Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 295/12624/16

провадження № 61-8399св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2020 року у складі судді Чішман Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2016 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом, який надалі уточнило, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову посилалося на таке. 29 липня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ZНР0GF00000006, відповідно до умов якого останній надано кредит в сумі 36 150 дол. США, строком до 28 липня 2025 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 0,92 % на місяць.

07 серпня 2012 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 29 липня 2005 року № ZНР0GF00000006, відповідно до якої суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшено на 10 067,48 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0,00 дол. США, комісія у розмірі 0,00 дол. США, пеня у розмірі 10 067,48 дол. США.

15 квітня 2013 року укладено додаткову угоду до кредитного договору від 29 липня 2005 року № ZНР0GF00000006, відповідно до якої суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшено на 10 126,01 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0,00 дол. США, комісія у розмірі 0,00 дол. США, пеня у розмірі 10 126,01 дол. США.

Додатковими угодами визначено, що сума виданої банком позики становить 39 335,84 дол. США.

На забезпечення належного виконання боржником умов кредитного договору 15 травня 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

ОСОБА_1 не виконує передбачені договором умови щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків, у зв`язку з чим станом на 01 вересня 2016 року утворилась заборгованість в сумі 65 748 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 39 306,42 дол. США, заборгованості зі сплати відсотків в сумі 8 632,20 дол. США, заборгованості зі сплати комісійних нарахувань у розмірі 1 134,38 дол. США та пені у розмірі 16 675,47 дол. США.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 335,84 дол. США, яка складається із заборгованості зі сплати тіла кредиту станом на 20 лютого 2018 року.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 29 липня 2005 року № ZНРОGF00000006 у розмірі 23 040,26 дол. США, що в еквіваленті становить 641 164,35 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано доказів видачі ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі, який перевищує 30 000,00 дол. США, наданий позивачем розрахунок не можна вважати належним доказом наявності заборгованості зі сплати тіла кредиту у сумі 39 335,84 дол. США.

Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суди виходили з того, що додатково кредитні кошти ОСОБА_1 не були видані, а збільшення тіла кредиту відбулось за рахунок додавання до поточної заборгованості за тілом кредиту простроченої заборгованості зі сплати кредиту, відсотків та комісії. Водночас умови укладених додаткових угод передбачали збільшення тіла кредиту шляхом видачі готівкових коштів через касу банку, а не реструктуризацію заборгованості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у позові скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилалося на те, що надаючи оцінку додатковим угодам, суди не взяли до уваги, що фактично додатковими угодами сторонами було погоджено реструктуризацію суми заборгованості, яка існувала на момент укладання додаткових угод. Визначаючи суму договору, сторони погодилися, що сума заборгованості збільшується шляхом додавання до тіла кредиту нарахованих прострочених відсотків, при цьому заборгованість зменшується на суму нарахованої пені.

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі

№ 757/16856/18-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 199/4115/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що 29 липня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ZНРОGF00000006, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 36 150,00 дол. США, з яких 30 000,00 дол. США - на купівлю квартири, а 6 150,00 дол. США - на сплату страхових платежів, на строк до 28 липня 2025 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 0,92 % на місяць та комісії в розмірі 0,18 % на місяць.

Пунктом 1.1 цього договору передбачено, що банк зобов`язується перерахувати кредитні кошти шляхом надання готівки через касу банку.

07 серпня 2012 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору, відповідно до якої суму заборгованості, яка виникла до дати підписання цієї угоди, зменшено на 10 067,48 дол. США - пеня. Одночасно додатковою угодою передбачено нарахування штрафу у розмірі 10 067,48 дол. США у разі порушення позичальником будь-якого зобов`язання на строк понад 31 день.

Додатковою угодою також викладено в новій редакції пункт 1.1 кредитного договору, яким, зокрема, передбачено, що банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу банку на строк до 28 липня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 51 038,30 дол. США на такі цілі: купівля квартири - 30 000,00 дол. США, 21 038,30 дол. США - на сплату страхових платежів у випадку та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати кредиту у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору.

Вказаною додатковою угодою також викладено в новій редакції графік погашення кредиту.

15 квітня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої сума заборгованості зменшена на 10 126,01 дол. США - пеня та передбачено нарахування штрафу у такому ж розмірі у разі порушення позичальником будь-якого кредитного зобов`язання за цією угодою на строк понад 31 день.

Додатковою угодою викладено в новій редакції пункт 1.1. кредитного договору, відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу банку на строк до 28 липня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 51 673,74 дол. США на такі цілі: купівля квартири - 30 000,00 дол. США, 21 673,74 дол. США - сплата страхових платежів у випадку та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати кредиту у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору.

У зв`язку з наведеним додатковою угодою викладено в новій редакції графік погашення кредиту.

З метою забезпечення належного виконання боржником умов кредитного договору 15 травня 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав суду розрахунок, який містить інформацію про те, що станом на 20 лютого 2018 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати тіла кредиту становить 39 335,84 дол. США.

Під час розгляду справи за клопотанням ОСОБА_1 ухвалою суду призначено судово-економічну експертизу, відповідно до висновку якої наявний в матеріалах справи розрахунок позичальника є неправильним, не відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору від 29 липня 2005 року № ZНРОGF00000006 та розрахунковим документам щодо видачі кредиту. Експертом також зазначено, що розмір заборгованості за кредитом становить 30 353,14 дол. США, прострочена заборгованість за кредитом складає 6 758,96 дол. США. При цьому експерт виходив з того, що на підставі вказаних додаткових угод відбулась видача кредитних коштів у сумі 16 409,11 дол. США та 763,41 дол. США.

Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначений експертний висновок, оскільки вважав, що матеріали справи не містять належних доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів на підставі цих додаткових угод.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за додатковими угодами, суди виходили з того, що додатково кредитні кошти ОСОБА_1 видані не були, а збільшення тіла кредиту відбулось за рахунок додавання до поточної заборгованості за тілом кредиту простроченої заборгованості зі сплати кредиту, відсотків та комісії. Водночас умови укладених додаткових угод передбачали збільшення тіла кредиту шляхом видачі готівкових коштів через касу банку, а не реструктуризацію заборгованості.

З таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтями 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 199/4115/16-ц (провадження № 61-31394св18), на який посилається заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент подання позову до суду) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Відповідно до пункту 12 договору поруки від 15 травня 2013 року порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 за невиконання останньою умов кредитного договору від 29 липня 2005 року № ZНР0GF00000006.

Як на підставу перегляду у касаційному порядку судового рішення заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 757/16856/18-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 199/4115/16-ц.

Такі доводи заслуговують на увагу.

У постанові від 01 грудня 2020 року у справі № 757/16856/18-ц (провадження № 61-2440св20), предметом спору у якій було визнання поруки припиненою, Верховний Суд сформулював поняття реструктуризації за зобов`язаннями, що виникають з кредитних договорів, зазначивши, що «реструктуризація кредиту - це зміна умов кредитного договору, укладеного між позичальником та кредитодавцем. Фактично реструктуризація являє собою внесення змін до первинного договору або вже зміненого кредитного договору щодо умов оплати (як основного боргу, так і неустойки, штрафів, відсотків тощо), строків оплат, графіку, виду платежів тощо. Оскільки за правовою природою процедури реструктуризації зміни вносяться в основний договір, а порука є похідним забезпечувальним зобов`язанням до основного зобов`язання, то зміни в кредитний договір вносяться сторонами такого кредитного договору, а саме: позичальником та кредитодавцем».

У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 199/4115/16-ц (провадження № 61-31394св18), предметом спору у якій було стягнення заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд погодився з фактично встановленими апеляційним судом обставинами справи, зазначивши, що «суд апеляційної інстанції встановив, що 03 лютого 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості.

Відповідно до генеральної угоди сторони домовились про реструктуризацію заборгованості, тобто: зменшити розмір заборгованості, яка виникла за період з дати надання кредиту, а саме відсотки - до 1 015,29 грн, комісію - на 12,11 грн, штраф - на 803,38 грн; заборгованість за договором з дати підписання генеральної угоди становить 21 581,94 грн».

Верховний Суд виходив з того, що генеральна угода є самостійним зобов`язанням між сторонами, обов`язок виконання якого передбачений статтями 526 1049 ЦК України, й зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги, що генеральну угоду укладено з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Верховний Суд визнав безпідставними доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не отримував коштів за генеральною угодою, оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості, після підписання генеральної угоди ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості за вказаним договором, чим підтверджував та розумів свої зобов`язання перед банком.

Верховний Суд у зазначеній справі також погодився, що права кредитора за генеральною угодою порушені невиконанням позичальником її умов, а тому порушені права ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають судовому захисту.

Зазначені висновки щодо застосування норми права з питання реструктуризації заборгованості за кредитним договором стосуються правовідносин, які є подібними з правовідносинами у цій справі, проте суди попередніх інстанцій їх помилково не врахували.

У цій справі встановлено, що додатковими угодами від 07 серпня 2012 року та від 15 квітня 2013 року суму заборгованості, яка виникла до дати підписання цих угод, зменшено спочатку на 10 067,48 дол. США, а потім ще на 10 126,01 дол. США.

Таким чином, відповідно до зазначених додаткових угод відбулася реструктуризація заборгованості.

Отже, Верховний Суд виходить з того, що додаткові угоди є самостійним зобов`язанням між сторонами, обов`язок виконання якого передбачений статтями 526 1049 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що додаткові угоди укладено з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 29 липня 2005 року № ZНР0GF00000006, тому дійшли помилкового висновку про те, що умови укладених додаткових угод передбачали збільшення тіла кредиту шляхом видачі готівкових коштів через касу банку, а не реструктуризацію заборгованості.

Суди неправильно витлумачили зміст зазначених додаткових угод. Їх системний аналіз дає підстави стверджувати, що вони спрямовані на реструктуризацію наявної у боржника заборгованості за кредитним договором, а зазначений новий розмір тіла кредиту є результатом досягнутої домовленості з урахуванням наявної у позичальника заборгованості, без необхідності видавати йому додаткові суми кредиту.

Викладення у додатковій угоді від 15 квітня 2013 року нової редакції пункту 1.1 кредитного договору із повторенням формулювання про те, що банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівки через касу банку, по своїй суті є лише цитуванням первісного способу надання кредиту.

Отже, права кредитора АТ КБ «ПриватБанк» за додатковими угодами порушені невиконанням позичальником їх умов, а тому підлягають судовому захисту.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у повному обсязі.

Тому судові рішення необхідно скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Зокрема, з урахуванням предмета, підстав позову та викладених вище мотивів, Верховний Суд дійшов висновку, що з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню солідарно заборгованість за тілом кредиту в розмірі 39 335,84 дол. США.

Такий розмір заборгованості сторони визначили внаслідок досягнутої ними домовленості з реструктуризації попередньої заборгованості шляхом укладення додаткових угод, він стверджується змістом додаткової угоди від 15 квітня 2013 року,яка як правочин відповідачами не оспорена та є чинною, додатком до неї - графіком погашення заборгованості, розрахунком заборгованості, правильність якого заявником не спростована.

Щодо наявного у справі висновку експертизи, то експерт зробив такий висновок, виходячи з помилкових вихідних даних, без врахування змісту та суті укладених сторонами кредитного договору зазначених додаткових угод.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2017 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема юридичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць становив 1 378,00 грн.

Ціна позову у справі становить 39 335,84 дол. США.

За результатами касаційного перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а позов задоволенню. Відсоток задоволення позову становить 100 %.

Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг відповідно: 15 376,67 грн, 9 903,23 грн та 13 204,31 грн.

Тому з відповідачів на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 19 242,10 грн, у рівних частках з кожного.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість у розмірі з 39 335,84 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» по 19 242,10 грн з кожного - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

А. С. Олійник

Судді:

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко