ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2025 року
м. Київ
справа № 295/11652/23
провадження № 61-14155св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2023 року у складі судді Зосименка О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б., а також на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада
2024 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б., і ухвалив таку постанову.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Житомиргаз Збут» про визнання недійсним доручення.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_2 будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Газопостачання зазначеного будинку здійснювало АТ «Житомиргаз», особовий рахунок № НОМЕР_1 було відкрито на ім`я його матері ОСОБА_2 , а 01 березня 2023 року переоформлено на його ім`я на підставі його заяви-приєднання до договору розподілу природного газу та свідоцтва про право на спадщину.
3. Посилався на те, що АТ «Житомиргаз» незаконно припинило газопостачання до його будинку на підставі письмового доручення
ТОВ «Житомиргаз Збут» від 02 лютого 2022 року № 107-сп-501-0222 на припинення газопостачання 09 лютого 2022 року абоненту ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Вважав, що зазначене письмове доручення не відповідає вимогам чинного законодавства.
4. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:визнати недійсним з моменту вчинення адресоване голові правління АТ «Житомиргаз» Ющенко В. І. письмове доручення директора ОСОБА_3 від 02 лютого 2022 року
№ 107-Сп-501-0222 на припинення газопостачання 09 лютого 2022 року абоненту ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , адреса:
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
5. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення відповідачем його прав як споживача послуг, з огляду на те, що оскаржуване доручення від 02 лютого 2022 року на припинення газопостачання стосується побутового споживача ОСОБА_2 , на ім`я якої був відкритий особовий рахунок на оплату послуг з постачання природного газу. Газопостачання припинено у зв`язку з наявністю заборгованості.
7. Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира
від 24 січня 2024 року заяву ТОВ «Житомиргаз Збут» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ТОВ «Житомиргаз Збут» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
8. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції, суд врахував кількість проведених судових засідань, складність виконаної адвокатом роботи, необхідність подання додаткових пояснень і документів та принципи співмірності, реальності та розумності судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
9. Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
10. Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову через те, що позивачем не доведено порушення його прав як споживача оскаржуваним дорученням, з огляду на те, що з 01 березня 2023 року особовий рахунок за адресою:
АДРЕСА_1 , було переоформлено на ім`я ОСОБА_1 , який з 13 квітня 2023 року є споживачем ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Водночас, оскільки оскаржуваний супровідний лист безпосередньо не встановлює будь-яких обов`язків для позивача, а є повідомленням (дорученням) постачальника природного газу оператору ГРМ на припинення газопостачання споживача, за своїм змістом носить інформаційний характер, а тому його оскарження не передбачене чинним законодавством або договором як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів особи.
11. Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, з урахування ухвали Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира
від 24 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове. Заяву ТОВ «Житомиргаз Збут» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житомиргаз Збут» витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
12. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено за відсутності ОСОБА_1 , який не був повідомлений належним чином про дату, час і місце проведення судового засідання, що є обов`язковою підставою для його скасування. Взявши до уваги складність справи та виконані адвокатом роботи, зокрема, вивчення матеріалів, правовий аналіз спірних правовідносин, дослідження судової практики, підготовку відзиву на позовну заяву, час, витрачений адвокатом на виконання цих робіт (три години), значення справи для сторін, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію їх необхідності та реальності, апеляційний суд вважав, що пропорційними та обґрунтованими є витрати у розмірі 3 000,00 грн.
Узагальнені доводи касаційних скарг
13. 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах між споживачем та постачальником природного газу за наявності підробленого доручення на припинення газопостачання споживачу (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Зазначає, що суди не розглянули його заяви та клопотання щодо з`ясування обставин справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що він з 1989 року проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 в одному будинку, фактично прийняв спадщину після її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Далі по тексту касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що у будинку, в якому було припинено газопостачання, він проживає з 1960 року.
16. Посилається заявник на те, що суди не дослідили того, що ТОВ «Житомиргаз Збут» не приймало оскаржуване ним доручення про припинення газопостачання абоненту ОСОБА_2 , у зазначеному дорученні підроблено підпис директора ОСОБА_3 , оригіналу такого доручення не існує та відсутні докази його направлення оператору ГРМ. Акцентує увагу на безпідставності доводів апеляційного суду про направлення такого доручення ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17. Вважає, що правовими підставами для визнання оспорюваного доручення недійсним є положення статей 8 55 Конституції України, статей 15, 16, частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, статті 4 ЦПК України.
18. 16 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року.
19. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилається на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки, безпідставно послався на постанови Верховного Суду.
20. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв подані адвокатом Слюсар О. М. завідомо неправдиві та юридично недійсні документи: звіт про фактично надані послуги від 28 грудня 2023 року та акт наданих послуг від 28 грудня 2023 року, які були помилково підписані директором ТОВ «Житомиргаз Збут» ОСОБА_3 під впливом обману.
21. Зауважує, що адвокат Слюсар О. М. був відсутній у всіх судових засіданнях у справі, що переглядається. Докази фактичного понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу відсутні. Застосовану судом апеляційної інстанції судову практику Верховного Суду вважає нерелевантною.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
22. Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня
2024 рокузалишено без руху для усунення недоліків.
23. Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року поновленоОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у цій справі, витребувано матеріали справи
№ 295/11652/23 з суду першої інстанції.
24. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року.
25. У січні 2025 року матеріали цивільної справи №295/11652/23 надійшли до Верховного Суду.
26. УхвалоюВерховного Суду від 10 квітня 2025 року залишено без задоволенняклопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні.
Відзив на касаційні скарги до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. Як вбачається з довідки ТОВ «Житомиргаз Збут» від 29 листопада 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , в період постачання ТОВ «Житомиргаз Збут» природного газу побутовим споживачам було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка до 30 квітня 2022 року була включена до Реєстру споживачів ТОВ «Житомиргаз Збут». Указаний особовий рахунок на іншу особу не переоформлювався.
28. Листом АТ «Оператор газорозподільної системи «Житомиргаз» від 31 жовтня 2022 року, який адресований ОСОБА_4 на його звернення від 17 жовтня 2022 року, за адресою: АДРЕСА_1 , повідомлено, що особовий рахунок № НОМЕР_1 зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 . Окрім того, відповідно до акту про припинення розподілу природного газу від 09 лютого
2022 року за вказаною адресою було припинено газопостачання у зв`язку з заборгованістю споживача на підставі укладеного договору про виконання робіт між АТ «Житомиргаз» та ТОВ «Житомиргаз Збут» за №11/15877/Д.240
від 18 грудня 2015 року та на підставі поданого листа-доручення на припинення газопостачання від ТОВ «Житомиргаз Збут» за № 107-S3-499-0222 від 02 лютого 2022 року АТ «Житомиргаз». Вказано, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 відсутня послуга газопостачання, у зв`язку із заборгованістю за спожитий природний газ, тобто об`єкт механічно не від`єднаний від системи газопостачання, умовою ненарахування за послугу розподілу є механічне від`єднання.
29. Згідно з наданою інформацією АТ «Житомиргаз» у листі від 10 березня
2023 року № 100-Сл-4696-0323, в електронній базі даних АТ «Житомиргаз» на підставі поданої заяви-приєднання до договору розподілу та свідоцтва на спадщину за № 1-179 від 26 січня 2023 року, особовий рахунок НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , переоформлено на ім`я ОСОБА_1 , з 01 березня 2023 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги до задоволення не підлягають.
31. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
33. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
34. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
35. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
36. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
38. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
39. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
40. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
41. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
42. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі
№ 1340/4630/18).
43. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним письмове доручення директора ТОВ «Житомиргаз Збут» ОСОБА_3 від 02 лютого 2022 року № 107-Сп-501-0222, адресоване Голові правління
АТ «Житомиргаз» Ющенко В. І. про припинення газопостачання на 09 лютого
2022 року абоненту ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , адреса:
АДРЕСА_1 . Як на підставу для визнання недійсним оспорюваного доручення, ОСОБА_1 посилався на його підробку, суперечність його змісту вимогам ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про ринок природного газу», Правилам постачання природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496.
44. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
45. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
46. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
47. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
48. Суд апеляційної інстанції встановив, що директор ТОВ «Житомиргаз Збут» ОСОБА_3 листом від 02 лютого 2022 року № 107-Сп-501-0222 адресувала АТ «Житомиргаз» доручення про припинення газопостачання з 09 лютого 2022 року абоненту ОСОБА_2 , особовий рахунок НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . У матеріалах справи міститься також доручення від 02 лютого 2022 року № 107-83-499-0222 про припинення газопостачання абоненту ОСОБА_2 відповідно до пункту 27 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496.
49. Пунктом 27 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496 передбачено, що постачальник має право здійснити заходи з припинення газопостачання споживачу через залучення до цих робіт оператора ГРМ. Побутовий споживач, що має прострочену заборгованість перед постачальником за послуги з газопостачання, не має права протидіяти постачальнику та/або оператору ГРМ у заходах з припинення газопостачання та на письмову вимогу постачальника має самостійно припинити власне газоспоживання.
50. Встановивши, що ОСОБА_1 , як новий власник нерухомого майна, не оспорює дії ТОВ «Житомиргаз Збут» щодо правових підстав для прийняття рішення про припинення газопостачання, не доводить факту відсутності простроченої заборгованості перед постачальником за послуги з газопостачання, або ж порушення останнім процедури припинення газопостачання побутовим споживачам, не заявляє вимог про відновлення газопостачання, а просив визнати недійсним лише лист (доручення) ТОВ «Житомиргаз Збут» оператору ГРМ щодо здійснення заходів з припинення газопостачання споживачу, який мав заборгованість за послуги з газопостачання, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відновить його прав.
51. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та підставами заявленого позову, та з огляду на те, що заявлена ОСОБА_1 вимога про визнання недійсним листа постачальника газу, адресованого оператору ГРМ, не спрямована на відновлення його права на отримання послуг з газопостачання до належного йому будинку, дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
52. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться в загальному до переоцінки доказів.
53. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
54. Крім того, безпідставними є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.
55. Характер доводів касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить про необхідність здійснення переоцінки обставин, наданих сторонами доказів на обґрунтування заявлених вимог, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України виходить за межі касаційного перегляду справи.
56. Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надану
ТОВ «Житомиргаз Збут» у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
57. Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
58. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
59. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
60. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
61. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
62. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
63. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
64. Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
65. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
66. У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі
№ 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зауважено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
67. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
68. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
69. Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідач ТОВ «Житомиргаз Збут» посилався на понесення ним таких витрат у розмірі 15 000,00 грн, на підтвердження чого надав договір про надання правової допомоги від 30 листопада 2017 року № 38AZhz961-17, з додатковими угодами до нього, звіт про фактично надані послуги у справі № 295/11652/23 від 28 грудня 2023 року, з переліком виконаних робіт та часом на їх виконання, акт наданих послуг від 28 грудня 2023 року.
70. Суд апеляційної інстанції перевірив дотримання порядку подання доказів понесення судових витрат, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, та обґрунтовано врахував заявлення відповідачем відповідної вимоги у відзиві на позовну заяву, а також відповідність суми понесених витрат їх попередньому розрахунку.
71. Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану ТОВ «Житомиргаз Збут» у суді першої інстанції, апеляційний суд врахував складність справи та виконані адвокатом роботи (вивчення матеріалів, правовий аналіз спірних правовідносин, дослідження судової практики, підготовка відзиву на позовну заяву), час, витрачений адвокатом на виконання цих робіт (три години), та з огляду на принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії їх необхідності та реальності, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача в порядку розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи суми у розмірі 3 000,00 грн.
72. У контексті доводів касаційної скарги щодо відсутності адвоката
Слюсара О. М. у судових засідання у справі, що переглядається, колегія суддів зазначає, що при оцінці реальності та обґрунтованості заявлених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції не прийняв і не враховував витрати відповідача, понесені у зв`язку з участю його адвоката у судових засіданнях суду першої інстанції.
73. Доводи ОСОБА_1 про відсутність доказів фактичного понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу правильно були відхилені судом апеляційної інстанції.
74. Верховний Суд неодноразово зауважував, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Зазначена позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня
2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі
№ 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, додатковій постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 та є незмінною.
75. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях апеляційного суду, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
76. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
77. З урахуванням доводів касаційних скарг ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційних проваджень у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 грудня 2023 року з урахуванням змін, внесених після апеляційного перегляду, а також постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович