Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 295/3225/17
провадження № 61-14765св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , Департамент реєстрації Житомирської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Янчук Максим Олександрович, на рішення Богунського районного суду м. Житомира, у складі судді Лєдньова Д. М., від 22 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М., від 09 вересня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом, в якому просили суд витребувати з володіння добросовісного набувача ОСОБА_3 на свою користь по 1/2 частці квартири
АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_3 із вказаної квартири.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
У серпні 2010 року державним виконавцем Богунського ВДВС Житомирського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Богунського районного суду про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь кредитної спілки «Оберіг» заборгованості за кредитним договором в сумі 21 220,30 грн.
У ході виконання вказаного судового рішення 18 червня 2011 року державним виконавцем було описано та арештовано зазначену квартиру, а потім на прилюдних торгах, проведених 15 лютого 2012 року, продано на користь ОСОБА_7 за ціною 135 700 грн.
У подальшому ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 14 травня
2013 року відчужила вказану квартиру на користь ОСОБА_8
22 липня 2015 року рішенням Апеляційного суду Житомирської області у справі № 295/1884/13-ц було визнано недійсними прилюдні торги
від 15 лютого 2013 року та протокол № 14/781/12/А-1 від 15 лютого
2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада
2016 року у справі № 295/15354/15-ц витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_8 по 1/2 частині вказаної квартири на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виселено ОСОБА_8 із квартири.
Проте, до ухвалення рішення по справі № 295/15354/15-ц, на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ,
16 жовтня 2015 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 .
Рух справи в суді першої інстанції та короткий зміст оскаржуваних рішень
Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 січня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Витребувано із володіння ОСОБА_3 на користь позивачів по 1/2 частині квартири
АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 06 квітня 2018 року вказане заочне рішення від 17 січня 2018 року скасовано та призначено справу до розгляду.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 16 жовтня 2018 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_4 .
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду
від 09 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Витребувано із володіння ОСОБА_3 на користь позивачів по 1/2 частині квартириАДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_3 із вказаного житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вибуття майна з володіння позивачів внаслідок прилюдних торгів від 15 лютого 2013 року з реалізації спірної квартири, які у подальшому визнано недійсними, вказує на відсутність відповідного волевиявлення власників на передачу майна та те, що відчуження здійснено особою, яка не мала на це права.
Судом також враховано, що проживання ОСОБА_3 у квартирі, яка належить на праві власності позивачам, порушує їх законні інтереси, пов`язані із вільним використанням та розпорядженням своїм майном на власний розсуд.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Янчук М. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/3225/17 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , в інтересах яких діє представник - адвокат Янчук М. О., зазначили неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі
№ 645/4220/16, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц,
від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (пункт 1 частини другої
Вказують, що акт про проведення прилюдних торгів від 20 лютого 2013 року та свідоцтво про право власності від 08 лютого 2013 року є чинними та свідчать про правомірність набуття ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру, яка у подальшому відчужила вказаний об`єкт нерухомості за відплатним правочином. Укладені правочини, за якими право власності на квартиру спочатку було відчужене ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_8 , а потім за договором дарування на користь ОСОБА_3 , є чинними.
Посилаються на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 03 жовтня 2011 року у справі № 3-98гс11, відповідно до яких продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів як добросовісного набувача, у якого майно не може бути витребуваним за будь-яких умов.
Наголошує на тому, що добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади. ОСОБА_1 погодився з проведенням прилюдних торгів, фактом реалізації квартири та отримав решту коштів після погашення боргу за рахунок продажу спірної квартири. Дії
ОСОБА_2 є недобросовісними, оскільки вона набула право власності на квартиру в березні 2009 року на підставі рішення суду, але зареєструвала своє право лише в 2013 році, після проведення прилюдних торгів.
Не вчинення власником майна відповідних дій (в даному випадку державної реєстрації права) з метою унеможливити задоволення вимог іншої
особи - стягувача, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
ОСОБА_2 у спірній квартирі ніколи не проживала перебуває в іншому шлюбі та має інше житло. Сама ж квартира була у занедбаному стані, а на приведення її в стан придатний для проживання були витрачені значні кошти.
Чинним законодавством заборонено виселяти власників/співвласників житла.
Позовна заява подана 22 березня 2017 року, в той час як прилюдні торги були проведені 21 листопада 2012 року, а право власності (за результатами торгів) було зареєстровано 08 лютого 2013 року, отже строк позовної давності є пропущеним.
Крім того, суд апеляційної інстанції, в порушення приписів процесуального права, прийняв невмотивоване рішення, оскільки не навів мотивів відхилення доводів апеляційної скарги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просила касаційну скаргу залишити без задоволення.
Звертає увагу, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц, застосовуючи положення частини другої статті 388 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, необхідно враховувати, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.
Також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, відповідно до яких власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне права, не є ефективним способом захисту прав власника.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 набув у власність квартиру
АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2002 року.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня
2009 року у справі № 2-1983/2009 за ОСОБА_9 визнано право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Відповідно до договору, укладеного 21 листопада 2012 року Богунським ВДВС Житомирського міського управління юстиції та ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», останнім здійснено продаж спірної квартири з прилюдних торгів, проведених 15 лютого 2013 року, покупцю ОСОБА_7 за 135 700 грн.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2015 року у справі № 295/18884/13-ц визнано недійсними прилюдні торги від 15 лютого 2013 року та складений за результатами їх проведення протокол № 14/781/12/А-1 від 15 лютого 2013 про проведення прилюдних торгів з реалізації квартириАДРЕСА_1 .
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстр Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 16 жовтня 2015 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями статей 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.
Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи з положень зазначених статей, власник майна має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі провадження
№ 6-2407цс15).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Разом з тим, частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.
У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17 Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого, застосовуючи положення
частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі
№ 639/7253/18.
У розглядуваній справі судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2015 року у справі
№ 295/18884/13-ц визнано недійсними прилюдні торги від 15 лютого
2013 року та складений за результатами їх проведення протокол № 14/781/12/А-1 від 15 лютого 2013 про проведення прилюдних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_1 .
Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2015 року у справі № 295/18884/13-ц залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
від 20 січня 2016 року.
ОСОБА_3 є останнім набувачем квартири АДРЕСА_1 , яка безвідплатно набула право власності на спірний об`єкт нерухомості на підставі договору дарування від 16 жовтня 2015 року.
Оскільки спірна квартира вибула з власності ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 поза їх волею на прилюдних торгах, проведених 15 лютого 2013 року, які визнано недійсними, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених
частиною першою статті 388 ЦК України, для витребування цього нерухомого майна у відповідача, яка є останніми його набувачем.
Обраний позивачами спосіб захисту є законним та ефективним.
Також суди попередніх інстанцій, за встановлених обставин у справі, що переглядається, дійшли правильного висновку стосовно задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_3 з витребуваного на користь власників житла, що відповідає приписам статті 391 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що акт про проведення прилюдних торгів, свідоцтво про право власності, договори щодо подальшого відчуження спірної квартири є чинними, оскільки у подібних правовідносинах ефективним способом захисту порушених прав власника є саме витребування майна у останнього набувача, а тому після визнання рішенням суду недійсними прилюдних торгів та складеного за результатами їх проведення протоколу, визнання недійсними ще й акту, свідоцтва та наступних договорів відчуження майна не є необхідним.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 03 жовтня 2011 року у справі № 3-98гс11, про те, що продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів, як добросовісного набувача, в якого майно не може бути витребувано за будь-яких умов, підлягають відхиленню.
У постанові Верховного Суду України від 03 жовтня 2011 року у справі
№ 3-98гс11 вказано, що скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій і відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування майна, Вищий господарський суд України виходив з того, що продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів як добросовісного набувача, у якого майно не може бути витребуване власником за будь-яких умов у силу частини другої статті 388 ЦК України. Однак, на думку Верховного Суду України, вказаний висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам цього ж суду в інших за змістом судових рішеннях у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 15/274 (5/158) та
№ 3/253-06. Частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна у добросовісного набувача, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.
У касаційній скарзі заявником фактично наведено зміст висновку Вищого господарського суду України, постанова якого була скасована Верховним Судом України у зв`язку з неправильним тлумаченням та застосуванням частини другої статті 388 ЦК України.
Сам по собі той факт, що у справі № 295/18884/13-ц про визнання недійсними прилюдних торгів від 15 лютого 2013 року та протоколу № 14/781/12/А-1 від 15 лютого 2013 про проведення цих торгів позивачем була лише ОСОБА_2 не свідчить про надання ОСОБА_1 згоди на відчуження спірної квартири.
При цьому, ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 перебував у слідчому ізоляторі, що очевидно значною мірою обмежувало його можливість оскаржувати в судовому порядку прилюдні торги та їх результати.
Посилання у касаційній скарзі на недобросовісність ОСОБА_2 є надуманими, оскільки право власності за нею на 1/2 частину спірної квартири було визнано рішенням суду у березні 2009 року, тобто до стягнення заборгованості із ОСОБА_1 у справі № 2-1819/10 та проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, в якому вона не мала статусу боржника.
До суду із позовом про визнання прилюдних торгів недійсними
ОСОБА_2 звернулась у листопаді 2013 року, після того, як рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2013 року у справі
№ 295/3028/13-ц її разом із малолітньою дочкою, за позовом ОСОБА_7 , було визнано такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Натомість ОСОБА_8 , будучи обізнаною про розгляд у суді справи № 295/18884/13-ц за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсними прилюдних торгів та незважаючи на наявність рішення Апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2015 року про задоволення позову ОСОБА_2 , - 16 жовтня 2015 року подарувала спірну квартиру своїй неповнолітній онуці ОСОБА_3 , чим значно ускладнила повернення майна його законним власникам.
Доводи про те, що ОСОБА_2 у спірній квартирі ніколи не проживала, перебуває в іншому шлюбі та має інше житло, не мають правового значення у розглядуваній справі.
Позовні вимоги про витребування квартири та виселення заявлені до ОСОБА_3 , яка набула квартиру за безоплатним договором дарування.
Посилання заявників на те, що спірна квартира була у занедбаному стані та на приведення її в придатний для проживання стан були витрачені значні кошти, на правильність висновків судів в оскаржуваних судових рішеннях не впливають. Вимоги про вирішення питань передбачених статтею 390 ЦК України щодо розрахунків при витребуванні майна із чужого незаконного володіння у розглядуваній справі не заявлялись та судами не вирішувались.
Доводи щодо пропуску позовної давності, є безпідставними, оскільки право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 у жовтні 2015 року, а до суду із позовом про витребування у неї вказаного майна позивачі звернулись у березні 2017 року; прилюдні торги з продажу спірної квартири проведені у 2013 році, були визнані недійсними рішенням суду
від 22 липня 2015 року; крім того позивачі у 2015 році у справі № 295/15354/15-ц звертались до суду із позовами до ОСОБА_8 про витребування спірної квартири, однак ОСОБА_8 подарувала спірну квартиру своїй онуці ОСОБА_3 .
Колегія суддів відхиляє як нерелевантні посилання на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, у постановах Верховного Суду від 13 листопада
2019 року у справі № 645/4220/16, від 27 травня 2020 року у справі
№ 641/9904/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Янчук Максим Олександрович, залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 червня
2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович