№ 295/2603/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 295/2603/16-ц

провадження № 61-1032св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство комерційний банк" ПриватБанк" в особі філії «Житомирське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 липня 2017 року у складі судді Перекупка І. Г. та на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Житомирське регіональне управління» Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) про поділ боргових зобов`язань подружжя та стягнення коштів.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 28 вересня 1990 року, який зареєстрованим Житомирським міським відділом реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 2223.

Згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу,серії НОМЕР_1 від 30 липня 2012 року, шлюб між сторонами розірвано.

За часшлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти сторони набулимайно: згідно з договором купівлі-продажу від 28 листопада 2007 року № 18232 придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль марки «Scoda Fabia», державний номерний знак НОМЕР_3 . За час шлюбу на поліпшення спільного майна, зокрема квартири за адресою: АДРЕСА_1 взято: згідно з договором про іпотечний кредит від 30 листопада 2007 року№ ZRZ0GI0000001918 кредит у ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 253 500,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних; згідноз договором позики від 01 березня 2008 рокуу ФОП ОСОБА_3 отримано позику на суму 228 990,00 грн.

Договір про іпотечний кредит від 30 листопада 2007 року укладений за час перебування сторін у шлюбі.

Згідно з договором поруки від 30 листопада 2007 року № ZRZOG10000001918 поручителем за цим договором є ОСОБА_2 , отже, відповідач як дружина боржника дала згоду на передачу квартири в іпотеку на забезпечення взятого за кредитним договором зобов`язання.

На виконання умов договору про іпотечний кредит укладалися договори страхування іпотечного майна та особистого життя боржника ОСОБА_1 .

Договори страхування фактично є похідними від договору про іпотечний кредит, тому кошти внесені ОСОБА_1 за цим договором, які використані в інтересах сім`ї, підлягають поділу між сторонами.

Позивач просив суд визнати за ОСОБА_2 зобов`язання за договором про іпотечний кредит від 30 листопада 2007 року № ZRZ0GI0000001918 та стягнути з неї компенсацію 1/2 частки боргових зобов`язань згідно з договором про іпотечний кредит від 30 листопада 2007 року № ZRZ0GI0000001918 в poзмірі 139 774,33 грн; визнати за ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики від 01 березня 2008 року та стягнути з неї компенсацію 1/2 частки боргових зобов`язань згідно з договором позики від 01 березня 2008 року в pозмірі 114 495,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на його користь сплачену суму судового збору в poзмірі 2 543,00 грн.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року, у позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням Богунського районного суду від 17 листопада 2015 року встановлено, що за кредитні кошти закуплений товар та устаткування для підприємницької діяльності (том 1, а. с. 50). Рішення суду набрало законної сили, а тому встановлені у ньому обставини для розгляду цієї справи мають преюдиційне значення, тобто вони не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи. Належними та допустимими доказами доведено, що кошти, які отримані за договором про іпотечний кредит, не були використані в інтересах сім`ї.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції відмовив у позові по суті, а не за спливом позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

28 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушеннями норм процесуального права.

Суди дійшли помилкового висновку, що пояснення учасників судового процесу під час розгляду справи № 295/11171/14-ц не є преюдиційним фактом, оскільки не потребують доказування лише обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Водночас, зобов`язання за кредитним договором та договором позики не були предметом розгляду, а тому не є втановленими фактами.

Предметом розголяду у справі № 295/11171/14-ц було майно подружжя, а саме квартира, автомобілі, гараж, а не зобов`язання за кредитним договором та догвоором позики.

Суд першої інстанції не обгрунтував, чому споживчий кредит не створює обов`язки для другого подружжя, а є лише обов`язком особи, яка його підписала.

Кошти за договорами про іпотечний кредит та позики витрачені в інтересах сім`ї, а відповідач не спростувала цей факт.

Суди не надали належної оцінки доказам, які доводять збільшення вартості спільної квартири у вісім разів після проведення ремонтних робіт за кредитні кошти.

Відмовляючи у позові з підстав пропуску позовної давності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не врахував, що такий строк має обчислюватися не з дня розірвання шлюбу, а з моменту, коли він дізнався про порушення своїх майнових прав.

Подружжя є солідарними боржниками за грошовими зобов`язаннями, які виникли за час шлюбу і тривали після його розірвання.

Вважає безпідставними й пояснення відповідача про необізнаність її про кредитні зобов`язання, оскільки вона є поручителем за договором про іпотечний кредит.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2017 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 28 вересня 1990 року, який зареєстрованим Житомирським міським відділом реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 2223.

Згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу,серії НОМЕР_1 від 30 липня 2012 року, шлюб між сторонами розірвано.

За часшлюбу сторони набули майно: згідно з договором купівлі-продажу від 28 листопада 2007 року № 18232 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль марки «Scoda Fabia», державний номерний знак НОМЕР_3 .

За час шлюбу на поліпшення спільного майна, зокрема квартири за адресою: АДРЕСА_1 взято: згідно з договором про іпотечний кредит від 30 листопада 2007 року № ZRZ0GI0000001918 кредит у ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 253 500,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних; згідно з договором позики від 01 березня 2008 рокуу ФОП ОСОБА_3 -позику на суму 228 990,00 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 листопада 2015 року у справі № 295/11171/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18 січня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_2 та на 1/2 частини автомобіля марки «ScodaFabia», державний номерний знак НОМЕР_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3 654,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалами Богунського районного суду м. Житомира від 05 вересня 2014 року та 01 квітня 2015 року, якими накладений арешт на майно: гараж № НОМЕР_4 а, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (Гаражний кооператив «Восход»); легковий автомобіль марки «Scoda Fabia», державний номерний знак НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_5 ; автомобіль марки «VolkswagenTransporter», державний номерний знак НОМЕР_2 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; заборону Товариству з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «Радіант») відчужувати корпоративні права у статутному капіталі ТОВ «Радіант», що належать ОСОБА_1

30 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та позивачем ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № ZRZ0GI0000001918, згідно з умовами якого банк надав грошові кошти в сумі 253 500,00 грн на поліпшення якості кв. АДРЕСА_3 , зі строком повернення до 30 листопада 2017 року (том 1, а. с.13-16).

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № ZRZ0GI0000001918 між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов`язується солідарно відповідати перед кредитором в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит.

01 березня 2008 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір безпроцентної позики, згідно з умовами якого позивач отримав безвідсоткову позику в сумі 230 000,00 грн видатковими накладними для погашення кредитних зобов`язань за договором про іпотечний кредит, зі строком повернення до 30 листопада 2017 року (том 1, а. с. 29-30).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частиначетверта статті 65 СК України).

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Вирішуючи спір про стягнення з одного з подружжя коштів за борговим зобов`язанням, суд має встановити, чи використане майно, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, в інтересах сім`ї, а не на власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статтями 57 58 ЦПК України 2004 року доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказі, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Рішенням Богунського районного суду від 17 листопада 2015 року встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 здійснюється господарська діяльність TOB «Радіант», директором якого є ОСОБА_3 , за кредитні кошти позивач закупив товар та устаткування. Погашення кредиту відбувається за рахунок грошових коштів TOB «Радіант», а не спільних коштів подружжя, що підтвердив у судовому засіданні допитаний як свідок директор TOB «Радіант» ОСОБА_3 .

Суд дійшов висновку, що обов`язки сторін щодо сплати кредитних коштів не розподіляються, оскільки кредит отриманий ОСОБА_1 на споживчі цілі, а не для поліпшення квартири в інтересах сім`ї. За кредитні кошти закуплений товар та устаткування для підприємницької діяльності.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із встановлених рішенням Богунського районого суду від 17 листопада 2015 року обставин, а також із того, що суд першої інстанції встановив, що кошти, які були отримані за договором про іпотечний кредит не були використані в інтересах сім`ї.

Щодо договору безпроцентної позики, то суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги, зазначивши, що відповідач не спростував пояснення відповідача, що вона не була обізнана про цей договір, він укладався без її згоди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , що суди неправильно застосували статтю 61 ЦПК України 2004 року щодо встановлення обставин справи, є необгрунтованими з огляду на викладені у судових рішеннях висновки судів щодо встановлених обставин справи та їх оцінки.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як преюдиційні обставини суди взяли до уваги обставини, встановлені рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 листопада 2015 року, а саме, що за кредитні кошти позивач купив товар та устаткування, а погашення цих коштів відбулося за рахунок грошових коштів ТОВ «Радіант», а не за рахунок спільних коштів подружжя.

Інші обставини, які є предметом доказування у цій справі суд встановив на підставі наданих сторонами доказів і дійшов висновку, що обставини, на які посилався позивач як на підставу позову, він не довів.

Є необгрунтованими доводи касаційної скарги, що відповідач не надала докази на підтвердження доводів, що кредитні кошти використані не в інтересах сім`ї.

Верховний Суд зазначає, що позивач має довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Крім того, обставини використання коштів не в інтресах сім`ї встановлені рішенням суду в іншій справі.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивач не надав беззаперечних доказів на підтвердження використання отриманих ним за договором про іпотечний кредит та договором безпроцентної позики коштів в інтересах сім`ї, а саме для поліпшення якості квартири ( її ремонту).

Доводи касаційної скарги, що пояснення учасників судового процесу під час розгляду справи № 295/11171/14-ц не є преюдиційним фактом, оскільки не потребують доказування лише обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини щодо яких виник спір і які були предметом судового розгляду, є необгрунтованими, оскільки у судових рішеннях відповідні висновки не викладені, суди дослідили докази з урахуванням статей 57 58 ЦПК України 2004 року.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на норми частини четвертої статті 65 СК України, згідно з якими договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї, є необгрунтованими, оскільки не спростовують встановлені судами обставини у справі, а саме: договір про іпотечний кредит укладений позивачем для власних потреб, а не в інтересах сім`ї, договір безпроцентної позики укладений для виконання позивачем ОСОБА_1 своїх кредитних зобов`язань за договором про іпотечний кредит та з метою повернення банку отриманого кредиту, а не в інтересах сім`ї.

Доводи касаційної скарги про неправильне обчислення перебігу позовної давності суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на відмову у позові не за спливом строку позовної давності, а за недоведеністю позовних вимог.

Висновки суду першої інстанції щодо встановленя моменту перебігу строку позовної давності саме у цій справі грнутуються на встановлених обставинах справи та оцінки доказів у справі.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що позивач не надав беззаперечних доказів на підтвердження використання отриманих ним за договором про іпотечний кредит та договором безпроцентної позики коштів в інтересах сім`ї, а саме - для поліпшення якості квартири.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку та виклав висновки на їх спростування.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко