Постанова

Іменем України

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 295/5244/22

провадження № 61-12011св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Лубякова Галина Михайлівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо фінанс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вектор Плюс», ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Швець Анатолій Анатолійович,на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року у складі судді Перекупка І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Лубякова Г. М., Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Арбо фінанс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Вектор Плюс»), ОСОБА_4 , в якому просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 15 вересня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубяковою Г. М., реєстраційний номер № 2952 від 15 вересня 2009 року.

У липні 2022 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Бородіна Д. В. подав заяву про забезпечення позову, в якій просив:

- накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 ;

- заборони ОСОБА_3 та іншим особам укладати договори оренди квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти певні дії щодо розпорядження вказаним нерухомим майном може ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення про задоволення позову, оскільки існує можливість подальшого відчуження спірної квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року заяву задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 і заборонено ОСОБА_3 та іншим особам укладати договори оренди квартири АДРЕСА_1 .

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернулась.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_5 через представника - адвоката Шкляєва К. В. подала апеляційну скаргу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задоволено частково.

Скасовано ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року в частині заборони ОСОБА_3 та іншим особам укладати договори оренди квартири АДРЕСА_1 та постановлено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами дійсно існує спір щодо відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, і невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити вирішення судового спору.

При цьому вказав, що накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті є достатнім засобом забезпечення позову та слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача у разі задоволення позовних вимог.

Скасовуючи ухвалу в частині заборони ОСОБА_3 та іншим особам укладати договори оренди квартири, апеляційний суд зазначив, що необхідність вжиття таких заходів забезпечення позову не відповідає змісту позовних вимог та не пов`язано з суб`єктивними правами позивача на предмет спору.

При цьому суд зазначив, що, вирішуючи питання про забезпечення позову в цій частині вимог заяви, судом першої інстанції не враховано інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням такого заходу.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

30 листопада 2022 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Швеця А. А. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року та скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

09 січня 2023 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Вважає, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

23 грудня 2022 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів в частині вирішення вимог заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, оскаржені судові рішення не є предметом касаційного перегляду.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення вимог заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20).

У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Богунський районний суд м. Житомира, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі відчуження спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів, оскільки він випливає з фактичних обставин справи, наявних у ній доказів, та ґрунтується на правильному застосуванні частини другої статті 149 ЦПК України.

Разом із тим, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, сформульовані у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин та не обов`язкові для застосування у справі, що переглядається.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним в апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судом, а тому вони не можуть бути підставомю для скасування оскаржуваних судових рішень, не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

При цьому судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Швець Анатолій Анатолійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в частині вирішення вимог заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов