ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 295/6687/24

провадження № 61-16253св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна виконавча служба у Ленінському районі м. Севастополя в особі Міністерства юстиції України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 травня 2024 року, прийняту у складі судді Чішман Л. М., та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної виконавчої служби у Ленінському районі м. Севастополя в особі Міністерства юстиції України, про звільнення майна з-під арешту.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 03 серпня 2020 року № 218762979 йому стало відомо про арешт його нерухомого майна на підставі постанови Державної виконавчої служби Ленінського району м. Севастополя АВ 611202, АА 179446 від 10 жовтня 2007 року.

Про наявність зазначеного арешту та виконавчого провадження раніше йому було не відомо. Єдиний борг, який був у нього наявний, це заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» (далі - ПАТ «ПриватБанк»), який виник на підставі кредитного договору від 04 серпня 2005 року № SAMDN23000003405562.

Однак у лютому 2008 року ним було погашено заборгованість перед ПАТ «ПриватБанк».

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати арешт належного йому нерухомого майна, накладений 12 жовтня 2007 року за № 5830736 Першою Севастопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови Державної виконавчої служби Ленінського району м. Севастополя АВ 611202, АА 179446 від 10 жовтня 2007 року (об`єкт обтяження: невизначене майно, усе майно).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 29 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби у Ленінському районі м. Севастополя в особі Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту.

Роз`яснено позивачу, що він має право звернутися до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Виконання рішень щодо боржників, які знаходяться на території, яка відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є тимчасово окупованою територією України, здійснюється відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя місцевими загальними судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних місцевим загальним судам, що розташовані на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя: цивільні справи розглядаються місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, тому він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив суд скасувати ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 травня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука М. О. мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було порушено право ОСОБА_1 на вільний доступ до правосуддя та постановлено оскаржувані судові рішення з порушенням норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2025 року Міністерство юстиції України через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука М. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття з арешту з майна.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 16 серпня 2007 року № 3-936.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 25 вересня 2020 року, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Севастополя з 10 жовтня 2007 року перебувало на виконанні виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа Ленінського міського суду від 17 вересня 2007 року № 2-1248/07 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» коштів у розмірі 3 068,01 грн (стан виконавчого провадження - відкрито), та виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа Ленінського районного суду від 17 вересня 2007 року № 2-1248/07 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» коштів у розмірі 3 068,01 грн. (стан виконавчого провадження - завершено).

У ході примусового виконання зазначеного виконавчого провадження постановами АВ 611202, АА179446 від 10 жовтня 2007 року державного виконавця (номер запису про обтяження 5830736) накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 .

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що оскільки ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича залишити без задоволення.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 травня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник