Постанова

Іменем України

02 березня 2020 року

м. Київ

справа № 296/10425/16-ц

провадження № 61-7286св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на новостворене майно.

Позов мотивовано тим, що він є власником 1/10 частини будинку розташованого по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. У 1993 році він розпочав будівництво прибудови позначеної у технічному паспорті літерою А-2, яка складається із коридору 3-1, площею 5,1 кв. м, санвузла 3-2, площею 3,8 кв. м, кухні 3-3, площею 15,8 кв. м. Зазначав, що на початок будівельних робіт усі співвласники домоволодіння надали згоду на зведення останнім прибудови. На даний час співвласниками вищевказаного домоволодіння є відповідачі у справі. 19 травня 1997 року з метою визнання права власності на добудову, позивачем було отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0106 га, на якій розташована вищевказана прибудова, виданий міським відділом земельних ресурсів на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради. У 2000 році будівельні роботи прибудови було закінчено. У період з 2000 року по 2008 рік за відсутності позивача, ОСОБА_2 самовільно вселився до прибудови домоволодіння та продовжує там проживати. 20 серпня 2012 року позивач отримав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ЖТ18212144906, зареєстровану в інспекції ДАБН у Житомирській області. 24 січня 2014 року звертаючись до реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області із заявою про державну реєстрацію права власності на прибудову по АДРЕСА_1 , отримав відмову у реєстрації права власності у зв`язку із відсутністю письмових згод усіх співвласників об`єкта нерухомого майна.

Посилаючись на те, що прибудова була зведена на земельній ділянці, яка була виділена йому для цієї мети із дотриманням будівельних та містобудівних норм, але без належного оформленого дозволу, що позбавляє його можливості набуття права власності на добудову до домоволодіння, просив визнати за ним в порядку статті 376 ЦК України право власності на самочинне будівництво - прибудову, яка розташована по АДРЕСА_1 , позначена у технічному паспорті літерою А-2, що складається із коридору 3-1, площею 5,1 кв. м, санвузла 3-2, площею 3,8 кв. м, кухні 3-3, площею 15,8 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 січня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на прибудову за адресою АДРЕСА_1 , позначену в технічному паспорті літерою А-2,що складається із коридору 3-1, площею 5,1 кв.м, санвузла 3-2, площею 3,8 кв.м, кухні 3-3, площею 15,8 кв.м.

Рішення суду мотивовано тим, що прибудова побудована на земельній ділянці, яка була надана у користування позивачу, під час її будівництва були дотриманні містобудівні вимоги та вказане будівництво не порушує права інших осіб.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у квітні 2014 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом про визнання за ним права власності на прибудову, що розташована по АДРЕСА_1 , рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17 лютого 2015 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5 та скасовано рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 січня 2015 року про задоволення позову ОСОБА_1 . При цьому відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив із того, що успадковані частки будинку ОСОБА_1 та відповідачам в натурі виділені не були, тому не можна вважати, що спірна прибудова добудована до частини будинку належить тільки позивачу.

Відповідачі заперечують, що спірна прибудова побудована лише позивачем, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на майно.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що підстави позову, поданого у 2014 році та даного позову є різними. Суд безпідставно послався на те, що розгляд заяви про проведення державної реєстрації права власності прибудови було зупинено, оскільки зазначене мало б значення для визнання права власності на новостворене майно на підставі статті 331 ЦК України. Разом із тим, позовні вимоги обґрунтовувались статтею 376 ЦК України, як визнання права власності на самочинне будівництво. Таким чином апеляційний суд не звернув уваги та не перевірив, що підстави позовів є різними. Крім того, суд не звернув уваги на те, що у 1997 році заявником було отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0105 га, на якій розташована спірна прибудова та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0484 га, якими користуються і відповідачі, вищезазначені акти видаються тільки за згодою всіх співвласників та сумісних землекористувачів (сусідів). До матеріалів справи долучені докази, зокрема листи ОСОБА_6 , яка була власником та матір`ю сторін про те, що прибудову побудував позивач і всі відповідачі були про це обізнані. Відповідач ОСОБА_4 до 2006 року знаходилась в Росії і не мала відношення до будівництва прибудови, а ОСОБА_2 у 1991 році звільнився з місць позбавлення волі, з того часу ніде не працює та не здійснював будівництво.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначила про те, що з 2014 року позивач звертається до суду із позовними заявами, які в описовій частині є ідентичними та змінено лише підставу звернення до суду. Відповідачі заперечують той факт, що спірна прибудова була побудована лише позивачем, оскільки у її будівництві приймали участь і відповідачі, тому прибудова є власністю не лише позивача. Доказів того, що прибудова побудована лише позивачем та він в установленому порядку отримав дозвіл на будівництво, технічну документацію на будівництво, які оформлені на його ім`я, документів на придбання матеріалів для будівництва, а також письмової згоди інших співвласників позивачем не надано. Тому суд апеляційної інстанції, дослідивши належним чином обставини справи, які мають істотне значення для вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. На обставини, що ОСОБА_4 до 2006 року проживала у Росії позивач раніше не посилався та вони не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, тому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати та перевіряти нові обставини.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами установлено, що ОСОБА_1 є власником 1/10 частини будинку, що розташований по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого першою Житомирською державною нотаріальною конторою 04січня 1974 та зареєстрованого у реєстрі за № 3-21. Співвласниками іншої частини нерухомого майна є відповідачі у справі. Успадковані частки будинку позивачу та відповідачам в натурі виділені не були.

Згідно державного акту І-ЖТ №043579 про право власності на землю ОСОБА_7 було передано у власність 0,0105 га земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 .

20 серпня2012 року ОСОБА_1 отримав декларацію про готовність об`єкта до екслуатації № ЖТ 18212144906, яка зареєстрована в інспекції ДАБН у Житомирській області.

Згідно рішення № 10292022 від 25 січня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області було зупинено розгляд заяви ОСОБА_1 про проведення державної реєстрації права власності: приватна, спільна часткова на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . Підставами зупинення зазначено не подання заявником усіх необхідних документів, зокрема: документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку відсутні відомості про її кадастровий номер); а також, у разі коли державна реєстрація прав з видачою свідоцтва про право власності на нерухоме майно проводиться на реконструйований об`єкт нерухомого майна, що до проведення реконструкції належав на праві спільної власності, заявник, подає органові державної реєстрації прав письмову заяву згоду всіх співвласників об`єкта нерухомого майна щодо проведення його реконструкції. Якщо розмір відповідних часток у праві спільної власності змінився у зв`язку з проведенням реконструкції об`єкта нерухомого майна, заявник подає органові державної реєстрації прав письмову заяву співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК Українисамочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК Україниознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2015 року № 6-1858цс15.

Згідно частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку може зробити у встановленому порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.

Установлено, що у квітні 2014 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом про визнання за ним права власності на прибудову, що розташована по АДРЕСА_1 , позначену у технічному паспорті літерою А-2, що складається із коридору 3-1, площею 5,1 кв. м, санвузла 3-2, площею 3,8 кв. м, кухні 3-3, площею 15,8 кв. м на підставі статті 331 ЦК України.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 січня 2015 року позов було задоволено та визнано за ОСОБА_1 з підстав, визначених статтею 331 ЦК України право власності на прибудову за адресою: АДРЕСА_1 , позначену у технічному паспорті літерою А-2, що складається із коридору 3-1, площею 5,1 кв. м, санвузла 3-2, площею 3,8 кв. м, кухні 3-3, площею 15,8 кв. м. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановивши, що позивач не є одноосібним власником будинку, в якому здійснено прибудову, при цьому вказаним будівництвом порушено права інших співвласників, які заперечують факт будівництва прибудови лише позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

У справі, яка переглядається, відсутні дані щодо дотримання позивачем визначеної чинним законодавством процедури прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, зокрема, відсутня згода всіх співвласників, а суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Доводи касаційної скарги позивача про неправильне застосування апеляційним судом положень статті 376 ЦК України, ґрунтуються на неправильному розумінні наведених у ній норм, спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами та наведеними вище нормами матеріального права, які судом застосовано до спірних правовідносин правильно. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко