ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 295/4031/24

провадження № 61-13846св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» (далі - ТОВ «Житомиргаз Збут») про визнання рахунка недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що з 1960 року він проживав разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я було якої оформлено газовий особовий рахунок № НОМЕР_1 , проте остання ніколи не підписувала і не подавала жодних документів, заяв на приєднання до договорів про розподіл та постачання природного газу до вказаного будинку.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла та 01 березня 2023 року особовий рахунок № НОМЕР_1 було переоформлено на нього на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 січня 2023 року № 1-179.

Зазначав, що 16 березня 2021 року ОСОБА_2 отримала від ТОВ «Житомиргаз Збут» рахунок від 07 березня 2021 року щодо плати за розподіл (доставку) природного газу за березень 2021 року, в якому належно вказані показання лічильника станом на 01 лютого 2021 року та 01 березня 2021 року, зазначено різницю показань лічильника, також у рахунку вказано обсяг спожитого газу в лютому 2021 року. Одночасно споживач ОСОБА_2 отримала від ТОВ «Житомиргаз Збут» інший рахунок від 07 березня 2021 року щодо плати за спожитий природний газ за лютий 2021 року, в якому не зазначено вищевказаний обсяг спожитого газу, але вказано вигадану відповідачем суму до сплати за фактично неспожитий газ у розмірі 699,07 грн.

На думку позивача, рахунок ТОВ «Житомиргаз Збут» від 07 березня 2021 року щодо плати за спожитий природний газ за лютий 2021 року фактично є підробленим документом та є недійсним, оскільки відповідач шляхом обману нарахував споживачу ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 699,07 грн до сплати за спожитий газ, якого споживачі не споживали.

Як фактичний споживач природного газу у вказаному будинку з 1990 року і як спадкоємець споживача ОСОБА_2 з 24 жовтня 2021 року позивач заперечував дійсність рахунку ТОВ «Житомиргаз Збут» від 07 березня 2021 року № 0400262303 щодо нарахування споживачу ОСОБА_2 плати за спожитий природний газ за лютий 2021 року у розмірі 699,07 грн.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним з моменту вчинення виданий ТОВ «Житомиргаз Збут» рахунок № 0400262303 від 07 березня 2021 року щодо нарахування споживачу ОСОБА_2 плати за спожитий природний газ за лютий 2021 року у розмірі 699,07 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2024 року у складі судді Кузнєцова Д. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, урахувавши правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 456/4002/15-ц (провадження № 61-32077св18), виходив із того, що позовні вимоги про визнання недійсним рахунку про плату за спожитий природний газ за лютий 2021 року на підставі частини статей 203 215 230 ЦК України від 07 березня 2021 року не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та не можуть бути задоволені в обраний позивачем спосіб.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 10 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2024 року.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 23 липня 2024 року визнано наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення неповажними, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Запропоновано заявнику подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та надати докази поважності причин його пропуску. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

На виконання вимог ухвали суду від 23 липня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху заявник звернувся до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, посилаючись на те, що він не пропустив визначений законом строк для подання апеляційної скарги. Вказував, що суд апеляційної інстанції застосував обман, стверджуючи в ухвалі суду від 23 липня 2024 року, що його апеляційна скарга здана до відділення поштового зв`язку 10 липня 2024 року, оскільки у м. Києві працівники поштових відділень не ставлять жодних відміток на простих листах. Зазначав, що 02 липня 2024 року в магазині канцтоварів він зробив копії апеляційної скарги від 02 липня 2024 року та цього ж дня прийшов до відділення поштового зв`язку Київ-04215 з конвертом, в якому була його апеляційна скарга. Стверджував, що внаслідок тимчасової відсутності електроенергії у поштовому відділені Київ-04215 працівники відділення не могли надрукувати йому відповідну квитанцію про пересилання конверта рекомендованим листом, тому його конверт було направлено простим листом.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2024 року відмовлено з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та наведені ним причини його пропуску є неповажними, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про направлення апеляційної скарги простим листом та відсутність можливості направлення її рекомендованим листом з квитанцією про її направлення, зазначивши, що заявник на власний розсуд розпорядився своїми правами, направивши апеляційну скаргу простим листом, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року заяву про ознайомлення з матеріалами справи, яка підписана ОСОБА_3 , повернуто заявнику без розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом необґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Вказує, що не пропустив строк на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки 02 липня 2024 року здав апеляційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2024 року до відділення поштового зв`язку Київ-04215 у м. Києві. Проте внаслідок тимчасової відсутності електроенергії у поштовому відділені Київ-04215 працівники відділення не могли надрукувати йому відповідну квитанцію про пересилання конверта рекомендованим листом, тому його конверт було направлено простим листом. При цьому у м. Києві працівники поштових відділень не ставлять жодних відміток на простих листах.

Вважає, що суд апеляційної інстанції застосував обман, стверджуючи, що його апеляційна скарга здана до відділення поштового зв`язку 10 липня 2024 року, оскільки на поштовому конверті, отриманому Житомирським апеляційним судом знаходиться відмітка (штамп) сортувального центру Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») у м. Києві, а не відмітка (штамп) відділення поштового зв`язку Київ-04215.

Зазначає, що оскаржувана ухвала не підписана суддями, зазначеними в судовому рішенні та апеляційний суд неправильно визначив дату подання ним апеляційної скарги - 10 липня 2024 року.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Частина перша статті 127 ЦПК України встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як визначено у частині першій статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно із частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 354 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу

Судом установлено, що ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2024 року було відмовлено у зв`язку з неповажністю причин пропуску строку апеляційного оскарження.

Така процесуальна дія суду передбачена статтею 358 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, зокрема, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

У статтях 127 357 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку підстав, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Разом з тим, з наведених норм випливає, що вони мають стосуватися того учасника справи, який або від імені якого ініціюється відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою («Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року).

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, пославшись на відповідну прецедентну практику ЄСПЛ, вважав, що заявник пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та наведені ним причини його пропуску є неповажними. Водночас, додані до апеляційної скарги та до заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення доказине можуть слугувати достатньою підставою для поновлення порушеного строку на апеляційне оскарження.

При цьому апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про направлення апеляційної скарги простим листом та відсутність можливості направлення її рекомендованим листом з квитанцією про її направлення, зазначивши, що заявник на власний розсуд розпорядився своїми правами, направивши апеляційну скаргу простим листом, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Отже, суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи ОСОБА_1 щодо підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, встановив, що ці підстави є неповажними й дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» поштовий зв`язок - це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Оператор поштового зв`язку (оператор) - це суб`єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв`язку.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

У пункті 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270), визначено, що просте поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки; реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок «M», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Підтвердженням оплати послуг поштового зв`язку з пересилання письмової кореспонденції є, зокрема, розрахунковий документ про оплату послуги поштового зв`язку (пункт 62 Правил № 270).

Згідно з Правилами № 270 розрахунковий документ, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку, за формою та змістом має відповідати вимогам Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95) та Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, а товарний чек видають продавці, звільнені від застосування РРО.

Відповідно до статті 2 Закону № 265/95 розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Згідно з пунктом 58 Правил № 270 під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток поштового календарного штемпеля. Дата відбитка поштового календарного штемпеля маркувальної (франкувальної) машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток поштового календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, така кореспонденція повертається відправникові для відповідного оформлення. Оператор поштового зв`язку також може визначати інший порядок приймання реєстрованих поштових відправлень.

Отже, у розумінні Закону України «Про поштовий зв`язок» та Правил № 270 квитанція до прибуткового касового ордера є розрахунковим документом, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

У справі, яка переглядається, на усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_1 не надав апеляційному суду належних доказів прийняття поштового відправлення АТ «Укрпошта», що підтверджують подання апеляційної скарги на відправлення до апеляційного суду.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з незалежних від скаржника обставин унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.

Отже, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Case of Union Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) заява № 11681/85).

Ураховуючи викладене, розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2024 року, подане на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявник не довів наявності особливих та непереборних обставин, що перешкоджали йому у встановлений процесуальним законом строк подати апеляційну скаргу, а отже, не довів поважних причин пропуску такого строку.

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію позивачем своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема, вчинення всіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, заявник не надав.

Верховний Суд зазначає, що застосування аварійних відключень електроенергії, тривала відсутність електропостачання також не можуть бути обґрунтованими підставами для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки заявником не надано жодних доказів з приводу об`єктивної неможливості направлення скарги в установлений законом строк із цієї підстави.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалаЖитомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року не підписана суддями, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні (пункт 3 частини першої статті 411 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що ухвала Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року підписана суддями Павицькою Т. М., Трояновською Г. С., Талько О. Б. (а. с. 105-106).

Отже, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність його судового рішення не впливають.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом не порушено норм процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник