі № 190/1185/20 (провадження № 61-7084св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18 (провадження № 61-6204св19), від 08 листопада 2021 року у справі № 615/870/20 (провадження № 61-4437св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18 (провадження № 61-6204св19), від 10 лютого

2022 року у справі № 132/1038/21 (провадження № 61-19793св21), 30 червня 2022 року у справі № 143/849/20 (провадження № 61-1089св21).

Посилання заявника на положення Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», необхідність продовження процесуальних строків на правильність судових рішень не впливають.

Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які заявник посилався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області

від 05 серпня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович