Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 295/10390/18

провадження № 61-7634св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2020 року у складі судді Чішман Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить сторонам на праві спільної часткової власності у рівних частках. Проте вони не можуть досягнути згоди щодо виділу в натурі належної йому частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно.

Із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 14 березня 2020 року, позивач просив поділити нерухоме майно, що є спільною частковою власністю сторін, за варіантом № 3 висновку експерта № 109/04-2019 (аркуші висновку 49-51, таблиця № 16, додаток № 2); виділити в натурі у власність ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 : літер. «А»: коридор 1-3, площею 6,5 кв. м, кімнату 1-4, площею 10,1 кв. м, житлову кімнату 1-5, площею 11,9 кв. м, коридор 1-6, площею 5,8 кв. м, літер. «а»: 13/25 частки веранди 1-8, площею 3,1 кв. м, літер. «а1»: кухня 1-2, площею 9,1 кв. м, літер. «а2»: тамбур 1-1, площею 3,1 кв. м, огорожу № 2, 3; виділити в натурі у власність ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 : літер. «А»: кімнату 2-3, площею 19,3 кв. м, кімнату 2-4, площею 12,1 кв. м, коридор 1-7, площею 6,6 кв. м, літер. «а»: 12/25 частки веранди 1-8, площею 2,9 кв. м, літер. «а1»: санвузол 2-2, площею 5,7 кв. м, літер. «а3»: коридор 2-1, площею 7,7 кв. м, літер. «Б»: сарай, площею 6,21 кв. м, літер. «У», вбиральню, огорожу № 1; припинити право спільної часткової власності; встановити порядок користування земельною ділянкою, площею 0,0478 га, за адресою: АДРЕСА_1 , за варіантом № 3 висновку експерта № 109/04-2019, згідно з яким виділити у користування ОСОБА_2 239 кв. м (0,0239 га), що відповідає 1/2 ідеальній частці; виділити у користування ОСОБА_3 239 кв. м (0,0239 га), що відповідає 1/2 ідеальній частці (а. с.188-191, т. 2).

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено в натурі ОСОБА_1 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення: коридор № 2-1, площею 7,7 кв. м, санвузол 2-2, площею 5,7 кв. м., житлову кімнату № 2-3, площею 19,3 кв. м, житлову кімнату № 2-4, площею 12,1 кв. м, коридор № 1-7, площею 6,6 кв. м, 12/25 частки веранди № 1-8 (12/25), площею 2,9 кв. м, всього по будинку - 54,3 кв. м; господарські будівлі та споруди: огорожа № 1, сарай літера «Б», вбиральня літера «У».

Виділено в натурі ОСОБА_2 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення: тамбур № 1-1, площею 3,1 кв. м, кухня № 1-2, площею 9,1 кв. м, коридор № 1-3, площею 6,5 кв. м, житлова кімната № 1-4, площею 10,1 кв. м, житлова кімната № 1-5, площею 11,9 кв. м, коридор № 1-6, площею 5,8 кв. м., 2/25 частки веранди № 1-8 (13/25), площею 3,1 кв. м, всього по будинку - 49,6 кв. м. Господарські будівлі та споруди: огорожа № 2, № 3.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 464,00 грн різниці вартості збільшення майна.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до 3 варіанту визначеного висновком експерта:

- ОСОБА_1 виділено у користування земельну ділянку, площею 239,0 кв. м (0,0239 га), що на схемі позначена під № 1 (зображена зеленим кольором), яка проходить по точках: 21-22-23-31-30-29-28-27-5-6-7-8-9-10-11-12-13-14-15-16-17-18-19-20-21, зі сторонами: 5,34 м-4,49 м-1,0 м-лінія проходить по тильному фасаду погреба (літ. «Пг») - лінія проходить по лівому фасаду погреба (літ. «Пг») - 1,46 м - лінія проходить по лінії поділу житлового будинку (літ. «А») - 2,6 м - 0,36 м - 8,12 м - 1,29 м - 3,4 м - 3,79 м - 3,4 м - 2,51 м - 2,1 м -0,77 м - 4,37 м - 0,77 м - 0,6 м - 3,0 м - 4,15 м - 5,17 м - 6,64 м, в тому числі ділянку площею 8,6 кв. м (0,00086 га), що на схемі позначена під № 1-1 (зображена зеленим кольором зі штрихуванням), яка проходить по точках: 24-23-31-30-29-28-26-25-24 зі сторонами: 1,0 м - 1,0 м - лінія проходить по стіні тильного фасаду погреба (літ. «Пг») - лінія проходить по стіні лівого фасаду погреба (літ. «Пг») - 1,46 м - 0,15 м - 5,88 м - 4,29 м, пропонується надати обмеженим використанням для забезпечення ОСОБА_2 можливістю доступу, обслуговування та поточного ремонту погребу (літ. «Пг») відповідно до пункту 3.25 ДБН 360-92* та пункту 6.1.41 ДБН 5.2.2-12:2018.

- ОСОБА_2 виділено у користування земельну ділянку, площею 239,0 кв. м (0,0239 га), що на схемі позначена під № 2 (зображена жовтим кольором), яка проходить по точках: 1-2-3-4-5-27-28-29-30-31-23-22-21-1, зі сторонами: 19,46 м - 4,23 м - 1,21 м - 9,52 м - 2,6 м - лінія проходить по лінії поділу житлового будинку (літ. «А») - 1,46 м - лінія проходить по лівому фасаду погреба (літ «Пг») - лінія проходить по тильному фасаду погреба (літ «Гіг») - 1,0 м - 4,49 м -5,34 м - 4,17 м.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, врахувавши, що сторонам належить по 1/2 частці спірного житлового будинку, порядок користування приміщеннями житлового будинку, що склався між співвласниками, врахувавши думку сторін щодо можливих варіантів виділу майна, дійшов висновку, що найбільш прийнятним та таким, що відповідає інтересам сторін, є варіант № 3 виділу житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки за цим варіантом розподілу відхилення від ідеальних часток житлового будинку є найменшим.

Постановою Сумського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що найбільш прийнятним та таким, що відповідає інтересам сторін, є варіант № 3 поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки за цим варіантом розподілу відхилення від ідеальних часток житлового будинку є найменшим. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для врахування при вирішенні питання щодо поділу житлового будинку прибудови площею 3,53 х 1,76 х 2,41 м, оскільки вказана прибудова є самочинним будівництвом. Судом першої інстанції поділено житловий будинок в натурі відповідно до третього варіанту поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд, а тому правомірно встановлено порядок користування земельною ділянкою за варіантом № 3.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції ухвалив рішення у справі без розгляду клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, у якому викладено обґрунтування необхідності відкладення розгляду справи та додано відповідні клопотання, чим порушив норми процесуального права. Право власності на здійснену позивачем прибудову є зареєстрованим, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що зазначена прибудова є самочинним будівництвом. У 1986 році ОСОБА_1 не набув права власності на коридор, площею 6,6 кв. м, та половину балкону у спірному житловому будинку, оскільки вказана частина будинку подарована ОСОБА_4 , з чим ОСОБА_1 погодився, підписавши відповідний акт. Право спільної часткової власності на спірну земельну ділянку за сторонами не зареєстроване, а тому суд позбавлений можливості встановити порядок користування земельною ділянкою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року справу № 295/10390/18 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статі 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 червня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга ОСОБА_2 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Доводи касаційної скарги про те, що реєстрація права спільної часткової власності на житловий будинок, площею 143,8 кв. м, який включає, в тому числі, і прибудову, здійснену позивачем, свідчить про, що ця прибудова не є самочинним будівництвом і підлягає поділу між сторонами, є необґрунтованими, оскільки сам факт державної реєстрації прибудови не свідчить про те, що у ОСОБА_2 виникло право власності на її половину. Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки акту від 14 липня 1986 року ОСОБА_1 зазначає, що договір купівлі-продажу має бути нотаріально посвідчений, у власність позивача перейшло 1/2 частка спірного житлового будинку, у тому числі коридор, площею 6,6 кв. м, веранда.

У вересні 2021 року від ОСОБА_1 надійшли доповнення до відзиву на касаційну скаргу, у яких ОСОБА_1 зазначає про те, що касаційна скарга не містить належних підстав для касаційного оскарження судових рішень, а тому підлягає залишенню без задоволення.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу від 16 липня 1986 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продали по 1/4 частці, а ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частку будинку, житловою площею 44,5 кв. м, розташованого на земельній ділянці, площею 454,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (у подальшому перейменована на АДРЕСА_1) у м. Житомирі . До будинку належать сарай, літера «Б», туалет, літера «У» та огорожа № 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , яка була перейменована на (а. с.14-17, т. 1).

14 липня 1986 року між ОСОБА_5 , який одночасно діяв від свого імені та від імені ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 складений акт про те, що під час продажу вказаної 1/2 частки будинковолодіння за згодою сторін не враховується нежитлова площа - коридор 6,6 кв. м та половина балкону як подаровані ОСОБА_4 (а. с.120, т. 1).

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належало 1/2 частки веранди І, площею 5,7 кв. м, коридор 2-1, площею 7,1 кв. м, житлова кімната 2-2, площею 10,4 кв. м, житлова кімната 2-3, площею 12,1 кв. м, коридор 2-4, площею 6,6 кв. м, кухня 2-5, площею 8,5 кв. м, а всього - 50,30 кв. м, що підтверджується довідкою від 11 липня 1986 року № 12-А-2416 (а. с. 100, т. 2). Вказані приміщення перейшли у користування ОСОБА_1 після укладення договору купівлі-продажу від 16 липня 1986 року, що підтверджується довідкою від травня 1987 року № 12-А-2416 (а. с.105, т. 2).

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 16 листопада 1987 року на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та згідно з експлікацією до плану будинку, загальна площа будинку становить 103,4 кв. м (а. с. 18-25, т. 1).

На засіданні архітектурно-будівельної комісії Житомирського міського виконавчого комітету від 04 липня 1987 року ОСОБА_1 надано дозвіл на прибудову до його частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , веранду розміром 2,58 х 2,90 м. Строк дії дозволу: протягом одного року з дня його прийняття (а. с. 113, т. 2).

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18 листопада 2014 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду набрало законної сили 04 грудня 2018 року (а. с. 245, 246, т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частці житлового будинку на АДРЕСА_1 ; складовими частинами об`єкта нерухомого майна є господарські споруди: сарай, літера «Б», погріб, літера «Пг», вбиральня літера «У», огорожа 1-2, що підтверджується інформаційною довідкою № 11656459 від 07 березня 2018 року, витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 серпня 2018 року (а. с. 37-38, 48, т. 1).

Рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 16 липня 1964 року № 453 з домоволодіння на АДРЕСА_2 , виділено в самостійне домоволодіння на АДРЕСА_2 , з прибудинковою земельною ділянкою, загальною площею 454,40 кв. м, що підтверджується довідкою від 10 липня 1964 року (а. с. 69, т. 2)

Рішенням Житомирської міської ради від 06 вересня 2016 року № 310 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючим нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовна площа земельної ділянки згідно з матеріалів інвентаризації становить 0,0464 га (а. с. 35, 36, т. 1).

Для визначення технічної можливості та ймовірних варіантів поділу житлового будинку в натурі та виділу в користування земельної ділянки у справі призначено та проведено судову земельно-технічну та будівельно-технічну експертизи, у висновку якої експертом наведено сім варіантів виділу в натурі часток житлового будинку та сім варіантів встановлення порядку користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із варіантом № 3 виділу житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_1 підлягає виділу в натурі: коридор № 2-1, площею 7,7 кв. м, санвузол 2-2, площею 5,7 кв. м, житлова кімната № 2-3, площею 19,3 кв. м, житлова кімната № 2-4, площею 12,1 кв. м, коридор № 1-7, площею 6,6 кв. м, 12/25 частки веранди № 1-8 (12/25), площею 2,9 кв. м, всього по будинку 54,3 кв. м. Господарські будівлі та споруди: огорожа № 1, сарай, літера «Б», вбиральня, літера «У».

ОСОБА_2 підлягає виділу в натурі: тамбур № 1-1, площею 3,1 кв. м, кухня № 1-2, площею 9,1 кв. м, коридор № 1-3, площею 6,5 кв. м, житлова кімната № 1-4, площею 10,1 кв. м, житлова кімната № 1-5, площею 11,9 кв. м, коридор № 1-6, площею 5,8 кв. м, 2/25 частки веранди № 1-8 (13/25), площею 3,1 кв. м, всього по будинку - 49,6 кв. м. Господарські будівлі та споруди: огорожа № 2, огорожа № 3 (а. с. 139-188, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183 358 364 379 380 382 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 та відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 127/5835/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 380/1059/18.

Встановивши, що відповідно до висновку експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 22 квітня 2019 року № 109/04-2019 третій варіант поділу спірного житлового будинку, господарських будівель та споруд є найбільш наближеним до ідеальних часток кожного із співвласників, для забезпечення ізольованого користування приміщеннями, які виділяються співвласникам, експертом викладено обсяг ремонтно-будівельних робіт, які необхідно провести співвласникам, проти чого сторони не заперечували, а зменшення частки однієї із сторін у спірному будинку з господарськими будівлями та спорудами компенсується в грошовому еквіваленті та ця компенсація є незначною, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про можливість виділення співвласникам найбільш ізольованих житлових та підсобних приміщень із найменшим відхиленням від ідеальних часток співвласників, а також незначну виплату грошової компенсації.

Крім цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для врахування при поділі житлового будинку здійсненої позивачем прибудови, оскільки вона не здана в експлуатацію, право власності на неї належним чином не зареєстровано, а тому така прибудова є самочинним будівництвом.

Проте колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не може у повній мірі погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Судами встановлено, що на засіданні архітектурно-будівельної комісії Житомирського міського виконавчого комітету від 04 липня 1987 року ОСОБА_1 надано дозвіл на прибудову до його частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , веранду розміром 2,58 х 2,90 м. Строк дії дозволу: протягом одного року з дня його прийняття (а. с. 113, т. 2).

У 1991 році позивачем здійснено прибудову до спірного житлового будинку розмірами 3,53 х 4,76 х 2,41 м.

Вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення».

Пунктом 9 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію:

- збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 09 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів;

- збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення.

Отже, прийняттю в експлуатацію підлягають індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 09 квітня 2015 року.

Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17, від 15 січня 2021 року у справі № 1540/3952/18.

Як установлено судами, добудова до спірного житлового будинку здійснена позивачем у 1991 році, тобто до 05 серпня 1992 року, а тому не потребувала прийняття в експлуатацію.

Судами встановлено, що рішенням державного реєстратора Житомирського міського управління юстиції Русенецьким І. В. зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності по 1/2 частці на житловий будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 143,8 кв. м, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 серпня 2018 року (а. с. 37, 38, 48, т. 1).

Таким чином, враховуючи те, що добудова до спірного до будинку здійснена позивачем до 05 серпня 1992 року, а тому не підлягала проходженню процедури прийняття в експлуатацію, право власності на зазначену добудову зареєстровано у встановленому законом порядку, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що здійснена позивачем добудова є самочинним будівництвом.

Водночас, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для врахування здійсненої позивачем прибудови під час поділу між сторонами спірного житлового будинку з огляду на таке.

Якщо поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.

У ЦК України встановлюються особливі правила щодо правового регулювання і статусу добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.

Така добудова (прибудова) не є об`єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об`єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників; 2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно за домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).

Під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що добудова здійснена позивачем на підставі дозвільних документів, після завершення її будівництва введення в експлуатацію не потребувала, право власності на неї зареєстровано. Відповідач не довела, що добудова порушує її права.

Таким чином, враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку по те, що добудова належить позивачу відповідно до правил частини четвертої статті 357 ЦК України, а тому поділу між сторонами не підлягає.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що за сторонами зареєстровано право спільної часткової власності по 1/2 частці на спірний житловий будинок, загальною площею 143,8 кв. м, що включає в себе здійснену позивачем прибудову, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно та інших речових прав.

Таким чином, сам факт реєстрації права власності за сторонами по 1/2 частці на весь спірний будинок, за доведеності здійснення позивачем у встановленому законом порядку прибудови, не дає підстав вважати, що така прибудова є спільною власністю сторін.

Верховний Суд бере до уваги те, що суди попередніх інстанцій помилково послалися на те, що здійснена позивачем прибудова до житлового будинку є самочинним будівництвом, проте зазначає, що наведене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а тому не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що у 1986 році ОСОБА_1 не набув права власності на коридор, площею 6,6 кв. м, та половину балкону у спірному житловому будинку, оскільки вказана частина будинку подарована ОСОБА_4 , з чим ОСОБА_1 погодився, підписавши відповідний акт, є необґрунтованими, оскільки судами встановлено, що ОСОБА_4 не зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на коридор, площею 6,6 кв. м, та половину балкону у спірному житловому будинку, а тому ОСОБА_2 як спадкоємець не набула права власності на вказану частину будинку.

Щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою

Між сторонами виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, який належить сторонам на праві спільної часткової власності.

За змістом частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушень не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками та визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 та від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16.

Судами встановлено, що рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 16 липня 1964 року № 453 з домоволодіння на АДРЕСА_2 виділено в самостійне домоволодіння на АДРЕСА_2 з прибудинковою земельною ділянкою, загальною площею 454,40 кв. м.

Враховуючи те, що спірний житловий будинок разом із господарськими будівлями та спорудами поділений між сторонами за третім варіантом поділу, суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили порядок користування земельною ділянкою за третім варіантом висновку експерта, який відповідає розміру частки кожного із співвласників у спільному майні та забезпечує співвласникам доступ до відповідної частини житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Доводи касаційної скарги про те, що право спільної часткової власності на спірну земельну ділянку за сторонами не зареєстроване, а тому суд позбавлений можливості встановити порядок користування земельною ділянкою, по своїй суті зводиться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права. Встановлюючи порядок користування земельною ділянкою, суд лише визначає умови, на яких співвласники її використовуватимуть з метою забезпечення ефективної реалізації ними своїх прав щодо користування майном. Будь-яких питань, пов`язаних із розпорядженням земельною ділянкою чи з правом власності на неї, суд у такій справі не вирішує.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалення судом першої інстанції рішення у справі без розгляду клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, у якому викладено належне обґрунтування та додано відповідні клопотання, є необґрунтованими, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом, доказів, наявних у матеріалах справи, було достатньо для розгляду справи та участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні за відсутності сторони відповідача.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук