Постанова

Іменем України

17 січня 2022 року

м. Київ

справа № 295/1528/21

провадження № 61-16850св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2021 року у складі судді Зосименка О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа - Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, у якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1999 року він є власником квартири АДРЕСА_1 .

З 06 листопада 1999 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у них народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2007 році шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.

Зазначав, що колишня дружина та його донька до цього часу зареєстровані у його квартирі та чинять перешкоди у користуванні майном, хоча вже не є членами його сім`ї.

На підставі викладеного вважав, що право відповідачів на користування квартирою підлягає припиненню.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходили з відсутності підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, оскільки рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2009 року у справі № 2-304/2009, ОСОБА_1 зобов`язано не чинити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселено відповідачів у спірну квартиру. На день звернення позивача до суду з цим позовом відповідачі з поважних причин тимчасово не проживали у спірній квартирі через стан здоров`я та необхідність продовження навчання їхньої спільної дочки.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

12 жовтня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі представник заявника посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, представник заявника у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що спірна квартира знаходиться на 5 поверсі, а в будинку немає ліфту, що унеможливлює пересування відповідача ОСОБА_3 з першого на 5 поверх, так як вона є особою з інвалідністю з дитинства та не може самостійно пересуватися без інвалідного візка. Вказує, що відповідачі самостійно, за власною ініціативою проживають у родичів через неможливість користуватися спірною квартирою з об`єктивних підстав, а саме - пересування відповідача ОСОБА_3 на інвалідному візку. Зазначає, що реєстрація відповідачів у квартирі, яка належить йому на праві власності, створює для нього перешкоди у користуванні належним майном та порушує його права.

У листопаді 2021 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , у якому представник заявниці просить відхилити касаційну скаргу та залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не спростовують законності оскаржуваних судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

У листопаді 2021 року справа № 295/1528/21 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

З 06 листопада 1999 року по 22 травня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1999 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

У вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (донька).

Відповідач ОСОБА_3 є особою з інвалідністю першої групи з дитинства та потребує постійного стороннього догляду, навчається в Троковицькому ліцеї, у зв`язку з чим тимчасово не проживає у спірній квартирі, що підтверджується показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда від 08 вересня 2020 року № 1704 ОСОБА_3 має обмеження життєдіяльності до самообслуговування, пересування та трудової діяльності (а.с. 64).

Згідно з рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-304/2009 за позовом прокурора Богунського району м. Житомира в інтересах ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Житомирської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, було зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вищевказану квартиру.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у справі № 295/1528/21, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, оскільки рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2009 року у справі № 2-304/2009, ОСОБА_1 зобов`язано не чинити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселено відповідачів у спірну квартиру. На день звернення позивача до суду з цим позовом відповідачі з поважних причин тимчасово не проживали у спірній квартирі через стан здоров`я та необхідність продовження навчання їхньої спільної дочки.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений законом або договором.

Згідно частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 406 ЦК України встановлено підстави припинення сервітуту. Так, відповідно до частини другої статті 406 ЦК України, на яку позивач посилається як на правову підставу своїх вимог, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже, статтями 405 та 406 ЦК України передбачено різні підстави припинення права користування житлом. Відповідно до статті 405 ЦК України суд констатує втрату права на користування житлом члена сім`ї власника у разі відсутності останнього без поважних причин понад один рік, а відповідно до статті 406 ЦК України право на користування житлом припиняється за рішенням суду на вимогу власника майна у зв`язку із припиненням сервітуту за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частин першої, шостої 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Категорія «істотні обставини» є оціночним поняттям, а тому у кожній конкретній справі власник майна, який висуває вимогу про припинення в судовому порядку сервітуту, повинен довести існування обставин, які можуть бути оцінені судом як істотні.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Отже, врахування пропорційності, яка є принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача і відповідачів.

Суд враховує наведені висновки ЄСПЛ при розгляді цієї справи, оскільки задоволення вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом у зв`язку із припинення за рішенням суду на вимогу власника майна сервітут є по своїй суті втручанням держави у право особи на житло.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є колишньою дружиною позивача та з поважних причин разом з донькою - ОСОБА_3 не проживає у спірному помешканні, оскільки вимушено переїхала до іншого місця проживання: ближче до місця навчання дочки ОСОБА_9 , яка є особою з інвалідністю першої групи з дитинства, потребує постійного стороннього догляду. Отже, відповідачі на період навчання у 2020 році тимчасово не проживали у спірній квартирі, а проживали у родичів.

Наведені обставини правильно оцінено судами як такі, які є поважними причинами непроживання відповідачів у спірній квартирі.

Також судами правильно встановлено, що обставини, які мають істотне значення і відповідно до частини другої статті 406 ЦК України є підставами припинення сервітуту за рішенням суду, позивачем не доведені.

Посилання позивача на те, що відповідачі з власної ініціативи, без будь-якого примусу з 2019 року проживають у іншому житлі через неможливість користуватися спірною квартирою, не є тими обставинами, які в розумінні частини другої статті 406 ЦК України можуть бути підставами для припинення сервітуту, оскільки причини тимчасового переїзду відповідачів у інше житло пов`язані із об`єктивними обставинами, а саме необхідністю щоденного відвідування відповідачкою ОСОБА_3 навчального закладу. Оскільки ОСОБА_3 є особою з інвалідністю з дитинства, пересувається на візочку та потребує стороннього догляду, тому відповідачці ОСОБА_2 дійсно фізично складно було забезпечити щоденне пересування доньки з п`ятого на перший поверх зі спірної квартири враховуючи відсутність ліфта у будинку.

Посилання позивача на те, що відповідачі і на тепер не зможуть користуватись спірною квартирою, оскільки відповідач ОСОБА_3 пересувається на інвалідному візочку, Верховний Суд оцінює критично та не вважає таке посилання коректним як з точки зору моралі, так і з точки зору права.

Посилання заявника на те, що його донька - ОСОБА_3 не може проживати за адресою своєї реєстрації, оскільки відсутність ліфту утруднює її пересування на інвалідному візку з п`ятого на перший поверх, на думку Верховного Суду не можуть бути підставою для припинення сервітуту в судовому порядку. Наявність у відповідачки ОСОБА_3 особливих потреб не позбавляє її фізичної можливості користуватись житлом, яким є спірна квартира у багатоквартирному будинку, а лише підтверджує необхідність сторонньої допомоги, яку їй надає мама - відповідач ОСОБА_2 .

Встановивши відсутність у відповідачів іншого житла на праві власності, врахувавши тривалість проживання відповідачів у спірній квартирі, що дає підстави для того, щоб вважати спірну квартиру їх житлом в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення сервітуту та визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Твердження позивача, про те, що припинення сервітуту відповідачів щодо користування спірною квартирою в судовому порядку відповідає критеріям: необхідного втручання у право відповідачів на житло, переслідує легітимну мету, оскільки спрямовано на захист прав позивача як власника житла, та забезпечує справедливий баланс між інтересами сторін, Верховний Суд оцінює критично, оскільки встановлені судами обставини цієї конкретної справи не діють підстав для висновку про те, що припинення сервітуту відповідачів судом забезпечить дотримання справедливого балансу між інтересами сторін.

Таких висновків Верховний Суд дійшов з огляду на те, що за обставинами цієї справи позивачем не доведено, що він позбавлений можливості фактично користуватись житлом, оскільки, як встановили суди, відповідачі на час звернення позивача до суду не проживають у спірній квартирі, відповідно, не можуть створювати позивачу перешкоди у користуванні квартирою. Наявність реєстрації відповідачів за адресою спірної квартири хоча і може створювати для позивача як власника квартири де-які незручності, наприклад, щодо оплати комунальних послуг у разі їх нарахування на кількість зареєстрованих осіб, проте фактично не позбавляє його права користування квартирою. Для відповідачів же наявність зареєстрованого місця проживання надає можливість отримувати соціальну допомогу від держави, про що відповідач ОСОБА_2 вказує у своїх запереченнях.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд переконаний, що суди першої та апеляційної інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судами правильно враховано висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), що будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись у судовому порядку.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування в оскаржуваних рішеннях висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 447/455/17 суд оцінює критично з підстав, наведених вище.

Твердження про те, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, є безпідставними, оскільки зі змісту вказаних судових рішень суду касаційної інстанції можна дійти висновку, що у цих справах та у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, правовідносини не є подібними.

Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія «подібні правовідносини» може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин.

У справі № 182/7347/18 спір виник між власником житлового будинку, який є одночасно і його користувачем, та особами, які не зареєстровані у ньому, але тимчасово користуються зазначеним нерухомим майном за попередньою домовленістю з власником про управління житлом на час його відсутності у зв`язку з тимчасовим його проживанням за кордоном.

У справі № 686/8440/16-ц спір виник між власником житлового будинку та особами, які отримали тимчасовий дозвіл на проживання у будинку власника та зареєстровані за іншою адресою і забезпечені житлом.

Наведене дає підстави для висновку, що у цих справах відсутня подібність фактичних обставин, які визначають характер спірних відносин, зі справою, яка переглядається.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не є повноваженнями суду касаційної інстанції. Верховний Суд наголошує, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц ).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Керуючись статтями 395 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2021 та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний