ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 295/11040/23
провадження № 61-1051св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на постанову Житомирського апеляційного суду
від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С.,
Павицької Т. М., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
14 серпня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на іпотечне майно.
Позов мотивований тим, що 20 березня 2008 року між ОСОБА_1 і ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками
є AT «ОТП Банк», процесуальним правонаступником якого, у свою чергу,
є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладено кредитний договір
№ ML-010/210/2008, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі
36 540,00 дол. США.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором
від 20 березня 2008 року № ML-010/210/2008 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і банком укладено договір іпотеки (майнової поруки)
№ PML-010/210/2008, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності в рівних частках, по 1/2 кожному.
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 червня 2010 року із ОСОБА_1 стягнено заборгованість за кредитним договором в розмірі
39 532,49 дол. США, що еквівалентно 315 832,97 грн, а також пеню в розмірі
16 230,99 грн. Проте станом на 26 липня 2023 року заборгованість не погашена.
18 липня 2022 року позивач дізнався про те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Позивач вказував, що ОСОБА_1 постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини і не заявив про відмову від неї протягом шести місяців з часу її відкриття, тому є таким, що прийняв спадщину, а отже, є власником іпотечного майна.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило звернути стягнення на підставі договору іпотеки від 21 лютого 2008 року № PML-010/185/2008 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 березня 2008 року № ML-010/210/2008 в розмірі 332 063,96 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 вересня 2023 року позов задоволено.
Звернено стягнення на підставі договору іпотеки від 21 лютого 2008 року
№ PML-010/185/2008 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 березня 2008 року № ML-010/210/2008 в розмірі 332 063,96 грн на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Місцевий суд, керуючись статями 1216, 1217, частиною другою статті 1220, частиною першою статті 1221, частинами першою - третьою статті 1268 ЦК України, встановивши, що ОСОБА_1 постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини і не заявив про відмову від неї протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину. Також суд вважав, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.
Надаючи оцінку обставинам правонаступництва у спірних правовідносинах, місцевий суд вказав, що після смерті іпотекодавця до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов`язань переходять обов`язки іпотекодавця
у межах вартості предмета іпотеки, що узгоджується із нормами статті 23 Закону України «Про іпотеку». Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі вказаної норми до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва, з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.
При вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки місцевий суд виходив з розміру заборгованості, встановленого заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 червня 2010 року, який відповідач не оспорював.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 вересня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, проте зазначив, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
17 січня 2024 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням нової редакції просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року і залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 вересня
2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, щоапеляційний суд зробив неправильний висновок про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки зі смертю боржника зобов?язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються,
а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов?язку спадкоємців задовольнити вимогу кредитора. Оскільки про смерть майнового поручителя позивачу стало відомо 18 липня 2022 року, і після цієї дати було направлено до нотаріальної контори вимогу кредитора, то саме ця дата
є початком перебігу строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом.
Підставою касаційного оскарження вказаних судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня
2018 року у справі № 522/407/15-ц, постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 727/4094/19, від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 688/353/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Богунського районного суду м. Житомира.
08 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
20 березня 2008 року між ОСОБА_1 і ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є AT «ОТП Банк», процесуальним правонаступником якого у свою чергу є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладено кредитний договір № ML-010/210/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 36 540,00 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і банком укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PML-010/210/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3.1 договору іпотеки предмет іпотеки належить в рівних частках на праві власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого відділом приватизації державного житлового фонду виконкому Житомирської міської ради 01 жовтня 2007 року. Право власності зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 жовтня 2007 року, витяг про реєстрацію від 19 жовтня 2007 року № 16339681 виданий Комунальним підприємством «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 20702346, номер запису 14221 в книзі 177.
Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 червня
2010 року у справі № 2-2349/2010 стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» 39 532,49 дол. США, що еквівалентно 315 832,97 грн, а також пеню
в розмірі 16 230,99 грн, 1 700,00 грн сплаченого судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Рішення суду набрало чинності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
У зв`язку зі смертю позичальника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило до Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області вимогу кредитора від 30 листопада 2022 року про надання відомостей щодо прийняття спадщини та про задоволення вимог кредитора за рахунок спадкового майна.
Згідно з відповіддю Житомирської державної нотаріальної контори від 14 грудня 2022 року № 1966/01-16 претензію кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо ОСОБА_2 отримано та на її підставі заведено спадкову справу
№ 520/2022 щодо майна вказаної особи.
Листом Житомирської державної нотаріальної контори від 10 травня 2023 року № 886/01-16 позивача повідомлено, що відповідно до матеріалів спадкової справи № 520/2022 заяви про прийняття спадщини не подавалися та свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
Заперечуючи проти заявлених вимог, представник відповідача просив застосувати позовну давність.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, колегія суддів враховує таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі
№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі,
є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові
з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє
в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку
з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд, установивши, що заявлені вимоги є обґрунтованими, дійшов висновку про наявність підстав для застосування позовної давності до заявлених вимог.
Аргументів щодо незгоди з висновком апеляційного суду в частині встановлення факту наявності підстав для задоволення позову у касаційній скарзі немає, а тому Верховний Суд не надає оцінки оскаржуваному судовому рішенню в цій частині.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань,
у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення
у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями
з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору
в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі
№ 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що наявність судового рішення про стягнення
з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не
є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки
у спосіб, передбачений законодавством (див.: постанови від 18 вересня
2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року
у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення
у заінтересованої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд.
Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки».
У цій справі 03 грудня 2009 року банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернувшись до суду
з позовом про стягнення, зокрема, з позичальника ОСОБА_1 заборгованості, і рішенням суду від 12 листопада 2015 року позов було задоволено частково (справа № 2-2349/2010).
Використавши своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, пред`явивши позов про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Як зазначалось вище, право іпотеки виникло у позивача на підставі укладеного між ним як іпотекодержателем і ОСОБА_1 , ОСОБА_1 як іпотекодавцями іпотечного договору від 20 березня 2008 року, за яким предметом іпотеки була спірна квартира.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки
з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці фанти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права, в їх сукупності як обов`язкові складові визначення початку перебігу позовної давності.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи
в задоволенні позову банку, урахував судове рішення, ухвалене у справі
№ 2-2349/2010, яке набрало законної сили, та встановив, що позивач не вживав розумних заходів для перевірки правильності використання предмета іпотеки відповідачами, зокрема, звертаючись 03 грудня 2009 році до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості, не заявив вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру. Отже, початок перебігу позовної давності в спірних правовідносинах слід обчислювати з 03 грудня
2009 року, коли позивач, пред`явивши відповідний позов у справі № 2-2349/2010 про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 20 березня 2008 року № ML-010/210/2008.
Таким чином, встановивши, що позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що цей позов поданий із пропуском позовної давності, отже, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні з цих підстав.
Аргументи касаційної скарги про те, що оскільки зі смертю боржника зобов?язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов?язку спадкоємців задовольнити вимогу кредитора,
є безпідставними, оскільки вказана норма регулює порядок задоволення вимоги кредитора у разі смерті боржника, а не іпотекодавця, які за обставин цієї справи є відмінними.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником
у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Житомирського апеляційного суду від 07 грудня
2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська